грецьною иолонівю на березі Малої Азії. Ольвія була великим містом. Роаавоаини
виявили рештки міста: майдани, бруковані вулиці, мури, що оточували місто, великі
театри, храми, стадіони, громадські га хихлові будинки. В Ольвії найбільше поважали
богів Аполлона, Дюмтру, Кібелу — жінку, «магір богів».
Ольвія стала значним культурйим освредівом. У ній були вчені, письменники,
була розвинена місцева іфоміжловісп. Місто славилося керамічними та ювелірними
виробами. Віфобляли також зброю.
Подібно до інших чорноморських нолоній, Ольвія карбувала власну монету. Вова
цровадила у значних розмірах торгівлю з сусідніми народами, скуповувала у них хліб,
рибу, рабів і надсилала все це до Греції. З свого боку Ольвія іфодавала еугідам вина,
матерії, мистецької промисловости — золоті те орібні, посуд, прикраси, зброю.
Добре досліджений також Херсонес. У нмму знайдено широкі бруковані вулиці,
майдани, цистерни для дощової води, каналізаційні рури, водогін. Збереглися рештки
храмів, жиаяових будинків і причанея. На вулицях стояли стели, невфізми — урадові дек-
крете, висічені на мармурових плитах. Серед них мармурова илита з написом: «Присяга
громадян на вірнісіь конвімстуціі своєї держави» (І-П ст. до Р. X.).
Грецькі иолонй відіграли велику ролго в ісіорй населення України, поширюючи
серед нього високу культуру Геллади.
Скити
Тік навівали греки племена, які жили на території України, на північ від грецьких
колоній. Скити у VIII ст. підкорили інші племена, що ревіте жили на Україні.
Під назвою скитів розуміють усе населеная України. Геродот був в Ольвії, бачив
там скитів і писав, що скити прийшли з Азії і вигнали кимерійців. Якби це було так, ми
мали б на Україні від VII ст. нову культуру, яка знищила б культуру народів-
попередників. Насправді того не було. Культура часів скитських в основному залишилася
кимерійською. Відбувається не боротьба народів, а диференціяція суспільства,
утворюються казкові багатства родів табунників і струнка система патріярхального
династичного права. Виділюються могутні, багаті царі."
Скити поділяються на чотири племена. Над р. Богом жили скити-скотарі, між
Богом та Дніпром — скити-хлібороби, на південь від них — скити-кочовики, між Дніпром
та Доном — скити царські, Скити-скотарі випасали худобу, перекочовували зі своїми
стадами з місця на місце, в залежності від пасовиськ. Скити-хлібороби жили осіло, сіяли
пшеницю, просо, ячмінь, коноплі, цибулю, часник. Продукти скотарського та
хліборобського господарства вони продавали грецьким колоніям,
Крім сіл, відомі скитські міста-городища, оточені валами. Деякі з них, як от
Мотронинське, Пастирське, Немирівське, Більське, відомі з часів кимерійців, були
великих розмірів, їх оточували вали та глибокі рови.
У скитів було широко розвинене ганчарство: вони виробляли прекрасний
різноманітний посуд, за зразками грецького. Мали простий глиняйий посуд, часто
величезного розміру, високий, стрункий, так звані «амфори» — в них зберігали воду,
зерно. Був також прекрасний різноманітної форми посуд, прикрашений, за зразком
грецького, сценами з грецького побуту, мітології, вкритий блискучою поливою.
Скитський посуд, подібно до грецького, виробляли вже на ганчарному колі. В ті часи
греки виробляли також і металеві речі: залізну зброю, мечі, кинджали, різні стріли для
луків, переважно трикутної форми.
Скити підтримували торговельні зносини з грецькими колоніями, постачали їм
продукти свого господарства і діставали від греків вино, посуд, прикраси, зброю. Таким
чином, до скитських степів потрапляли високомистецькі вироби грецької індустрії, вироби
з золота, срібла. В них можна відзначити дві групи: одні з них прикрашені сценами з
грецького побуту, мітології, другі — сценами з побуту скитів, безперечно зроблені для
скитів. Завдяки цим пам'яткам ми можемо яскраво уявити зовнішність, одяг, побут скитів.
Серед таких виробів треба згадати мистецькі вази, знайдені в Куль-Обському та
Чортомлицькому курганах, у кургані Солоха та інших. Чоловіки носили короткі каптани,
підперезані шкіряним поясом, штани, які заправляли в короткі шкіряні чоботи, шапки з
повсті. Жінки носили довгі суйгі з поясами, на головах гостроверхі шапки з довгими
покривалами.
Скити мали антропоморфні вірування, в яких поєднали старі вірування
хліборобської трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливами
грецької мітології.
Скити вірили в позагробове життя. Своїх мерців вони ховали в могилах, при
бідних клали горщик з їжею, злиденний інвентар, кам'яні речі. Багатих ховали у глибоких
могилах у формі будинку, над ними насипали високі кургани та одягали їх у розкішний
одяг, з золотими оздобами, клали коштовну зброю, посуд. Забивали й ховали разом з
мерцем жінку, коней.
Осередком, серцем царської Скитії був басейн р. Конки, де лежало місто Геррас.
Взагалі по берегах Дніпра було надзвичайно багато могил. У 80-х роках XIX ст. Д. 1.
Самоквасов нараховував до 500 могил, що стояли купами й поодинці, і всі вони, як писав
М. 1. Ростовцев, являли собою цілість.
Завдяки цим могилам ми маємо найкращі пам'ятки скитської доби, в якій грецька
культура об'єдналася з місцевою та східніми впливами. Проф. П. П. Курінний робить такі
важливі висновки щодо скитської культури:
Поховання скитів, скорчене ігід курганами, має аналогію з похованням трипільців
та кимерійців ігід курганами, а видатних осіб скити палили на вогні (с. Верем'я та
Щербанівка — трипільських часів, Білотрудівка — кимерійських). Обидва обряди
переходять до антів і сягають слов'янських дохристиянських часів на Київщині та
Чернігівщині.
Скити продовжують розробку трипільської мітології в образах фантастичного
звіринного стилю і передають її через антослов'ян селу: це образи матері-богині, пастуха
Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо.
Скити користуються всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Цікавий
«слов'янський» горщик, оздоблений «гребінцевим» орнаментом. Початок його — ямково-
гребінцевий стиль, який був провідною формою в трипільській, кимерійській, скитській та
анто-слов'янській культурі і е національною формою пцсуду. Ще виразніше традиційний
зв'язок дає наша хата з її піччю. Від Скитії маємо знамениті білі штани й сорочку, чоботи,
шпичасту козацьку шапку, перначі, сагайдаки, келепи тощо.
БОСПОРСЬКА ДЕРЖАВА
Року 512 до Р. X. скитські землі були зруйновані перським царем Даріем.
Використали ослаблення скитів греки-іонійці, які в 511 р. до Р. X. розбудували велику
колонію — Пантікапею, при Боспорі Кимерійському, на місці, де тепер стоїть Керч.
Пантікапея своро розбагатіла й стала новим центром культури не тільки для
Чорномор'я, але проміння ії впливів спостерігається й у Сибіру, ва Закарпатті, в Угорщині.
Вона об'єднала грецькі колонії на берегах Криму, Овівського моря, р. Кубані і стала
осередком Воспорського союзу, до якого увійшли Теодосія, Німфея, Партеніт, Фанагорія
та інші міста.
Спочатку правили обрані «архонти», але від 438 р. до Р. X. з'являються
«базялевси», які засновують спадкові династії. Так постала багата й могутня Воспорська
держава. Вона провадила велику торгівлю хлібом та інтими продуктами, що їх діставала
від сусідніх народів, карбувала свою монету.
У 142 році Воспорська держава підпала під владу Понтійського царя Митридата, а
пізніше — під владу Риму
Сармати
Сучасна аркволоня значно зменшує значення сарматських племен на Україні, хоч
у 1-11 ст. нашої ери вони на деякий час підкореня частину скитів. Нової культури вони не
створили, а прийняли скитську. В IV ст. вони зруйнували Ольвію і пройшли до Дунаю.
Чужоземні письменники переносили ім'я сарматів на скитів, а Птоломвй називав уею
Скитію «Сармагією».
Алани
Одне з сарматських племен, алани, почало відігравати визначну ролю у Г ст. по Р.
Х„ і поступово ім'я їх витіснило ім'я сарматів. Принаймні римські історики так називали
всіх сармагів у Надчорномор'ї.
Алани утворили союз, який сягав до Аральського моря. Вони жили переважно над
Меотидою (Озівським морем), між Дніпром та Міюсом. Вони робили напади на береги
Дунаю, вдерлися на Потисея (в Угорщині). Розбиті гувами, алани поділилися вя окремі
групи. Одну з них називали ясгши чи язитами. Вовн подалися до Північного Кавказу й
стали предкаііи осетинців. Друга група оселилася в Криму.
Ґоти
У ІІІ ст. почався рух германських народів на схід. Племена, які у П ст. після .Р. X.
сиділи на берегах Висли, Одри, Лаби, рушили на південний схід. Волине плем'я готів
поділилося на дві частини. Візиготи або вестґоти прямували на Тракію, Македонію.
Територія між Богом та Дунаєм опинилися в руках вестгогів.
Друга частина ґотів — остроґоти або остґоти — осіли між Дніпром та Кубанню,
підкорили скитів і робили напади на Ольвію, Тіру, Таврію (Крим), на Меотиду. Під
навалою ґогів заломилася Боспор-ська держава, зникла Придонська Танаїда. Остготи
заснували велику державу, яка сягала берегів Дунаю. Столиця їхня була на березі Дніпра
«Данпрштадир» або «місто над Дніпром», яке добре знають скандинавські саги. Зокрема,
поширилася готська держава за короля Германариха (350-375 й).). Серед ґотів ширилося
християнство.
Виділився своєю енергійною проповіддю християнетеа єпископ Ульфіла. Він
переклав для готів св. Письмо готсьиою мовою, і пе-реххад став першою пам'яткою цієї
мови.
Наприкінці IV сторіччя з Азії посунула на Чорноморські степи орда тюркського
народу гунів. Держава Германариха під цією навалою розпалася. Вестготи, після
короткого перебування на Валканському півострові, вирушили до Італії, здобули Рим і