З приводу повноти влади у своїй роботі "Бревилоквиум" (коротка бесіда) Оккам пише: "Говорять, що повноту влади Папа одержав від Христа, право розпоряджатися усім як у плані духовному, так і в мирському. Однак теорія папського суверенітету погано узгоджується з духом євангельського закону, на відміну від того мозаїчного закону, яким е воля". Адже якщо влада отримана з рук Христа, те тоді всі християни повинні б стати слугами Папи. Тоді ми одержимо різновид рабства ще більш жахливого, чим древнє, адже воно торкнеться усіх. Але це огидно не тільки духу Євангелія, але й елементарним вимогам людського гуртожитку.
У дійсності, папська влада обмежена, тому що Папа не володар ("доминатор"), а служитель ("министратор"), він повинний служити, а не пригноблювати. Його влада була встановлена на благо підданих, але не потім, щоб позбавляти волі, що складає головну опору Христова навчання. Влада не належить понтифікату, ні навіть Собору, тому що погрешимьі і той, і іншої. Зате вона належить церкви як вільному співтовариству віруючих. Лише вона вправі санкціонувати істини, що утворять фундамент життя відповідно до історичної традиції. У противному випадку, хто міг би доручитися за цілковите самовладання в громаді віруючих? Теократії й аристократії немає місця в церкві, — виносить вирок Оккам. Віддайте церкву віруючим, усім її щирим поборникам. Непогрішна лише комуна віруючих.
Риси знайомого ідеалу церкви як своооднои оощиньї, де немає [еста мирської суєтності, а авторитет виміряється чистотою віри, про-гупают під пером Оккама. Так само критично набудований він і по отно" Чению до світської влади. Імператор уже не пастор, він наказує аконьї всьому народу. Дві ці владні сфери рішуче різні, [мперская влада до Бога, як і до Папи, відносини не має, сакраль-ость її більш ніж сумнівна. Римська імперська влада була сан-ционирована церквою як законна і самокоштовна. Надалі вона :ерешла в руки Карла Великого і потім франками була передана .емецкой нації. Будь-яка юрисдикція папства у відношенні імперської ласти, таким чином, повинна бути виключена. Тим більше імператор іе може бути васалом Папи. Теорія "двох шпаг" символізує двох ласти, представлені двома особистостями, незалежними друг від друга.
Можна сказати, що, захищаючи імператора, Оккам намагався защи-ить право проти абсолютизму Папи, що вважав себе арбітром в опитуваннях релігійної совісті. Йому також не далекі були і спроби (сформуЕіати церква. Папа, як будь-яка людина, погрішаємо, ошиба-тся і Собор, тому що складається з людей. Непогрішно лише універсальне Чратство віруючих, тому що віра їх устоїть, по слову Божому, до сконча-[ія часів. А для цього необхідно, щоб церква стала інший, "голо-юй і членами", повернулася до євангельської бідності, звільнилася від ;емньіх амбіцій. При цьому мова йшла не тільки про дух францисканских юнастьірей, але і про реформування апарата церкви, у дусі примата [ндивидуального над універсальним.
Незважаючи на заборони, оккамизм поступово витісняє античні ;истемьі. 25 вересня 1339 року читання оккамовских робіт було запре-цено в Парижеві. іншим указом від 29 грудня 1340 року заборона була /сильна. І все-таки в більшості університетів нова тенденція вкладала собі шлях в особі Жана Буридана (1290— 1358), Миколи Зрема (вмер у 1382), Миколи з Отрекура й ін. Настійність Іерковной реформи підтвердили Джон Уиклиф (1328—1384) і боге-децЯн Гус (1369—1415).