Святий, коли його вигнали з Норвегії. Син Олафа II, Магнус, у майбутньому також
король, виховувався в Києві. Ярослав був одружений з дочкою шведського короля
Скотконунга Олафа Інгігердою-іриною. Одна з дочок Ярослава, Єлисавета, була
одружена з Гаральдом-Гардрада, родичем короля Олафа. Щоб здобути її руку, він з
дружиною громив береги Середземного моря, як справжній вікінг, і на честь її
склав пісню, в якій оспівував «руську дівчину з золотою гривнею на шиї, яка
нехтує ним». Посівши норвезький престол, Гаральд одружився з Єлисаветою.
Пізніше він прославився в хрестоносних походах і загинув в Англії, прибувши туди
з військом Вільгельма Завойовника. Є відомості, що Єлисавета після його смер-ти
одружилася з королем Данії, Свеном Ульфсоном.
У 1016 році, коли Канут Великий заволодів Англією,сини забитого короля
Едмунда, «Залізний Бік» Едмунд і Едвард, втекли до Швеції, а потім перебували в
Києві, у Ярослава.
Були стосунки Києва з Угорщиною. Вище вже згадувалося, що дочка
Володимира була одружена з угорським королем Владисла-вом Лисим. За
правління Стефана 1 Святого (1000-1038), одруженого з ґізелою Баварською,
ревною прихильницею латинського обряду, сини Владислава – Андрій, Левента та
Бела – втекли до Києва, де перебували від 1031 до 1046 року, коли Андрія покли-
кано на угорський престол. Він одружився з дочкою Ярослава, Анастасіею-
Аґмундою, і його правління позначилось підтримкою українців, які посідали в
Угорщині високі пости. Знов переміг слов'янський обряд над латинським і при
дворі запанувала слов'янська мова. В околицях Мукачева Андрій заснував
манастир. Після короткої перерви – правління Бели – син Андрія 1, Соломон (1061-
1074), сприяв розвиткові в Угорщині слов'янської культури та слов'янського
обряду, про що свідчать закони Владислава.
По Ганну приїхало пишне посольство з трьома єпископами. Прибувши до
Франції з багатим посагом, вона була повінчана й коронована в Раймсі. Ганна
брала участь в правлінні ще за життя чоловіка. На деяких актах чи наданнях Генріх
зазначав: «за згодою дружини моєї» або – «в присутності королеви Ганни». Після
смерти Генріха в 1060 р. Ганна залишилася регенткою. її син Філіп став королем
Франції, а другий син Гуго – родоначальником орлеанської лінії королівського
дому. Року 1062 вона одружилася з графом Крепі де Валюа, а після його смерти
повернулася до сина.
Ганна була видатною постаттю: папи – Микола II і Григорій УП – писали
до неї шанобливі листи, вихваляючи ії чесноти, добрий вплив на Генріха 1. На
актах збереглися ії підписи кирилицею та латиною – серед «хрестиків» видатних
васалів, у масі неписьменних. З іменем королеви Ганни зв'язана передача написаної
кирилицею т. зв. Реймської євангелії, що походить, треба гадати, з Києва; на цю
євангелію присягали всі французькі королі під час коронування.
Так Ганна Ярославна, а можливо й інші королеви українського
походження, приносили з собою не тільки коштовні посаги з багатої країни, але
також і високу християнську мораль та вищу, ніж в Евроігі тих часів, культуру.
В Ярославовій добі, дуже важливій в історії української культури,
оформлюється остаточно церковна справа. Уперше, в 1008 році, «митрополит Іван
постави церков камену в Києві святих Петра й Павла й в Переяславлі постави
церков камену Воздвиження Честного Креста». Року 1018 він зустрічав Святополка
та Болеслава при вступі до Києва і їздив до Ярослава в справі обміну полонених.
На початку 1020-их років він виступив як ініціятор канонізації Бориса та Гліба, і
його заходами у Вишгороді збудовано дерев'яну церкву, до якої перенесено їх
домовини, і сам Іван склав службу новим святим. На підставі всіх цих фактів
дослідники вважають митрополита Івана не за грека, а за слов'янина; Є.
Голубинський – за українця («Природженого руського», М. Приселков, С. Тома-
ішвський, Т. Коструба за болгарина.
Невідоме походження другого митрополита – Олексія, можливо, також
болгарина, з яким закінчилася доба незалежносте української Церкви від ВізантіїЛ
Неясно, в яких обставинах прибув десь у середині 1020-их років з Візантії
митрополит-грек Теопемпт, і Україна, велика держава, більша, ніж увесь
візантійський патріяр-хат, стала звичайною його провінцією.
Безперечним фактом с спроба Ярослава розірвати з візантійським
патріярхатом. У 1051 році з його наказу зібралися в Києві єпископи і настановили
митрополитом «Іларіона русина», священика церкви Спаса на Берестові, в
улюбленому селі Володимира Літопис так характеризує Іларіона: «муж благ, і
книжник і постник». Обрання Іларіона ясно показало, що могутня держава повинна
мати свою незалежну національну Церкву.
Перший українець-митрополит був дійсно визначною особою,
високоосвіченим ерудитом, блискучим промовцем і глибоким патріотом. Його
«Слово о законі й благодаті», виголошене в Десятинній церкві, видатний твір,
рівного якому не було в тогочасній грецькій Церкві.
За Ярослава можна вже сказати про організацію Церкви. Наприкінці
правління Володимира було п'ять єпископій: у Києві, Чернігові, Білгороді,
Володимирі-Волинському та поза Україною – в Новгороді. За Ярослава засновано
шосту – в Юр'єві, над Россю.
Християнство за Ярослава значно поглиблюється. В Києві з'являються
манастирі св. Юрія та св. Ірини. Недалеко села Берестова, на горі над Дніпром, у
печері оселилися перші пустинножителі, священик Іларіон, згодом митрополит, до
якого пристав Антоній, що був пострижений на Афоні і приніс в Україну ідеал
чернецтва. До них стали приходити інші, що шукали самоти, і він постригав їх.
Коли зібралося 12 чоловіка, Антоній пішов від них, настановивши ігуменом
Варлаама. Князь Ізяслав подарував їм всю гору, і там заснували вони Печорський
манастирЛ Біля Володимира-Волинського засновано манастир на передмісті
Володимира, на Зимні – Святогірський. Були й інші манастирі.
Манастирі, зокрема Києво-Печерський, стають осередками культури.
Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, співів, – а тоді вже
існував нотний спів, так звані «крюки»; навчали малювання, мозаїчної справи.
Великим і складним завданням було постачання книжок, насамперед – для церков.
У манастирях їх переписували, оздоблювали мініятюрами, перекладали з грецької
мови.
Школи були не лише при манаотирях, але також при більших церквах.
Літопис оповідає, що в Новгороді Ярослав зібрав до школи 300 дітей. Треба гадати,
що в Києві було їх не менше. При церкві св. Софії працювали фахівці, які
перекладали та переписували книжки. Літописець згадує, що Ярослав «многи
книги писав, положьі в церкви св. Софии», – себто зібрав першу в Україні бібліо-
теку.
Вище згадувалося, що вже за Олега та за Ігоря були освічені люди, посли
цих князів, які могли стати супроти учених Візантії з багатовіковою культурою і
протиставити грецьким законам закони руські. Ці люди творили оточення Ольги і
сприяли заходам Володимира у справі християйізації Руси та ширення
християнської моралі. За часів державного будівництва Ярослава висококультурні
люди допомагали йому в його праці –чи то в школах, чи в створенні бібліотеки, в
перекладах та переписуванні книжок, в розвитку мистецтва. З них вийшли
літописці – славетні Никон, Нестор та інші; вони дали плеяду ченців Києво-
Печерського манастиря, зокрема неперевершеного ерудита, стиліста і філософа –
митрополита Іларіона, автора «Слова о законі і благодаті», блискучого панегірика
не лише Володимирові та Ярославові, але й своєму народові. Про свою авдиторію
Іларіон казав, що то були люди «преизлиха наси-тивпіиеся премудрости книжної».
Щоб так глибоко, як він, розуміти історичний процес, так досконало знати античну
філософію, треба було мати надзвичайно високу культуру. Іларіон не мав рівних,
але він мав оточення учених і письменників, хоч і не такого високого таланту.
Представниками їх були літописці.
За Ярослава було укладено перший літописний звід і почали розвиватися
красне письменство, переклади та оригінальна література.
В тих часах з'являються вже цілі роди, династії інтелектуальної еліти.
Такий рід бачимо в нащадках воєводи Свенельда: син його – Малк-Мстиша, внук –
Добриня, правнук – посадник Новгороду, Константин; його син – посадник
Остромир, для якого переписано євангелію; син Остромира – воєвода Вишата, і син
його – Ян уже діяч часів синів Ярослава. Сім поколінь!
Наявність висококультурних людей, що їх зібрав навколо себе Ярослав,
дала право М. Грушевському писати про першу «Академію Наук» часів Ярослава.
Вияв їх колективної праці почувається в усьому тому, що літопис приписує самому
Ярославові, наприклад, в укладанні «Руської Правди» – першої збірки законів, що
збереглася в літопису і , як діюче право, поширена була всюди там, куди сягала
Ярославова влада. Те, що дійшло до нас – це лише уривки приватного характеру,
але й вони свідчать про кодифікаційну працю.
Зберігається традиція Церковного уставу Ярослава, присвяченого
церковному судові, головно в справах моралі та подружніх відносин. Те, що
збереглося під цією назвою, належить до XV ст., але, можливо, основа йде таки від
Ярослава.
Ярослав приєднав до Києва величезну площу землі, у кілька разів більшу,
ніж мало місто Володимира, і оточив її валом.
Археологічні досліди виявили Грандіозність цієї будови. Всі вали Х-ХІ ст.
складалися з великих «кліток», з дерев'яних колод, засипаних глиною, розміром
3Х3 кв. метри. Основою вала були 6 таких кліток, себто вал мав 18 метрів ширини і
коло 7 м. висоти, або й більше. На ньому був дерев'яний частокіл (шпичастий
паркан). Київський вал мав чотири в'їздові брами: Лядську (згодом Львівську),