князя, а до підручного», — казав один із українських князів, Мстислав. Нарешті
терпець увірвався, і року 1173 українські князі розбили військо Андрія, не
зважаючи на те, що по його боці брали участь 20 князів та 50 000 воїнів. Року 1174,
готуючись до нового походу, Андрій був забитий своїми ж двірськими людьми.
Хоч із смертю Андрія припинилися безпосередні втручання суздальських князів в
українські справи, його наступник, Всеволод, увесь час інтригував серед князів і
нацьковував їх одного на одного. Велике князівство стало номінальним титулом,
позбавленим реальної сили. Оволодіваючи Києвом, князі домовлялися з іншими
претендентами й поступалися на їх користь Київською землею, віддаючи їм одне
місто за другим. Нарешті Київ опинився без земель.
СВЯТОСЛАВ III (1175—1194). Довгий час — від 1175 до 1194 року — сидів на
Київському столі Святослав НІ Всеволодович, але майже вся Київщина дісталася
Рюрикові Ростиславичу, і літопис називає обох «великими князями», ніби
припускаючи діярхію Великі князі спільно боролися з половцями, головно в 1184-
1194 рр. і наділяли землями молодих князів. Святослав користувався за кордоном
престижем: у 1194 році Візантійський цісар Ісаак Ангел посватав його онуку
Єфим'ю Глібівну за «царевича» Олексія.
РЮРИК (1194—1215). Після смерти Святослава перейшов до Києва князь Рюрик.
За його правління конфлікти серед князів загострилися, зокрема внаслідок інтриги
Всеволода Суздальського, який намагався впливати на українські справи. Зокрема
гострою була ворожнеча Рюрика з зятем, князем Волинським, Романом
Мстиславичем, який 1199 року об'єднав Волинське князівство з Галичиною. В 1200
році він заволодів Києвом і посадив у ньому своїм намісником князя Інґва-ра. Після
того пішов походом на половців і розгромив їх. Але в 1203 році, коли він
повернувся на Волинь Рюрик з допомогою тих же половців здобув Київ і
пограбував його не менше, ніж суздальці в 1169 році. Цим разом робив це той
самий Рюрик, який так завзято боронив його від половців.
Отже, протягом 35 років столицю України двічі пограбовано й зруйновано. Навала
татар 1240 року завершила процес її занепаду.
ВІДОКРЕМЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ
113 років відділяють смерть могутнього князя Ярослава Мудрого (1054 р.), який
завершив об'єднання величезної Київської держави, від смерти князя Ростислава 1,
його правнука (1167 р.), останнього авторитетного «патріярха» серед князів. За цей
час оформився розклад Київської держави на ряд окремих земель. Принцип
сепаратизму переміг прагнення творити єдину державу з централізованою владою.
КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ
Київська земля, яка спочатку обмежувалася землею полян, поволі зростала: до неї
приєдналися — Деревська земля (деревлян), смуга землі над лівим берегом Дніпра,
Волинська, Побожжя, Пого-оина, але в однорідну цілість вони не зливалися. Земля
полян від XI ст. і звалася власне Руською землею. З нею міцно з'єдналася
Деревська земля. Останнім князем її був Святослав, забитий Свягополком у 1015
році. Значно пізніше, в XII ст., був у ній окремий князь — Рюрик, що мав столицею
Овруч.
Погорину — землю по обох берегах ріки Горині — приєднав Всеволод, відірвавши
її від Волинської землі. В середині XII ст. вона повертається до Волині. Взагалі від
кінця XI ст. часто надавали її різним князям.
Так само — десь на початку XII ст. — відійшло Побожжя. Південні землі змінялися
в залежності від спустошень їх кочовиками. В Х ст. кордон ішов понад Россю —
пізніше, внаслідок напа-а,ів печенігів, перенесений був до Стугни; в другій чверті
XI ст. По-оосся .реставровано й заселено полоненими, але в кінці XI ст. знов
знищено, людність з Юр'єва переведено до Витечова. У середині 11 ст., після
перемог над половцями, колонізація перейшла навіть а Рось.
д. Головним містом Київщини, як і столицею всієї Київської держави, був Київ. Як
більшість міст тих часів, він поділявся на дві частини: верхнє місто — Гора, де
було укріплення-городище, і долішнє місто — Поділ, що лежав на березі Дніпра
під Горою.
Вище вже була мова нро Київ Ярослава. Ярославові сини будують: Ізяслав—
Дмитрівський манастир (помилково вважали його за Михайлівський); Ярополк-
Петро — манастир св. Петра; Святослав П — св. Василя; Всеволод — Янчин
манастир св. Андрія. Тут були талаци князів: крім Ярослава мали свої палаци
Ізяслав і Мстислав. Були боярські двори, словом — це була аристократична
частина Києва.
На Подолі було чимало мурованих і дерев'яних церков, від яких нічого не
залишилося. З мурованих була споруджена Мстиславом І Успенська церква, в якій
стояла ікона «Богородиці-Пирогощої»; далі, вже поза межами міста, в
Дорогожицях, був манастир св. Кирила — споруда Всеволода П.
Тїтмар, зі слів німецького вояка з війська Болеслава, писав, що в Києві у 1018 році
було понад 400 церков. Літопис оповідає, що ігід час пожежі року 1124 погоріло
більше як 600 церков. Навіть припускаючи перебільшення, не можна цілком
відкидати ці свідчення: залишається безперечним велике число церков.
У Києві не було усталено храму, в якому ховали князів: поховання їх розкидані по
різних церквах: у Десятинній, в св. Софії, в патрональних — Дмитрівському соборі
(Ізяслав 1), в церкві св. Петра (Ярополк), в церкві Спаса на Берестові (Юрій
Довгорукий) і т. д. Святослав заповів поховати себе в Чернігові.
На відміну від аристократичної «Гори», Поділ залишався увесь час
демократичною, .середньоміщансьною частиною міста, де жили купці, ремісники.
Там було «торжище» і відбувалося віче; хоч Іаяслав переніс його «на Гору», воно
знов збиралося на Подолі, біля Турової божниці.
На південь від княжого міста, за Хрещатицьким проваллям, на горах стояв
Стефанич манастир, присвячений Влахернській Богоматері (на Клові), а далі
розлягалось Угорське передмістя. Під Угорською горою, згідно з легендою, забито
й поховано Аскольда; пам'ять про це збереглася в назві «Аскольдова могила».
Недалеко Угорського було село Берестове, де знаходився загородній двір
Володимира. Цей двір М. Грушевський вважав за резиденцію Аскольда. За
Володимира там була церква Спаса, рештки якої збереглися до наших часів.
Ще далі засновано в XI ст. Києво-Печерський манастир, з печерами в горі над
Дніпром. Цей манастир почав розбудовуватись після того, як Ізяслав 1 подарував
йому велику площу землі. Тут були: церкви — Успенська та маленька св. Івана,
трапезна, келії ченців. Манастир був обнесений муром з кількома брамами.
Троїцька церква над головною брамою збереглася донині.
Ще далі, під горою, був Видубицький манастир (за переказами ця назва походить
від того, що тут «видубав» утоплений в Дніпрі з наказу Володимира Перун). Цей
манастир був заснований Всеволодом 1 і залишався улюбленим в його родині.
Туди передав він справу писання літопису, розпочату в Печорському манастирі.
Князь Рюрик збудував кам'яну стіну, щоб охоронити Видубицький манастир від
обвалів внаслідок підмивання ґрунту Дніпром.
Над Видубецьким манастирем, на горі, було передмістя Звіринець, де тримали
диких звірів для княжих полювань. Там же був Всеволодів «Красний двір». Княжі
загородні двори були й в інших місцях.
Київ з усіма пригородами займав величезну площу, — приблизно таку, яку займав
перед другою світовою війною. Тяжко сказати, скільки мав він мешканців. М.
Грушевський припускав, що коло 100 000 люду. Літопис подає, що в 1002 році, під
час пошести в Києві, в період від Пилипівських заговінь (середина листопада) до
м'ясопусту (невідомо коли — не пізніше як в лютому) виготовлено 7 600 домовин.
А скільки поховано без домовин!
Беручи до уваги невеликі розміри середньовічних міст у Західній Европі, треба
погодитися з характеристиками чужинців: Тітмар казав, що Київ під час війни
Святополка з Ярославом був великим містом, мав 8 ринків і незчисленну силу
народу. Серед цієї маси згадував він франків, данів, вірменів, хозар і т. ін. На
велику кількість чужинців вказують назви брам в укріпленнях Києва: Лядська,
Жидівська, Угорська, урочище Козари і т. д. На Подолі були колонії новгородців,
які мали свою церкву, латин, німців. Треба гадати, вони також мали свої церкви. У
XII ст. був костьол св. Марії, були — Домініканський манастир, Бенедиктинський.
В Новгородському літописі е вказівка, що «гості іноземьці всякого язьіка
затворишася в церквах» — очевидно, в своїх. Були колонії: грецька, жидівська,
вірменська, хозарська (від якої залишилася вазва місцевости на Подолі — Козари).
Київ був оточений укріпленими містами. На північ, над Дніпром, був Вишгород з
великим та міцним городищем, з глибокими ровами та валами. Вишгород
згадується в Х ст., у вістках Констан-тина Порфірородного як значний
торговельний пункт, тісно зв'язаний з Києвом; за Ігоря був він власним селом
Ольги, пізніше приділяли його князям, кандидатам на Київський стіл. Не вважаючи
на це, помічалася постійна опозиція вишгородців до Києва. Вижгород підтримує
Святополка проти братів, з Вишгороду походять убивці Бориса. Має симпатії у
Вишгороді Всеволод П, якого не любили в Києві. Вишгород завжди був міцною
фортецею і боронив Київ з півночі та північного сходу; біля Вишгороду була
переправа через Дніпро.
Вишгород мав значення важливого релігійного осередку: в ньому спочивали мощі
Бориса та Гліба і перебувала, привезена з Царгороду ікона, яку забрав Андрей
Боголюбський. Мощі Бориса та Гліба князь Давид Ростиславич переніс у 1191 р. до
Смоленська.
Білгород захищав Київ із заходу та північного заходу. Він лежав на правому боці
Ірпеня, на шляху з Києва на захід, і був оточений подвійними валами із заборолом.
Білгородські вали збереглися, і завдяки їм з'ясовано техніку споруди укріплень: вал