Правове регулювання по кредитному договору здiйснюєтья Цивiльним Кодексом України, законодавчими актами України, наказами нацiонального Банку України та iн. З введенням в дiю частин 1 i 2 Цивiльного кодексу України регулювання кредитних вiдношень було виведено в якостi самостійного виду договору позики. Передбачено, що по вiдношенням до кредитного договору застосовуються правила, якi передбаченi положенням що застосовуються до договору позики, якщо iнше не передбачено про кредитний договiр в ЦК i не випливає iз сутi кредитного договору (спiвпадання iмперативних i диспозитивних норм цивiльного права).
Визначення кредитного договору дане в ст. 1115 Проекту. ЦК України. Кредитний договiр є угодою за якою банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та сплатити проценти на неї.
Вiдношення по кредитному договору регулються параграфом 2 Глави 69 Цивiльного Кодексу України, а також параграфом 1 цiєї глави, норми якого присвяченi договору позики, так як договiр позики в чистому виглядi є кредитною угодою. Попри це кредитнi вiдношини регулюються i самим кредитним договором, який включає умови, якi вiдрiзняються вiд норм Цивiльного кодексу, якщо це дозволяє диспозитивна форма.
Кредитний договiр є реальним, тобто вважаєься укладеним з моменту передачi грошей позичальнику, якщо сторони по договору не визначили надання кредиту виникненням яких-небудь особливих умов. В цьому випадку дуже важливо, щоб у договорi було вказано на те, що вважається пiд "моментом передачi грошей", так як саме з цього моменту у сторiн виникають певнi права i обов'язки по даному кредитному договору. Що ж стосується мiста заключення договора, то воно визнається укладеним в мiстi проживання особи, або мiстi знаходження юридичної особи, що запропонувала укласти даний договiр. Договір позики вважається таким, що укладений, з моменту передання грошей або речей. (п.1 ст. 1107 ЦК України).
Так, у випадку, коли кредит надається фiзичнiй особi для споживчих потреб (придбання квартири, меблів тощо), то грошовi кошти повиннi бути надані готiвкою за мiсцем проживання. В договорi з фiзичною особою може бути передбачено i отримання грошей в безготiвковiй формi, тобто з моменту поступлення грошей на вказаний громадянином рахунок в банку.1 Банк надає короткострокові споживчі кредити в національній валюті громадянам України строком не більше одного року в розмірі до 40000 грн. на закупівлю товарів тривалого використання, ремонт побутових приміщень, придбання квартири тощо.
"Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору"[3-, с.5].
В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.
Розмір плати за кредит визначається угодою. Погашення відсотків здійснюється щомісяця в готівковій або безготівковій формі.
Ринкова вартість майна, яке заставляється, повинна перевищувати суму позики не менш, ніж у 2 рази. Оцінка майна здійснюється спеціалістами Банку на підставі наданих позичальником документів та за результатами огляду.
Якщо кредит надається юридичнiй особi, а також пiдприємцю без утворення юридичної особи (наприклад для придбання товару з метою продажу), то грошi вважаються отриманими з моменту фактичного поступлення їх на рахунок позичальника або вказаної ними особи, якщо законом не встановленi розрахунки готiвковими .
"Безготiвковi розрахунки здiйснюються через банки, iншi кредитнi органiзацiї, в яких вiдкритi вiдповiднi рахунки, якщо iнше не випливає iз закону. Сторони по договору мають право вибрати i встановити в договорi будь-яку форму розрахункiв: платiжним дорученням, по аккредитиву, чеками розрахунки по iнкассо i т.д.".
В цивiльному кодексi України закрiпленi основнi засади договорних вiдносин. Угода -- це волевий акт, який направлений на досягнення певного правового результату (ст. 987 ЦК України). Ця воля проявляється в принципi свободи договора, тобто громадяни i юридичнi особи вiльнi в укладеннi договору, а умови визначаються згодою сторiн, окрiм випадкiв, передбачених законом. Примус до заключення договору не припускається, за винятком випадкiв, коли обов'язковiсть заключення договору передбачена Цивiльним кодексом України або iншими законодавчими актами.
Треба врахувати, що спiрнi питання мiж сторонами по кредитному договору можуть бути розглянутi арбiтражним судом тiльки у випадках, передбачених згодою сторiн. Якщо така згода вiдсутня, то є приводом для вiдмови у прийняттi позовної заяви до арбiтражного суду. Це особливо важливо, так як дуже часто сторона, яка звертається до арбiтражного суду вважає, що має право надати вимоги до протилежної сторони i при вiдсутностi такої угоди.
Цивiльний кодекс України прямо не вiдносить кредитний договiр до публiчних, але якщо банк або iнша кредитна органiзацiя засобами реклами або iншими пропозицiями, якi адресованi невизначеному колу осiб, закликає укласти договiр, то мова може йти про заключення публiчного кредитного договора, так як включаючи всi iснуючi умови договору пропозицiя, з якої видно бажання особи, яка робить пропозицiю, укласти угоду на вказаних у пропозицiї умовах з будь ким, хто вiдгукнеться, визнається публiчною офертою, яка служить основою для заключення публiчного договору. (п. 2 статті 673 Ц К України).
Щодо кредитного договору, то банк або iнша кредитна органiзацiя повиннi за характером своєї дiяльностi надати грошовi кошти в кредит кожному, хто до них звернеться при виконаннi останнiм вимог банку. Банк або iнша кредитна установа не має права надавати перевагу однiй особi перед іншою при укладанні публiчного кредитного договору, крiм випадкiв, передбачених законом та вимогами Нацбанку України.
Необгрунтоване ухилення банку або iншої кредитної органiзацiї вiд укладання публiчного кредитного договору при наяавнiй можливостi надати споживачу позику -- не допускається. В цьому випадку позичальник має право звернутися до суду з вимогами про примушене заключення з ним договору. Банк або iнша кредитна установа в цьому випадку повиннi покрити iншiй особi спричиненi цим вiдмовленням витрати. (п.3 ст. 730 ЦК України).
Кредитний договiр повинен бути укладений у письмовiй формi. Недотримання письмової форми тягне за собою його недiйснiсть. Це означає, що договір не тягне за собою правових наслiдкiв, на якi вiн був розрахований, уже завдяки тому факту, що вiн був укладений, тому визнання судом такого договора недiйсним не вимагається, за умови, що не наступили правовi наслiдки, тобто не був отриманий кредит.
На практицi кредитнi вiдношення оформляються банком i клiєнтом шляхом пiдписання єдиного документа -- кредитної угоди. Перед пiдписанням кредитного договора сторони можуть укласти попереднiй договiр. Вiдповiдно до умов попереднього договору, сторони зобов'язуються укласти в майбутньому кредитний договiр на умовах, передбачених попереднiм договором. В попередньому договорi повиннi бути обговоренi умови, якi визначають предмет договора, вказувати термiн, на протязi якого сторони повиннi укласти основний договiр (в iнших випадках -- на протязi 1 року з моменту заключення попереднього договору). По закiнченнi строку попереднього договору, зобов'язання по ньому припиняються. При ухиленнi однiєї з сторнi (банка або клiєнта) вiд укладання основного договору при наявному попередньому договорi, iнша сторона має право звернутися до суду про примушення укласти кредитний договiр i крiм того в цьому випадку вимагати покриття збиткiв.
Ще однiєю особливiстю кредитних правовiдносин є забезпечення кредиту, про що докладнiше буде сказано в роздiлi IІI дипломної роботи. В якостi забезпечення своєчасного повернення кредиту банки приймають заставу, доручення, гарантію iншого банку, а також зобов'язання в iнших формах, що допускаються банкiвською практикою.1
Найбiльш поширеною формою кредитних вiдносин є процес передачi в позику безпосередньо грошових коштiв (в гривнях або у валютi) спецiалiзованими кредитно-фiнансовими установами, якi мають лiцензiю на здiйснення подiбних операцiй. Доход по цiй формi кредиту отримується у виглядi банкiвського процента, ставка якого визначається ставкою рефiнансування Нацбанку України.
Зазвичай банкiвськi позики дiляться на короткостроковi (термiном до 1 року) i довгостроковi (понад 1 року). Iнколи позики видаються на декiлька мiсяцiв, їх також вiдносять до короткострокових. Цей подiл оснований не тiльки на тривалостi термiна, але й на їхньому цiльовому призначеннi.
"Короткостроковi кредити зазвичай видаються на поповнення обiгових коштiв позичальника, а довгостроковi направляються на капiтальнi вкладення (капiтальне будiвництво, технiчне переоснащення, реконструкцiю виробництва тощо). За метою використання кредити подiляються на: споживчi, промисловi, iнвестицiйнi, експортно-iмпортнi, пiд операцiї з цiнними паперами тощо.
"Кредит може надаватися клiєнту у виглядi овердрафта, тобто кредитування вiд'ємного залишку по "чековому рахунку". Банк i клiєнт, якi мають таку книжку, укладають договiр про те, що клiєнт має право в порядку i на умовах, вказаних в договорi виписувати чеки на загальну суму, яка перебiльшує залишок на його рахунку. Фактично, в цьому випадку вважається, що банк надає клiєнту кредит на вiдповiдну суму з дня здiйснення такого платежу (кредитування рахунку). Процедура вiдкриття лiмiту овердрафтного кредиту розробляється i затверджується кредитним комiтетом банку i перебуває пiд його строгим контролем. Як правило, такий вид кредитування банки використовують у вiдношеннi надiйних у фiнансовому планi клiєнтiв банка.1