Щодо лімфоденіту, який може ускладнити стоматологічну патологію, необхідно уточнити діагноз. Адже крім одонтогенного лімфоденіту, тут може локалізуватися лімфогранулематоз, туберкульозне, актиномікотичне та сифілітичне ураження.
Якщо діагностовано флегмону, жоден консервативний метод не є ефективним. Обов'язковим є знеболювання, адекватне використання антибіотиків. Це здебільшого операція, яку слід виконувати в стаціонарі, аби попередити можливі ускладнення — медіастиніт, тромбоз синусів тощо. Якщо погіршився загальний стан: з'явився головний біль, інтоксикація — доцільні консультації нейрохірурга, окуліста та інших фахівців.
Кількість хворих на одонтогенний гайморит становить 4 — 4,2 % пацієнтів, які змушені лікуватися в клініках хірургічної стоматології. Здебільшого це наслідок перфорації зубної лунки, проте до такого ускладнення може призвести й одонтогенне запальне вогнище поблизу гайморової порожнини. Отже, лікар-стоматолог повинен враховувати можливість цієї одонтогенної патології й бути надто обережним і технічно досконалим під час санації ротової порожнини.
Вельми складним діагностичним завданням є лікування артритів та артрозів скронево-нижньощелепного суглоба. Захворювання слід диференціювати з гострим отитом, невралгією трійчастого нерва, гострим коронаритом. Аби уникнути таких помилок, треба досконало читати рентгенограми й відповідально опановувати знання.
Та найнебезпечнішими с помилки в онкостоматології, бо ціна їм — саме життя. Адже лише 15 — 20 % хворих потрапляють до спеціалізованої клініки в І —II стадії злоякісного утворення в ротовій порожнині. Наведемо приклад з власної практики: хворий С., 62 років звернувся зі скаргами на біль під час ковтання в правій підщелепній ділянці. Під час їди біль посилювався. Об'єктивно: обличчя симетричне, рот відкриває повільно, припухлість у вказаній ділянці, регіонарні лімфовузли не промацуються. Слизова оболонка пухка, ціанотична. Два знімні протези. Попередній діагноз: "запалення правої піднижньощелепної слинної залози".
Призначено патогенетичне лікування, та воно виявилося неефективним. Через 1 міс з'явився біль у корені язика. Тут визначається щільна пухлина розміром 1x1,5 см. Ця ділянка язика травмувалася протезом. Подальше лікування з приводу "раку бокової поверхні язика" в КНДРРОІ. Помилка полягала в недостатньо глибоко зібраному анамнезі й неповному обстеженні ротової порожнини. Слід наголосити: якщо виразка в роті не загоюється впродовж двох тижнів лікування, є підстави думати про злоякісний процес.
Як свідчить цей аналіз основних чинників помилок у хірургічній стоматології, ця галузь вимагає від лікаря незмінно високої професійної досконалості й вимогливості до себе. Адже оперування, вказував Куленкампф, є якоюсь мірою справою техніки, але утримання від хірургічного втручання — тонка робота думки й фахового спостереження. Зрозуміла річ, йдеться про стоматологію як самостійну медичну дисципліну взагалі. Лише досконале знання терапевтичної стоматології слугує надійною запорукою запобігання багатьом помилкам в Інших галузях стоматології. Від атмосфери в стоматологічному закладі й етичної вправності та височини лікаря залежить успіх лікування. Довіра пацієнта до лікаря складається з багатьох чинників: культури поведінки медичного персоналу, стану кабінету й обладнання, безболісності лікувальних маніпуляцій. Неодмінним елементом у тактиці лікаря є використання новітніх методів й засобів діагностики та лікування. У терапевтичному плані перевагу слід надавати комплексному лікуванню.
Важливо пам'ятати про можливість травмування м'яких тканин ротової порожнини пацієнта під час користування швидкісними турбінними бормашинами. При недостатній практичній підготовці лікаря можливі розриви слизової оболонки, її опіки, утворення гематом, розкришування зуба, уламки від якого можуть потрапити в дихальні шляхи хворого чи в око лікаря. Отже, принцип "не зашкодь" — життєво важливий у практиці стоматолога.
Праця лікаря-стоматолога мас й юридичні аспекти, а отже, етичні та деонтологічні настанови в його діяльності є захистом і самому фахівцеві. Серед кримінальних справ щодо лікарів приблизно 1,7 —2 % порушені проти медперсоналу стоматологічних закладів. Звинувачувальні вироки є рідкістю, проте вони не виключені. Насамперед, йдеться про хірургічні втручання, бо це особлива сфера етичних стосунків між лікарем, хворим та його близькими. За Законом про охорону здоров'я України (ст. 5, ч. І —II), хірургічні операції й складні методи діагностики застосовують за згодою хворого. Письмове підтвердження такої згоди не є обов'язковим, проте в історії хвороби слід ретельно занотувати обґрунтований клінічний діагноз, показання до операції, план операції, метод знеболювання. Операція вважається виправданою, якщо використані всі необхідні діагностичні методи, немає іншого способу лікування хвороби; операцію виконує досвідчений професіонал-хірург; обрано правильну тактику здійснення оперативного втручання. Згідно з Кодексом законів про працю за порушення професійних обов'язків, що призвело до лікарської помилки, на лікаря накладаються певні адміністративні стягнення, поняття "злочин" визначається: шкода здоров'ю хворого, можлива чи реальна; причинний зв'язок між Дією та заподіяною шкодою; задум чи необережність У такій ситуації. Отже, медичний працівник на тлі професійних обов'язків може виявитися суб'єктом злочину.
Відомо, що до кримінальної відповідальності притягається й медичний персонал, який не надав невідкладну допомогу, що призвело до смерті чи погіршення стану важкохворого. Така роль лікаря в суспільстві — одна з виразних позитивних рис суто лікарської етики, й лікар, скажімо на вулиці, діє, зважаючи, насамперед, на професійні моральні, етичні постулати, Але трапляються вельми складні ситуації, коли треба прийняти не завжди легке, проте єдино правильне рішення. Розповімо про такий випадок із нашої практики. Під час чергування в спеціалізованому травмпункті лікарні № 24 м. Києва лікар надавав допомогу вагітній з приводу перелому нижньої щелепи. Один з уламків у разі необережності міг спричинити асфіксію. У цю мить до кабінету вбіг водій таксі й повідомив: у його машині тяжко травмовано людину. Вій вимагав від хірурга негайної допомоги. Та лікар відмовився, бо не міг залишити хвору із загрозою асфіксії ...
Автор розділу був запрошений до слідчого як експерт. Треба було дати відповідь: чи правильно вчинив лікар. Ми дали відповідь, що він вчинив правильно: бо в кабінеті обставини вимагали його невідкладних кваліфікованих дій. Отже, було доведено, що в тактиці лікаря в цьому конкретному випадку не було кримінальних дій.
Стоматологічна допомога належить до найдавніших лікарських професій. З історії Скіфії, Стародавнього Єгипту, Індії, Греції, Риму, Київської Русі відомо, що вже тоді в лікарюванні виокремилася ця фахова гілка. Наш час, на тлі науково-технічного прогресу в стоматології, вимагає від лікаря-стоматолога, в додаток до вічних істин лікарської моралі, нових деонтологічних принципів, бо захист і дотримання етичного кредо, хоча вони й ускладнилися, залишаються життєво важливими. Порядність і вправність — ось сучасна формула професії стоматолога.