Саме про цей жахливий період розповідає повість Богдана Лепко-го «Орли». Хоч твір за обсягом скупий і обмежується по суті однією сюжетною лінією, автор спромігся на конкретному факті показати тогочасну історичну епоху. У творі багато посилань на правдиві події, згадуються імена полководців російської армії, називаються місця битв та інші історичні події. Випадок з царськими орлами, від чого й пішла назва повісті, теж не вигадка. Через зображення орлів на кахлях печі справді постраждав один козацький старшина з Чернігівщини.
Герої повісті «Орли» — і сотник Тригуб, і його дочка красуня Орися, ключниця Векла, німий — змальовані автором хоч і сумними фарбами, зате з любов'ю, зі співчуттям до їх страждань, яких вони зазнають від прибулого у містечко війська. Тепло, ніжно, якось цнотливо розповідається в повісті про кохання Орисі та Петра Су-лими. Зате злим стає перо письменника, коли описує офіцера Чека-тунова, людини жорстокої, підступної, здатної на будь-який злочин.
Дещо осібно у порівнянні з трьома іншими творами стоїть повість «Крутіж». І хоч вона теж історична, з часів козаччини, як і «Орли»,— має свою відміну: більш романтична, більш пригодницька, більш напружений сюжет, в ній чимало бойових сцен, двобоїв, а
то й просто герців. Словом, у повісті є все те, що так подобається юному читачеві. .
Сама назва «Крутіж» свідчить, що письменник звернувся до трагічного періоду нашої історії. Точніше буде сказати, що автор описує початок руїни, яка наступила після смерті гетьмана Богдана Хмельницького у результаті жахливого розбрату між його наступниками. Ворохобня, інтриганство, підступництво, фарисейство, зрада — хронічна недуга в політичному житті України того часу. Від того страждав її нарід; польські, московські, татарські орди плюндрували міста та села, вбивали~чи поярмлювали людей. У повісті безпосередньо не діють гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький, претенденти на булаву Павло Тетеря, Василь Золотаренко, Цюцюра, Брюховець-кий, Сомко, інша козацька старшина,— але їх вплив на тогочасні події дуже відчутний. Автор це передає через своїх героїв: Валентія Босого (Босаковського), зубожілого шляхтича, балагура і вигадника, але щирого, хороброго і чесного козака, юнака Бориса Крученка, бандуриста Помела, козака Журби та інших. У повісті цікаво змальовано образ дочки Богдана Хмельницького Олени, в яку безнадійно закоханий Босаковський. Неординарністю привертають увагу такі персонажі, як подружжя Устя та Улас, Фтерапонт.
У творі вчувається жива пам'ять, любов і пошана до покійного гетьмана Богдана Хмельницького. Трагізм оповіді посилюється тим, що винуватці розрухи на Україні в тій чи іншій мірі зв'язані родинними узами. Перша дружина Богдана Хмельницького, мати Юрія, походила з сім'ї Сомків, третя — Золотаренків, старша його дочка Катерина вийшла заміж за брата Івана Виговського полковника Данила Виговського, молодша Олена — за їх прибічника полковника Івана Нечая. Міжусобиця між ними супроводжувалася вбивствами, спустошеннями, грабунками, насильством, від чого найбільше страждали прості люди. Словом, повість «Крутіж» репрезентує одну з важливих тем Богдана Лепкого — зображення зубожілої української шляхти і служіння рідному народові.
Для всіх чотирьох повістей характерним є те, що автор дуже точно, навіть педантично описує історичні події; характеризуючи політичних діячів, проявляє повну об'єктивність, з відповідальністю ставиться до географічних назв.
Прозаїчний доробок Богдана Лепкого далеко не обмежується повістями, опублікованими в книзі. Це радше спроба привернути увагу нашого молодого покоління до творчості талановитого письменника. Хочеться вірити в те, що незабаром побачать світ й інші його повісті та романи. А їх написано стільки, що годі перерахувати. Та все ж основне місце в його історичному набутку займають твори про період гетьманування Івана Мазепи, відомого політичного діяча, однієї з найяскравіших постатей тогочасної Європи. На жаль, діяль-
12
13
ність Мазепи в нашій історії зображалася (власне, продовжується це ще й досі) у кривому дзеркалі. Його звинувачували у зраді, обзивали найбрутальнішими словами, а про те, що Іван Мазепа — небуденна особистість, свідчить хоч би той факт, що про нього писали такі видатні письменники, як Байрон, Гюго, Словацький, Рилєєв, Пушкін, Тарас Шевченко, Степан Руданський, Володимир Сосюра...
Богдан Лепкий як письменник, історик, зрештою, патріот, у своїй творчості намагався сказати сущу правду про цього політичного діяча. Про гетьмана Мазепу він написав сім книг: трилогія «Мазепа» («Мотря», том І і II), «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» (том І), «Над Десною» (том II), «Бої», «Мазепа» (З-під Полтави до Бендер»). Остання книга була опублікована через 14 років після смерті автора його братом поетом і композитором Левком Лепким у Нью-Йорку.
Шкода, що читачі України, особливо молодь, не мають можливості прочитати та правдиво оцінити «Мазепіану» Богдана Лепкого. Це не просто художні твори, романи та повісті про гетьмана, який заради визволення свого краю від царського деспотизму не побоявся виступити проти Петра І. У творах Лепкого зображена наша історія з її глибоким трагізмом. Хочеться вірити, що вже настав той час, коли правдиве історичне мислення змиє з гетьмана Мазепи тавро зрадника і твори Богдана Лепкого про нього побачать світ.
З 1899 року аж до смерті Богдан Лепкий прожив у Кракові, проте ніколи не поривав зв'язків з рідною землею, щорічно приїжджав до Львова, відвідував близькі з дитинства місця на Поділлі, не відмежовувався від громадського життя Галичини. І дуже тісні взаємини підтримував з українськими діячами культури та літератури, які мешкали на терені Польщі. Його дім став своєрідним центром української еміграції. У ньому постійно бували такі видатні художники, як Бойчук, Новаківський, Курилас та новеліст Василь Стефа-ник, з яким Лепкий заприятелював і протягом кількох років мав можливість щоденно зустрічатися. Незабутнє враження справив приїзд Михайла Коцюбинського. Кілька днів він гостював у Лепкого, разом оглядали Вавель, Національний музей, будинок Матейка, милувалися красою вітражів Францішканського костьолу. Бувала в Лепко-го також Ольга Кобилянська.
Краківський період життя у творчості Богдана Лепкого був дуже плідний. Тогочасна критика високо цінувала його твори, називаючи їх не мистецтвом для мистецтва, а для життя. І це справедливо. Велика заслуга письменника ще й у тому, що йому належить пальма першості в популяризації у Польщі української як дожовтневої, так і радянської літератури.
Великі переміни сталися у житті письменника під час першої світової війни. Перебуваючи на території тодішньої Австро-
Угорської імперії, він добровільно пішов працювати в табори полонених, де проводив культурно-освітню роботу серед українців, які змушені були воювати проти своїх же кровних братів з Галичини.
...Останній відтинок життя Богдана Лепкого (1930—1939 рр.) тісно пов'язаний із селом Черче, що за п'ять кілометрів від Рогатина на Івано-Франківщині. Сюди щоліта він приїжджав лікуватися до місцевого санаторію, який славився своїми цілющими грязями. Спершу Лепкий винаймав помешкання, а 1933 року сільська громада безкоштовно спорудила для нього спеціальний будинок, назвавши його «Богданівкою». Цей акт має не так багато прецедентів. На жаль, «Богданівка» до наших днів не збереглася. У 70-х роках хтось бездумно наказав її розкидати, хоч двоповерхова з мезоніном будівля була дуже потрібна санаторію: у ній розміщалися поліклінічні кабінети.
Чимало жителів села Черче ще й досі добре пам'ятає Богдана Лепкого, його братів і сестер. Вони часто гостювали у старшого брата, а Лев Лепкий певний час був заступником голови санаторної ради і майже цілорічно мешкав у «Богданівці». Ще й сьогодні можна почути цікаві згадки про характер та звички письменника. Всі в один голос твердять, що Богдан Лепкий був дуже гуманним, добродушним, поміркованим, навіть делікатним чоловіком, любив спокій, тишу, самотність. Маломовний від природи, він завше ходив замислений, але не було випадку, щоб пройшов повз людину і не привітався. Дуже кохався у квітах. Може, й тому ціле літо буяли квіткові клумби біля «Богданівки». Не раз після тільки йому зрозумілого «спілкування» з квітами Лепкий сідав за стіл і починав писати. Тоді поезії з нього просто вибухали на одному подиху. Як зізнався якось поет, саме так у пориві натхнення народився колись славнозвісний вірш «Видиш, брате мій», широко знаний під назвою «Журавлі». Музику написав брат Лев Лепкий.
Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань. Це наблизило його кінець. Помер Лепкий у 1941 році, похований у Кракові на Раковецькому кладовищі. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф.
На жаль, творчість Богдана Лепкого ще недостатньо вивчена і чекає свого дослідника, дослідника чесного, мудрого, справедливого, який зміг би дати ґрунтовний науковий аналіз його творчості. Критичне ремиґання якогось одного чи кількох творів не може претендувати на загальну оцінку. Найбільш, на що воно спроможне — приклеїти вульгарний ярлик. Саме так вчинив 1930 року критик Володимир Державін, який написав про Лепкого інвективну статтю, звинувативши його в націоналізмі. Історія неправди не терпить — сум-
14
15
иозвісний «літературознавець» під час окупації опинився у таборі тих, хто служив фашистам, а потім з ними дременув иа Захід. Та як не парадоксально, його оцінка творчості Богдана Лепкого панувала донедавна. Більше того, ім'я письменника замовчувалося, і не дивина, що ціле покоління українських читачів не мало можливості познайомитися з його творчістю.
І все ж... час бере своє. До українського читача з когорти незаслу-жено призабутих повертається ще одне чесне і талановите ім'я — Богдан Сильвестрович Лепкий,
Ромам Коритко