Чи не найбільший вплив на сучасну економічну думку виявила інша його теорія – теорія економічних циклів, яка сьогодні широко використовується в теоретичних побудовах. В цій теорії, яка викладена в книзі “До кращого майбуття” (1912), український вчений зробив спробу дати синтетичну уяву про характер циклічних коливань.
М. Туган-Барановський звернув увагу на тісний зв’язок між зміною цін на “капітальні блага” (засоби виробництва) і акумулятивним процесом вивільнення грошового капіталу, який спрямовується або на інвестиції, або на заощадження. Цим самим він поклав початок сучасній інвестиційній теорії циклів, стрижнем якої є зв’язка “заощадження - інвестиції” – головна “пружина” циклічних коливань.
Згідно з теорією М. Тугана-Барановського, вичерпування інвестиційних можливостей створюється умовами застосування кредитного капіталу, обмеженістю банківських ресурсів, а найголовніше – диспропорцією в розміщенні вільних грошових капіталів між різними сферами їх прикладання. В ній український економіст вбачав головну причину циклічних економічних спадів.
Одним з перших в Російській імперії М. Туган-Барановський звернув увагу на утворення монополій в формах картелів і трестів, вбачаючи в них суттєве явище в розвитку світового господарства. В працях “Основи політичної економії” (1890) і “Промислові кризи в сучасній Англії” (1894) він показав, що в результаті утворення монополій “споживачі обкладаються своєрідною даниною на користь монополістів”, однак прийшов до висновку, що держава здатна усунути шкідливий вплив монополій, обмеживши їх діяльність.
Величезне теоретичне значення мало й обґрунтування М. Туган-Барановським ідеї про забезпечення національної грошової одиниці за умов відсутності золотого запасу так званим “стратегічним товаром”, яку він розвивав при впровадженні в січні 1918 р. валюти незалежної Української держави – гривні, перебуваючи на посаді міністра фінансів уряду УНР.
За своїми переконаннями М. Туган-Барановський до кінця життя зостався соціалістом, різко полемізуючи з цього приводу із своїм колишнім однодумцем П. Струве, котрий доводив “принципову неможливість здійснення соціалізму”. Концепція соціалізму українського вченого була близькою до соціал-реформістської. Він виклав її в працях “Сучасний соціалізм в своєму історичному розвитку” (1906), “Соціалізм як позитивне вчення” (1918), “Соціальні основи кооперації” (1919).
Як кінцевий соціальний ідеал, М. Туган-Барановський виділив анархічний комунізм – лад повністю вільних людей, в якому відсутнє придушення меншості більшістю. Однак, він трактував майбутнє суспільство як ціль, до якої треба послідовно рухатись, але яка, можливо, ніколи досягнутою не буде. Тому для найближчого майбутнього найбільш бажаною уявлялось досягнення хоча б соціалізму з рисами державного і синдикального (синдикати – професійні спілки) управління, при цьому в примиренні “двох протилежних начал – свободи особи і панування спільноти” вбачався головний зміст соціалістичного ладу.
Наукова кар’єра М. Тугана-Барановського
Вчений завжди прагнув наситити свої праці українським матеріалом, шукав підтвердження своїх думок в українській господарсько-науковій дійсності. Дехто із професорів був незадоволений тим, що М. Туган-Барановський надто широко використовував статистику, яка стосується аграрного розвитку Полтавщини у книзі ”Основи політичної економії”. За цей підручник автор отримав велику премію Імператорської Академії наук у Петербурзі. Цей підручник витримав кілька видань, був найкращим виданням у Російській імперії, відігравши таку ж роль у Східній Європі, як підручник А. Маршалла “Принципи політичної економії” у Західній Європі й Америці.
Проаналізувавши економічні погляди на економічні кризи своїх попередників і сучасників, М. Туган-Барановський прийшов до фундаментальних висновків. Один з них полягає ось у чому: “Ми, твердив учений, - спостерігаємо розширення суспільного виробництва при одночасному скороченні суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом”. Учений виходив з того, що скорочення фонду споживання робітників не загрожує підірвати капіталізм, бо “капіталістичне господарство не піддається небезпеці розвалу навіть при величезнім абсолютнім скороченні народного споживання”.
Це правда, що М. Туган-Барановський високо цінував “Капітал” К. Маркса, вважаючи його найбільшим критиком капіталізму, але неодноразово заявляв, що дотримуватися його постулатів не тільки не можна, а навіть шкідливо. За це марксо-ленінці де могли ганьбили М. Туган-Барановського, чиє дослідження періодичних економічних криз принесло йому світове визнання.
На основі власної теорії вчений створив в Українській академії наук (1918 р.) Інститут економічної кон’юнктури, ставши його директором. Це був перший інститут такого типу в системі Академії наук. Його знищила більшовицька влада, ідеологи якої досі не можуть пробачити М. Туган-Барановському його антимарксистські теоретичні висновки, хоч їх підтвердила та ж комуно-більшовицька господарська практика. Йдеться про те, що на думку М. Туган-Барановського, економічні кризи можна “зм’якшити” навіть при абсолютному скороченні народного споживання, якщо внести елемент організованості в господарський процес. Це яскраво підтвердилося в умовах тоталітарно-командної господарки, коли планові засади при всій її недосконалості вносили елемент організованості й періодичні кризи не спостерігалися, незважаючи на надзвичайну обмеженість індивідуального споживання. Щоб це відчути, досить нагадати, що виробництво для виробництва було метою командної системи, при якій 72 відсотки сукупного продукту припадало на виробництво засобів виробництва і лише 28 відсотків на виробництво предметів споживання.
На основі господарської дійсності ХХ ст.. можна сказати, що теорія криз і економічної кон’юнктури М. Туган-Барановського – це справді пророче економічне відкриття, яке підтвердила практика ринкової і командно-планової системи. Кожна з цих систем на порозі III тисячоліття стала із своїми результатами. Однак, при збережені умов про які говорив М. Туган-Барановський, розвиток відбувався.
У епіцентрі цього розвитку вчений поставив людину: він опублікував низку праць у журналі “Мир Божий“ та інших періодичних виданнях на рубежі XIX – XX ст. Людина як суб’єкт господарської діяльності посідає належне місце і в його фундаментальних дослідженнях, наприклад, у докторській дисертації “Російська фабрика в минулому і сучасному”, що була спрямована проти російського народницького месіанізму. Виступи проти російської “самобутності” були розцінені як прихильність М. Туган-Барановського до економічної теорії марксизму. Можливо, це й спонукало вченого виступити з низкою публікацій, у яких піддано критиці марксистський матеріалістичний детермінізм.
1905 року М. Туган-Барановський опублікував свої “Теоретичні основи марксизму”. У цій книзі він спростував марксистську теорію падіння середньої норми прибутку, а також марксистську заяву про невідворотній колапс капіталізму вільної конкуренції, він вважав безплідною марксистську теорію додаткової цінності.
В дореволюційній Росії великою популярністю користувалася опублікована в 1909 р. книга ”Основы политической экономики”, в якій автор систематизував свої соціально-економічні погляди. В цій роботі
М. Туган-Барановський намагався використати австрійську теорію суб’єктивної корисності з трудовою теорією вартості, встановлюючи закон пропорціональності між трудовими затратами і граничною корисністю. Однак в багатьох випадках ідеалізм М. Тугана-Барановського поєднувався з елементами “чистого матеріалізму”.
Критикуючи марксизм М. Туган-Барановський ніколи не поривав з ним повністю. В той же час у нього все більше симпатій викликали теорії соціалістів-утопістів. Дослідження історії соціалістичних вчень і невдалих спроб їх фактичного втілення в життя складають значну частину наукової спадщини М. Тугана-Барановського.
Його наступна книга про соціалізм була опублікована під назвою “Сучасний соціалізм в своєму історичному розвитку” в 1910 році.
1913 р. М. Туган-Барановський опублікував працю “Соціальна теорія розподілу”, в якій відкинув популярне на той час уявлення, що розподіл доходів залежить, головним чином, від процесу формування цін, процесу обміну і особливо від граничних продуктів різних факторів виробництва. З точки зору М. Тугана-Барановського, розподіл національного доходу залежить, передусім, від взаємозалежності між різними соціальними класами. Головним у його поясненні було те, що організований робочий клас може добитися більш високої заробітної плати. Ділові кола платять за таке підвищення заробітної плати зниженням прибутків.
Ця книга зазнала суворого критичного розбору, бо саме М. Туган-Барановський ввів у літературу проблему влади монопсонії робітничих спілок.
У науковому доробку М. Тугана-Барановського помітне місце посідає теорія кооперації, найповніше викладена у великій за обсягом монографії “Соціальні основи кооперації” (1916 р.). Ця праця витримала кілька видань у різних країнах світу. Вона поставила ім’я ученого в один ряд з найвидатнішими теоретиками і організаторами кооперативного руху в світі.