Проблеми організації боротьби з правопорушеннями, що вчиняються
з використанням сучасних інформаційних технологій
Сьогодні у світі визначається тенденція до зростання значимості інформації в суспільних відносинах. Це об’єктивно пов’язано з таким соціальним явищем, як інформатизація – впровадження електронних засобів комунікації на основі комп’ютерних технологій у різні сфери суспільного буття. Інформатизація належить до процесів, що постійно та динамічно розвиваються. з одного боку, інформатизація веде до вдосконалення та інтенсифікації різних напрямів людської діяльності, з іншого, – її здобутки стають об’єктом негативних, антисоціальних проявів.
До негативних проявів належать, зокрема, правопорушення, що пов’язані з використанням комп’ютерних технологій; серед них особливу увагу пригортають такі, що мають ознаки злочину. В юридичній науці та практиці вони отримали умовну назву “комп’ютерні злочини”.
Особливу тривогу викликає те, що організовані злочинні формування активно використовують здобутки інформатики для досягнення злочинних цілей. Аналіз наявної емпіричної бази світового досвіду показує, що спостерігається тенденція, коли транснаціональна організована комп’ютерна злочинність становить загрозу не тільки національній безпеці окремої країни, але й загрожує всьому світовому порядку. Це стосується сфери економічної безпеки. Світовий “кіберпростір” у галузі економічних відносин активно освоюється криміналітетом. За експертними оцінками, обсяги операцій при електронній обробці та передачі по комп’ютерним мережам грошових ресурсів вказують на те, що потенційні втрати можуть бути вищі, ніж при тих самих операціях з використанням звичайних паперових технологій. Втрати ж окремо взятої держави в таких випадках за лічені хвилини можуть досягати значних розмірів.
Одним з резонансних злочинів було проведення у 1999 році за допомогою комп’ютерних технологій близько 10 тис. трансакцій на суму понад 9 млрд. дол. через Нью-Йорк банк. Західні фахівці вважають, що у цій справі задіяні члени російської організованої злочинності, зокрема, один з її відомих у кримінальному світі авторитетів, колишній мешканець України і Росії Могилевич. Експерти також вважають, що такі операції за короткий термін могли здійснюватися виключно з використанням трансграничних комп’ютерних мереж.
Слід зазначити, що викриття таких правопорушень стало можливим завдяки розвинутій системі юридичних норм американського законодавства та міжнародного права, зокрема правовій регламентації взаємодії та координації діяльності правоохоронних органів США з банківськими структурами та Інтерполом, а також завдяки високому рівню технічного оснащення, спеціальній підготовці фахівців функціональних підрозділів по боротьбі з комп’ютерною злочинністю.
Не є винятком із загальносвітових тенденцій розвитку комп’ютерної злочинності й Україна.
У нашій країні набувають поширення “тіньові” конвертаційні центри та підпільні банки, технічною основою яких є комп’ютерна техніка та технології (визначити загальну кількість таких фактів неможливо через недосконалість системи державної статистики). Як приклад, наведемо декілька найбільш резонансних фактів використання злочинцями сучасних інформаційних технологій.
Співробітники відділу по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю УСБУ в Харківській області припинили діяльність групи осіб, які займалися незаконною конвертацією валюти. До валютних махінацій було задіяно 10 українських фірм та іноземні офшорні компанії, які зареєстровані на підставних осіб. За допомогою комп’ютерних технологій зловмисники перераховували безготівкові кошти через українські банки на рахунки підставних фірм. Після цього гроші переводилися в готівку. Частина поверталася в Україну, а частина залишалася за кордоном. У злочинців вилучено декілька десятків тисяч дол. США.
Співробітниками столичного Управління податкової міліції в результаті проведення цільових оперативно-розшукових заходів виявлено в Києві злочинну групу, яка також займалася конвертацією грошей. Щоденно через мережу фіктивних фірм проходило більше 2 млн грн., що приховувалися від оподаткування. Диспетчерська конвертаційного центру знаходилась у звичайній квартирі будинку по вул. Урицького. Через комп’ютери, що працювали цілодобово, “тіньовики” відстежували рух грошей на банківських рахунках, здійснювали фінансові операції за межами України. Завдяки своєчасним діям правоохоронних органів з “тіньового” обігу вдалося вилучити понад 600 тис. грн. і 40 тис. дол. США, що призначалися для розрахунків з клієнтами підпільного банку.
В Україні у 1999 році знайшов свій прояв і такий вид антисоціальних діянь, як поширення через Інтернет завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять іншу особу. Це застосовується, зокрема, як засіб недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та у політичній сфері нашого суспільства. У політичній сфері це можливо як аморальний засіб конкурентної боротьби серед претендентів на найвищі посади в органах державної влади. Про це свідчить порушена Генеральною прокуратурою України кримінальна справа за фактом поширення через Інтернет відомостей, що ганьблять честь і гідність Президента України.
Враховуючи вплив інформатизації на суспільне життя, з часу проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України прийнято ряд законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин, у тому числі тих, що пов’язані з інформатизацією.
Для публічно-правового упорядкування та врегулювання цих відносин на державному рівні виникла потреба юридично визначитися у найбільш важливих правових нормах поведінки їх учасників, у тому числі у заходах запобігання та боротьби з правопорушеннями у сфері суспільних інформаційних відносин. У свою чергу, це викликало необхідність умовного відокремлення та публічно-правового фіксування напряму (інституції), що визначається як державне управління у сфері суспільних інформаційних відносин в умовах інформатизації.
Національне право України має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних актів), що прямо чи опосередковано регулюють інформаційні відносини у суспільстві. Воно нараховує близько 260 законів України, 290 постанов Верховної Ради України (нормативного змісту), 368 указів та 87 розпоряджень Президента України, 1149 постанов та 206 розпоряджень Кабінету Міністрів України, понад 1000 нормативних актів міністерств та відомств.
Законодавство щодо регулювання соціальних інформаційних відносин, об’єктом яких є інформація, базується на таких системоутворюючих нормативних актах, як Конституція України, кодифіковані норми в різних кодексах України, закони України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про мови”, “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, “Про інформаційні агентства”, “Про зв’язок”, “Про національний архівний фонд і архівні установи”, “Про національну програму інформатизації”, “Про концепцію національної програми інформатизації” та ін. Інформаційне законодавство України у своєму розвитку в основному відповідає принципам та нормам міжнародного права.
Однак, через об’єктивні та суб’єктивні причини сучасне інформаційне законодавство України не має чіткої, ієрархічної побудови, єдності, комплексності, що викликає суперечливе тлумачення та застосування його норм на практиці, зокрема через те, що окремі цілісні проблеми вирішуються в різних нормативних актах фрагментарно і без узгодження між собою. При цьому не враховується специфіка традиційної правової доктрини, за якою сформовано національну ментальність нашого населення, юридичної науки, інші особливості соціального та державного устрою.
Порівняльний аналіз свідчить, що законодавство України у сфері інформаційних відносин має ряд недоліків: по-перше, різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різні часи без належного узгодження понятійного апарату. Вони мають ряд термінів, що є недостатньо коректними, не викликають однозначної суспільної інформаційної рефлексії, або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності та різне тлумачення близьких за формою і змістом понять та категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці, що викликає соціальну ентропію (невизначеність). Це, в свою чергу, породжує соціальні конфлікти в інформаційних правовідносинах та правовий хаос; у сфері боротьби зі злочинністю створено умови для можливого маніпулювання при визначенні ознак злочину, а це, в свою чергу, дає змогу уникати правопорушникам відповідальності; по-друге, велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування, в першу чергу працівниками правоохоронних органів у боротьбі з комп’ютерною злочинністю, а особливо такою, що має ознаки організованої. Це призводить до зниження рівня виявлення, розкриття та доведення до суду кримінальних справ про такі злочини в Україні.
У той же час, як свідчать дослідження, рівень виявлення та розкриття таких злочинів правоохоронними органами за кордоном постійно зростає: у ФРН з 1991 року кількість виявлення комп’ютерних злочинів постійно збільшується. У 1997 році у цій країні було зареєстровано 39 331 комп’ютерний злочин, у 1998 році – 46 022, що становить приріст 14,5%; у Франції кількість комп’ютерних злочинів збільшується на 30 – 40% щорічно; у Китаї річний темп зростання комп’ютерної злочинності – 30% (у Міністерстві громадської безпеки країни зареєстровано близько 100 таких злочинів); у США тільки ФБР у 1999 році розслідувало більше 500 справ, пов’язаних з комп’ютерними злочинами, не враховуючи дитячої порнографії у комп’ютерній мережі.