Тема 1. Загальні основи аграрної політики
1. Аграрна політика, її предмет і завдання
2. Практичне значення аграрної політики.
3. Методологія і методи аграрної політики
4. Історія аграрного розвитку України і складність сучасної аграрної політики
1. Аграрна політика – це одна із складових частин економічної політики, сферою впливу якої являється сільське господарство і пов’язані з ним господарчі сфери.
Аграрну політику визначають як діяльність держави, спрямовану на створення господарсько-фінансових і політичних умов в аграрному секторі, яка реалізується шляхом впливу на економічні процеси, що відбуваються через форми і методи ,найбільш впливові в області аграрної економіки.
Аграрна політика представляє собою упорядковану діяльність держави і санкціонованих нею суспільно-правових інститутів по формуванню культурних, соціальних, правових і економічних умов життя сільського населення.
Найважливіші сфери аграрної політики:
· Аграрний ринок;
· Інвестиційна, кредитна, фінансова, науково-технічна і технологічна діяльність;
· Податкова система;
· Соціальне середовище;
· Цільові і структурні перетворення.
В рамках аграрної політики формується аграрне законодавство, а від нього залежить аграрна структура.
Аграрне законодавство – це правові норми, які поряд з існуючими звичаями визначають процеси в сільському господарстві і житті сільського населення.
Сфера аграрного законодавства:
· Відносини землеволодіння;
· Трудові відносини;
· Аграрний кредит;
· Податкообкладання;
· Права і звички, які наслідуються;
· Товарорух в сільському господарстві;
· Умови навчання і консультування;
· Соціальне забезпечення
Значення аграрного законодавства заключається в тому, що воно регулює правові земельні відносини і закріплює статус селянина – статус володаря землі, що надає йому економічну незалежність і забезпечує соціальну захищеність.
Аграрна політика поруч із іншими науками дозволяє людині пізнати і вивчити оточуючий світ.
Кожна наука вивчає визначене коло питань, так, аграрна наука має свій предмет пізнання.
Об’єктом аграрної політики виступають поточні процеси в аграрній економіці.
Предметом аграрної політики являється система державних і суспільних міроприємств і прагнень, які визначають умови функціонування сільського господарства.
Суб’єктами аграрної політики являються:
· Міністерство економіки
· Міністерство аграрної політики
· Державний комітет по земельних ресурсах
· Державний комітет по водному господарству
· Державний комітет лісового господарства
· Відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів
Аграрна політика володіє визначеною самостійністю і активно впливає на аграрну економіку: вона або пошвидшує або гальмує розвиток. Позитивний вплив на аграрну економіку здійснює науково-обгрунтована аграрна політика.
Слід відмітити взаємозв’язок між ними:
· По-перше, єдність, тісні взаємозв’язок і взаємодія між ними;
· По-друге, первинність аграрної економіки і вторинність аграрної політики;
· По-третє, зворотній активний вплив аграрної політики на аграрну економіку.
Аграрна політика породжується аграрною економікою і:
- входить в сферу політичних відносин, адже вона представляє собою відносини з діяльністю держави – органа політичної влади;
- підпорядковується законом аграрної економіки, які здійснюють управління виробництвом, розподілом, обміном і споживанням сільськогосподарської продукції;
- являється концентрованим завершенням аграрної економіки.
Основні завдання аграрної політики:
1. Розкрити систему явищ, процесів і законів в аграрній сфері, з метою вирішення комплексу економічних і соціальних питань розвитку АПК у процесі його трансформування.
2. Вплив на аграрне законодавство (в ринкових умовах аграрної сфери держава повинна захищати права виробників і споживачів, функціонуючих на аграрному ринку відповідними законами: вільне господарювання на землі, врегульовані відносини з приводу землі, право власності на результати праці).
3. Забезпечення продуктами харчування за економічно виправданими цінами; забезпечення промисловості сировиною; забезпечення участі сільського господарства в загальній динаміці доходів; вирішення проблем охорони навколишнього середовища.
Засоби та методи здійснення аграрної політики:
1. Зниження податкового натиску на сільгоспвиробника;
2. Фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень;
3. Створення умов для кредитування сільгоспвиробництва;
4. Політика державного протекціонізму;
5. Конкурсне визначення підрядчиків на держзамовлення;
6. Сприяння у створення інститутів ринкової інфраструктури для АПК;
7. Підготовка та перепідготовка кадрів для аграрного сектору;
8. Списання, пролонгація боргів;
9. Залучення іноземних інвестицій;
10. Нетрадиційні (компенсації).
Факторами ефективного вирішення проблем АПК є:
- рівноправне функціонування сільськогосподарських підприємств різних форм власності;
- раціональне використання ресурсів;
- впровадження у виробництво новітніх технологій;
- сучасні способи відтворення, охорони землі та природних багатств в цілому.
Успіх аграрно-політичних міроприємств залежить від виконання умови, що ці міроприємства повинні бути:
· екологічно чистими;
· погодженими з економічними факторами (правильними по структурі);
· співставними за цілями;
· правильними за суттю (технічно послідовні);
· своєчасні.
2. Для передбачення – питання методології мають першочергове значення.
Методологія – це наука про методи вивчення процесів і явищ. Методологія допомагає вирішити за допомогою яких наукових способів, прийомів пізнання дійсності можна досягти подальшого розвитку в певній сфері.
Методологія аграрної сфери використовує слідуючи підходи:
1) суб’єктивний – господар здійснює вибір із різних варіантів;
2) емпіричний – знання отримуються тільки із досвіду, спостереження, без їх аналізу і розгляду у взаємодії;
3) раціоналістичний – відкриття законів, які б дозволяли найбільш вірно регулювати виробництво і розподіл сільськогосподарського продукту;
4) діалектико-матеріалістичний – проводиться об’єктивний аналіз, характеризуються внутрішні зв’язки явищ, які реально існують;
5) діалектичний – всі процеси явищ постійно виникають, розвиваються і ліквідуються, тобто знаходяться в постійному русі.
Методи – це прийоми дослідження в науці і відтворення їх в системі категорій і законів.
В аграрній політиці використовуються методи:
1) наукової абстракції –досліджуються первинні сторони явищ і відволікання від вторинних;
2) аналізу і синтезу - дослідження кожної складової окремо і створення цілісної картини;
3) індукції і дедукції – перехід від вивчення одиничних факторів до загальних положень і висновків і навпаки.
4) історичний і логічний – при історичному приймаються до уваги всі явища і випадки; при логічному – відкидаються випадкові явища і процеси.
5) математичні і статистичні – кількісна сторона процесів і явищ господарського життя, їх перехід в нову якість.
В цілях наукового дослідження аграрної діяльності важливо, щоб дослідник при вивченні сільськогосподарських процесів відмовився від своїх симпатій і антипатій, особистих вигод і інтересів, адже потрібно викласти істину у тому вигляді, якому вона є.
3. АПК країни – це сукупність галузей, пов’язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням самого сільського господарства.
Структура АПК | |
Сфера | Функції |
Ресурсно-виробнича | Виробництво засобів виробництва для сільського господарства |
Аграрно-сировинна | Власне сільськогосподарське виробництво |
Переробна | Заготівля та переробка сільськогосподарської продукції |
Інфраструктура | Транспортування, зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції |
Продуктові підкомплекси АПК | - м’ясний - молочний - зернопродуктовий - плодоовочевий - бурякоцукровий - інші |
Особливості сучасного стану АПК України:
- накопичення та загострення суперечностей економічного і політичного характеру;
- масова збитковість сільськогосподарських підприємств;
- повільні темпи реформування аграрного сектору економіки;
- збереження тенденції до звуженого відтворення.
Загальносвітові тенденції розвитку відносин „держава – аграрний сектор економіки”:
1. Ротаційність сільського господарства.
2. Посилення регулюючої ролі держави в аграрному реформуванні.
3. Державне сприяння розширенню місткості аграрного ринку.
4. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств різних форм власності.
5. Протекціонізм державного сільгоспвиробника.
Практичне призначення аграрної політики заключається в тому, що вона:
- направлена на створення таких економічних відносин, таких форм господарювання, які б забезпечили селянину стійке положення господаря на землі;
- сприяє встановленню економічно-обгрунтованих, справедливих відносин між містом і селом, між аграрним і іншими секторами економіки;
- демократично регулює економічні процеси;
- визначає умови праці і буденності селян, включає міри спрямовані на визнання сільської праці в суспільстві, турботу про сільське населення;
- займається вирішенням культурних, соціальних, правових і політичних проблем в аграрній сфері.
Отже, вивчення практики функціонування аграрного сектору веде до знання положення справ, а знання допомагає передбачити правильні дії в аграрній політиці.