Структури середнього рівня служать зв’язуючою ланкою між макроструктурами політичної системи і суспільством, організовують їх відносини, передають iмпульси державних центрів влади суспільству і його відповідні реакції—ініціаторам політики. В організації і здійсненні політичного процесу мезорівень політичної системи вiдіграє ключову роль. На цьому рівні формуються найбільш впливові бюрократичні апарати управління і наймасовіші паралельні (тіньові) структури. До прихованих функцій легальних державних, партійних, адміністративних закладів на цьому рівні при певних умовах (економічні труднощі, недорозвиток цивільних відносин, ідеологічні та політичні конфлікти і т.д.) додаються особливо розповсюджені конфлікти апаратів і їх лідерів, протиправна активність і корупція офіційних осіб та влади. На цьому ж рівні формуються нелегальні структури неполiтичного характеру, що мають тенденції з’єднуватися з легальними структурами і спромагаються виявляти на них серйозний вплив.
Мікрорівень політичної системи утворюється масовою участю суспільних груп, класів і прошарків, громадян суспільства в політичному житті: членством в масових політичних чи неполiтичних, але впливових організаціях, участю в масових політичних акціях підтримки влади чи протесту, в соціальному контролі політики, в відповідальних процесах її демократичної організації (виборах, референдумах). На мікрорівні формуються політичні народні рухи, зароджуються політичні угруповання і партії, формується суспільний погляд, складаєтся політична культура суспільства—важливий складник і характеристика політичної системи. На кожному з рівней, на які поділлена політична система, утворюються специфічні структури і співвідношення між ними.
Політична система сформована по принципу пiрамiдальної iєрархii: з масовою соціальною базою в основі, шпилем державної влади в вищому її ешелоні. Таким же чином збудовані і її підсистеми, що мають прямовисні структури.
Життя політичної системи триває як постійна зміна рівних станів і криз різного роду—від приватних криз окремих підсистем і структур (урядових, партійних, парламентских і багато ін.) до загальних криз системи, що звичайно пов’язані з кризою її соціального оточення і вливаються в сукупність політичної, економічної (сировинної, ресурсної), національної, правової та ін. криз, що супроводжуються загостренням соціальних протиріч та класової, політичної, ідейної боротьби та ін. конфліктами.
Функціональна криза системи, чи криза перевантаження, - це коли вона змушена вирішувати завдання, які вона не може вирішити. Така криза пов’язана з антагонiстичними конфліктами в суспільстві, що породжують нові форми існуючого суспільного устрою і зберігають його політичну систему. Більші кризи, так звані кризи розвитку, пов’язані зі зміною політичної системи і типу суспільства чи його істотних характеристик і можуть супроводжуватися більш чи меньш серйозними революційними перетвореннями.
список літератури:
1. В.Кирилюк “Основи політології”. К., 1995.
2. “Основи політичної науки” за ред. Бабкиної. Л., 1997.
3. Ю.А.Тихомиров “Влада в суспільстві: єдність та поділ”. М., 1990.
4. “Демократія: держава і суспільство”. “Юрист”, 1995.
5. В.Е.Чиркин “Елементи порівняльного державознавства”. М., 1994.