вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні. У Халепї, наприклад, переважали
чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темночервоними фарбами. Крім багатьох
селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів, так званих «хаток»
(Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі. Вони мали
всередині грубу, лави, Пляк хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх
самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у
селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки».
Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм
значенням в історії людства, першою европейською і в той же час світовою культурою.
Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її
походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав,
що вона ся-арша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючивь до Геллади, вона,
мовляв, підсилила основи Егейської культури.
Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно
Трипільська культура не молоддю від них. Проф. Н. П. Курінний пише, що «чим більше
ми заулиблюемось в досліди над трипільською культурою, тим більшє виявляється виток,
які сполучають цю культуру з культурою еллади. будівлі типу мегарона тут і там, культ
матері й мужа-пастуха» керамічних форм, мітологій, пластичних і орнамеитальвик
мофивів — пояснюють їх генетічні зв'язки».
На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі
виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною
людністю Пра-України. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати,
комини, печі тощо. У килимарстві, ганчарстві, дереворізьбі, вишивках, нисанках — дуже
багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською
вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які
виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщіяи,
наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хата (рівнобіжне до
покладеного в стінах дерева з горизотазніними омурами, що сягає, очевидно, до дуже
давніх часів).
Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов'язаних з
певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці, різних знаряддях. Так,
на Полтавщині жило населення, яке залишило «гребінцеву» кераміку, на Волині та в
Галичині утворилася «надбузька» культура, на Закарпатті — носії «буківської» культури
тощо, в надчорноморських степах — «ямна» культура, і ця назва походить від звичаю
ховати небіжчиків в ямах. Одночасно, наприкінці 111 тисячоліття до Р. X., з'явилися носії
«лінійно-стрічкової» кераміки, пов'язаної з Мізинською та Трипільською культурою. Ця
культура цікава тим, що зв'язує неоліт Волині та Галичини з центральною Европою:
Моравією, Угорщиною, Німеччиною.
Добу неоліту 1, зокрема, Трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з
українським народом. В. М. Щербаківський писав, лцо жадного переселення слов'ян не
було. Слов'яни-українці жили в Україні від доби неоліту. «Гадаємо, що історія України
починається з иалеоліту... що всі послідовні великі культури на Україні являють собою
етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу.
Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних, економічних та
епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з тим указує дальший шлях
нашого народу.»
З усього, що подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін,
мовляв, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія.
Антропологи встановили, що на території історичного слов'янства за перших віків нашої
ери були в основному поширені ті самі європеоїдні расові типи, як і за епохи пізнього
неоліту.
ВІК МІДІ ТА БРОНЗИ
Перший метал, який почали вживати на Україні, була мідь. Перші вироби —
невеликі сокири або долота — знаходили вже в пам'ятках Трипільської культури, але це
було дуже рідко.
Приблизно біля ІІІ тисячоліття до нашої ери на території Европи з'являються нові
наседенці: народ, який опанував усю ту територію, де розгорталася Трипільська культура.
Цей народ з культурного погляду стояв нижче від трипільців. Він неребував у стадії
скотарства і ще не знав рільництва, але був міцніший, войовничіший, ніж трипільці. Він
подолав Ех і приніс із собою вміння обробляти мідь.
На території Донеччини, в районах Луганська, Бахмута, були родовища міді. Там
археологи відкрили рештки первісних шахт, печей для топлення міді у вигляді глибоких
ям у землі, викладених глиною. Знаходять також матриці, в яких виливали різні предмети
з міді: наконечники списів, стрілки, сокири, ножі, прикраси.
Металеві вироби дуже поволі завойовували місце у вжитку людини. Вони були
дорогі, їх важко було виробляти. Тому довгий час, разом з металевими виробами, вживали
також кам'яні, при чому на форми кам'яних сокир та наконечників списів впливали форми
металевих, і найкращі зразки кам'яних знарядь з'являються якраз за часів початку
вживання металів.
Чиста мідь не тривка, тому дуже рано до неї почали додавати оливо, і цей стоп
зветься бронзою. Бронза дуже добрий, ковкий метал.
Нове населення, з яким прийшли мідь та бронза на Україну, принесло з собою
нові форми поховань. Своїх мерців воно ховало у скорченому положенні, часто у великих
кам'яних склепах, катакомбах. Здебільшого їх посипали червоною вохрою. Над могилами
насипали високі кургани. Для цієї Культури характеристична кераміка:. невеликі глечики,
прикрашені «шнуровим» орнаментом.
Пам'ятки цієї культури пов'язують Україну з передньою Азією, Кавказом, а також
з Егейською культурою та Західньою Европою: аналогічні пам'ятки знаходять в Італії, на
островах Середземного моря, в Еспанії.
За доби міді та бронзи ще яскравіше намічається різниця культурних впливів, під
якими перебували південна та північна частини Східньої Европи. У той час, як у північній
частині, в районах Поволжя, намічалися міцні культурні шляхи, які вели на Урал, у Сибір,
де розвивалася могутня мідяна та бронзова культура, — південна частина, територія
України, перебувала під постійним впливом інших осередків: передньоазійських,
кавказьких та західньоевропейських, ближче — угорського. Це яскраво позначилося, між
іншим, на формах бронзових сокир: на північних землях панував сибірський «кельт», на
південних — сокира з довгим обухом, характеристична для Месопотамії та Малої Азії.
З кінцем бронзового віку на Україні пов'язане місцеве виробництво бронзи та
висока ливарна техніка її. Помічається кілька культур, які мали свої прикмети:
Білогрудівська (біля Умані), Ви-соцька (на Львівщині, Тернопільщині, Рівенщині),
Верхнедністровська (верхнє Подністров'я). Вони характеризуються скотарсько-
хліборобським побутом і зв'язками з Італією, Наддунайщиною, Сибіром.
Кимерійці
На цю добу припадає поява на Україні того першого народу, ім'я якого збережено
історією. Це кимерійці, яких описав у V ст. Геродот.
Земля кимерійців лежала від Карпат та гирл Дунаю до Кубані. Хронологічно
культура кимерійців датується 1500 до 700 р. до Р. X. Кимерійці мали укріплені городища
(Немирово, Волковці, Пастирське, Мотронівку, Хмільне та інші). Вони ховали небіжчиків
і мали некрополі (с. Волоське на Запоріжжі). У них були складні ритуальні обряди.
Збереглися стели — статуї із зображенням людей (с. Волковці біля Кам'янця-
Подільського, с. Білогрудівка б. Умані, Білозерка на Херсонщині).
Кимерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи
та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Вони були першим народом, який мав царів,
їхні царі були племінними ватажками (могила царя біля с. М. Лепетиха, Херсонщина).
Вони мали культурні зв'язки з Кавказом, Закавказзям, Малою Азією, Шлезьком,
Гальштадтом. Геродот писав, що кимерійці" прийшли з Азії. Сучасні археологи доводять
інше. Дослідник Вілогрудівської культури П. П. Курінний вважає, що ве з Азії могли
прийти вони, а з середньої Наддніпрянщини, їхня культура вредовження Трипільської,
пристосованої до умов табунного скотарства. Перехід частини осілого населення до
табунного скотарстаа штовхав їх на південь, зокрема із Запоріжжя.
ЗАЛІЗНИЙ ВІК
Біля Х століття до Р. X. в Евроігі входить у вжиток залізо і витискає дорожчу
бронзу. Старіший період цієї доби має назву «Гальштадтського» — за місцем Гальштадт в
Австрії, де було вперше знайдено пам'ятки її. Проф. Д. В. Антонович вважав, що залізо
прийшло до Европи з Передньої Азії і, правдоподабно, шляхом через Україну. Тому
можливо, що на Україні залізо з'явилося трохи раніш, ніж у центральній Европі.
На початку залізного віку, в VII ст. до Р. X., на північному-чорноморському
узбережі почали засновувати свої квлонії греки. Ці колонії були тісно зв'язані з
метрополіями, від ящек вони відділилися. Вони мали такий самий політичний лад, брали
участь у гімнастичних змаганнях.
З колоній метрополій одержували продукти – не вистачало в Греції, рибу. За їхнім
посередництвом провадили торгівлю з сусідніми країнами. Згодом вони завели багаті
міста.
Еллінська колонізація поширювалася й далі. Наприклад, у Лубеніфгаі знайдено
рештки грецьких храмів — Аікмпюна, Артеміди.
Серед грецьких колоній перше місце належить Ольвії. Вона лежала на правому
березі Бога, коло с. Парутвя. Засаували Ольвію колонісіи з мКяа Мілета, яие само було