Іншим важливим напрямком є активний вплив на метаболізм канцерогенів для попередження утворення активного метаболіту та (або) прискорення знешкодження канцерогенів. Цей новий напрямок отримав назву “антиканцерогенезу”. Антиканцерогенний ефект виявлено у експериментах на різноманітних моделях хімічного канцерогенеза при застосуванні активаторів та інгібіторів мікросомальних ферментів та антиоксидантів, особливо селену. Важливе місце серед цих речовин можуть зайняти і інгібітори b-глюкуронідази, що перешкоджають розпаду глюкуронідів метаболітів та вивільнення канцерогенних сполук. Важливим напрямком робот по канцерогенезу є дослідження по застосуванню речовин, що затримують ендогенний синтез. Ряд таких речовин, зокрема вітамін С, успішно випробовуваний на тваринах.
Другою стадією канцерогенезу, що слідує за метаболізмом канцерогенів, є зв’язування метаболітів з біологічним субстратом клітин-мішеней. Канцероген, при надходженні у клітину, зв’язується з усіма її компонентами, починаючи з клітинної мембрани та закінчуючи органелами цитоплазми та ядром. Тому вкрай важливо виявити специфіку у такій взаємодії, знайти той ключовий субстрат, зв’язування якого з канцерогеном і буде причиною малігнізації.
Після відкриття ролі нуклеїнових кислот у передачі спадкової інформації найбільшу увагу стали приділяти зв’язування канцерогенів з цими компонентами клітини, особливо з ДНК. Віднайдено високий ступінь кореляції між канцерогенністю різних сполук та здатністю до зв’язування з ДНК [Huberman E., Sach L., 1977]. Дослідження на молекулярному рівні показали, що канцерогени реагують з основами нуклеїнових кислот, і над усе з гуаніном, що виявляється у метилюванні гуаніну. В результаті цих порушень пара основ гуанін-цитозин заміщується на аденін- тімін. Такі грубі пошкодження молекули ДНК, що стосуються вже обох ниток і тому унеможливлюють репарацію, призводять до мутацій, тобто порушення генетичного коду та виходу клітини з-під контролю гомеостатичних систем організму, що завершується її малігнізацією.
Поряд з ДНК декотрі канцерогени можуть також алкілувати транспортні РНК, що може призвести до збочення трансляції мРНК та порушення синтезу білків з наступною малігнізацією клітин. Характерним для чутливих до канцерогенезу тканин стало уповільнення відновлення викликаних канцерогеном пошкоджень ДНК, що призводило до довгострокової персистенції алкілованих основ, що могло вести до порушення кодування. Найбільш доведена така персистенція для О6-метилгуаніну [Ліхачьов А.Я., 1987]. Однак, повної кореляції між цією персистенцією та канцерогенним ефектом різноманітних бластомогенних агентів встановити не вдалося. Це свідчить про те, що за малінігнізацію можуть відповідати й інші, ще не відомі фактори.
Генетичний фонд клітини, не дивлячись на його тендітність, захищений потужним ферментатавним апаратом, що забезпечує репарацію (відновлення) ДНК. За допомогою ендо- та екзонуклеаз, лужних фосфатаз та ДНК-полімераз клітинам вдається “вирізати” змінені нуклеотиди та за рахунок відповідних комплементарних ділянок другої нитки ДНК (якщо вона не пошкоджена) відновити висхідну генетично запрограмовану нуклеотидну послідовність пошкодженої нитки.
Експериментальні дані свідчать про те, що практично усі відомі канцерогени індукують у клітині репаративний синтез ДНК [Віленчик М.М.,1977]. Інтенсивність репарації корелює з канцерогенним потенціалом хімічної сполуки. Значення для канцерогенезу пошкодження генетичного апарату клітини та порушення репаративного синтезу ДНК є досить солідною підставою для визнання мутаційної концепції раку. Додатковою аргументацією можуть також служити дані про те, що майже усі канцерогени мають мутагенну активність та що вона характерна для усіх без виключення електрофільних канцерогенних метаболітів. Слід також відмітити, що у ряду канцерогенів, що не мають мутагенних властивостей, є такі важливі сполуки, як гормони, декотрі метали, мінерали (азбест), пластмаси і т.ін. Очевидно, для цих сполук ведучим є не індукція мутацій, а відбір вже існуючих мутованих клонів, порушення систем регуляції гомеостазу, створення умов для депонування ендогенних бластомогенів і т.ін. Також існує думка, що результатом взаємодії канцерогенів з клітиною є не мутації, а епігенетичні зміни [Оленів Ю.М.,1967], які також можуть призводити до успадкування змінених властивостей [Chu E. et al.,1977]. У епігеномному механізмі велика увага приділяється взаємодії канцерогенів з РНК, білками та мембранами клітин [Шапот В.С.,1975].
1.4.Модифікуючий вплив хімічних факторів навколишнього середовища на канцерогенез.
Фундаментальні дослідження у різних областях медицини (фармакологія, токсикологія, клінічна та експериментальна онкологія та ін.) свідчать про те, що у виникненні пухлин важливе значення мають не лише ініціюючі агенти, що викликають трансформацію нормальної клітини у пухлинну, але й неканцерогенні хімічні сполуки, ефект котрих може проявлятися як у підсиленні, так і у гальмуванні канцерогенезу [3]. Є повідомлення про стимуляцію канцерогенезу хімічними факторами навколишнього середовища (сірчистий ангідрид, оксиди азоту, фенольні сполуки і т.ін.[15,18] ).
Слід зупинитись на роботі вітчизняних сучасних дослідників [31], що проводили дослідження у даному напрямку на базі Українського наукового гігієнічного центру МОЗ України. Вони встановили, що при одночасному впливі канцерогену та інших хімічних сполук, що вивчаються, в дозах, помірно токсичних та близьких до мінімально активних, відмічена активація канцерогенезу (досліджувались особливості канцерогенезу при дії убіквитарних хімічних комплексів, присутніх поряд з такими забрудниками навколишнього середовища, як бенз(а)пірен (БП), диоксид азоту (NO2), формальдегіду (ФА) та фенольних сполук (фенолу (ф) орто-крезолу (о-К)- в залежності від дози та режиму надходження в організм ).
Весь діапазон виконаних ними досліджень дозволяє сформулювати ряд загальних положень:
1. Хімічні речовини (NO2, фенол, ФА, о-К) при будь-якому надходженні в організм (органи дихання, шлунково-кишковий тракт) синхронно з канцерогеном (БП) можуть здійснювати модифікуючий ефект на канцерогенез, що проявляється в його активації та підкоряється залежності “доза-ефект”, “доза-час”.
2. Активація канцерогенезу відбувається передусім у органах-мішенях та виражається у збільшенні частоти доброякісних та злоякісних новоутворень та скороченню латентного періоду 1-ї пухлини та середнього часу їх розвитку: ФА, окрім того, призводить до збільшення сумарного виходу новоутворень різних органів за рахунок розширення спектру локалізації, що, вірогідно, пов‘язано з особливостями імунотоксичного впливу його як алергенту на окремі ланки імунної системи.
3. Посилення канцерогенного ефекту характеризується також змінами інших параметрів канцерогенезу (локалізація, різноманітність гістологічних типів), що залежать від шляху надходження та специфічних властивостей модифікатору (токсичні, алергічні та ін.), виду тварин.
4. Встановлена залежність модифікуючого ефекту від режиму введення токсичного та канцерогенного агентів: а)найбільш небезпечним є одночасний вплив канцерогену та токсиканту, при котрому активація бластомогенезу проявляється найбільш інтенсивно за усіма якісними та кількісними параметрами канцерогенезу; б)введення канцерогенних речовин у різній послідовності здійснюють різний за напрямком вплив на канцерогенез у залежності від речовини, що вивчається, та шляху введення (тенденція до гальмування канцерогенезу при пероральному введенні фенольних сполук до та після канцерогену, тенденція до активації при інгаляційному затравленні тварин ФА після канцерогену та відсутність модифікації при його впливі перед канцерогеном).
5. Комбінований вплив усіх речовин на рівні ГДК їх для навколишнього середовища не призводить до підсилення канцерогенезу.
Дозо-ефектна залежність канцерогенного ефекту від дії комплексу “канцероген- модифікуюча речовина” свідчать про те, що найбільш ефективною мірою первинної профілактики злоякісних пухлин у населення є дотримання гігієнічних нормативів цих речовин.
Не менш важливим є питання вивчення коканцерогенної активності хімічних сполук. Декотрі речовини, що самі по собі не мають канцерогенної активності, при надходженні в організм, можуть активувати дію слабких доз канцерогенних речовин, що тим або іншим шляхом надійшли до організму.
Продовження досліджень у цьому напрямку необхідно для розширення та поглиблення уявлень про механізм впливу модифікаторів на канцерогенез, з одного боку, та вдосконалення методології гігієнічного нормування факторів навколишнього середовища з урахуванням їх комбінаторної та комплексної дії на організм, з іншої.
1.5. Дослідження впливу онкогенних факторів на біоценози.
У наш час особливої актуальності набувають проблеми онкоекології, де ведуться дослідження впливу онкогенних факторів на біоценози. Цей новий підхід припускає дослідження популяційних ефектів циркулюючих канцерогенних речовин з ціллю інтегральної оцінки стану різних екосистем, визначення організмів-індикаторів забрудненості навколишнього середовища канцерогенами та контролю за їх вмістом.
Визначення наслідків впливу канцерогенних сполук у екосистемах здійснюється за допомогою основних методик біоекологічного аналізу організмів, популяцій та біоценозів. Серед прісноводних та морських гідробіонтів найбільшу цікавість представляють мідіі, мезопланктон та декотрі види водоростей, що мають велику здатність до накопичення ПАВ. Епідеміологічний аналіз пухлинних захворювань серед декотрих популяцій риб дозволяє зв’язати підвищення частоти виникнення пухлин з ступенем забруднення водойм промисловими та побутовими стічними водами, нафтопродуктами, виокремлювати природні популяції риб, найбільш чутливих до впливу канцерогенних факторів у водних екосистемах. Схожі дослідження дають уяву про інтегральну дію усіх як бластомогенних, так і модифікуючих факторів протягом довгострокового періоду, тоді як фізико-хімічний аналіз проб води дозволяє виявити лише окремі речовини.