На увагу заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, — здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає чотирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері публічної діяльності (один із них контролює так звану військову адміністрацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує відповідний державний інститут.
Главою держави є монарх - Король. Як зазначалося, його повноваження у владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зокрема, Король повністю відсторонений від участі у формуванні уряду.
Виконавчу владу здійснює уряд — Кабінет Міністрів, «Уряд керує державою. Він несе відповідальність перед Риксдагом». Процедура формування уряду починається з того, що на сесії Риксдагу обирають главу уряду за пропозицією голови самого парламенту. При цьому голова Риксдагу виходить з реальної розстановки партійно-політичних сил, що склалася у парламенті. Прем'єр-міністр визначає склад уряду, члени якого мають бути затверджені Риксдагом. Риксдаг може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри. З іншого боку, за певних умов уряд може прийняти рішення про розпуск парламенту. За змістом своєї реальної компетенції Кабінет Міністрів вирішує основні питання соціально-економічного і політичного життя країни.
Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд, до складу якого входять не менше 22 членів (радників юстиції). Усіх членів Верховного Суду, так само як і всіх інших загальних судів, призначає уряд. До системи загальних судів також включені апеляційні і окружні суди. Існує також розвинута система адміністративної юстиції на чолі з Верховним адміністративним судом. Особливе місце в державному механізмі належить канцлеру юстиції. Останній не входить до складу уряду, хоча пов'язаний з ним організаційно. Канцлер порушує кримінальні справи за обвинуваченням у вчиненні посадових злочинів членів Верховного Суду і Верховного адміністративного суду, здійснює контроль за виконанням законодавства про свободу засобів масової інформації, а також реалізує деякі наглядові функції, зокрема стосовно адвокатури.
За формою державного устрою Швеція є унітарною державою. З метою урядування державна територія поділена на округи (лени) і муніципалітети. На обох цих рівнях адміністративно-територіального поділу існують представницькі органи самоврядування — ради. Ради обирає населення відповідних одиниць строком на три роки. При цьому на відповідних виборах активним і пасивним виборчим правом наділені іноземці, якщо вони постійно мешкають у Швеції. Кожна рада із власного складу обирає комітет, який є виконавчим органом. На рівні округів функціонують також представники центральної влади (губернатори), яких призначає уряд. Ці представники наділені певними контрольними повноваженнями щодо представницьких органів місцевого самоврядування.[7]
Перші поселення людей на території сучасного міста були виявлені на острові Стадсхольмен - одному з 14 островів, на яких зараз розташовується місто. Перше згадування Стокгольма відноситься до 1252 року, а вже з XIII віку місто було постійною резиденцією шведських королів. Остаточно Стокгольм став столицею шведської держави після розірвання в 1523 році Кальмарской унії (що об’єднала Норвегію, Данію, Швецію і Фінляндію). Раніше релігійним і політичним центром Швеції було місто Упсала (Стара Упсала), що згоріло в 1245 році. Стокгольм розташований у вузькій протоці на берегах озера Меларен, що і з'єднує озеро з Балтійським морем. Варто відзначити, що положення стратегічно дуже вигідне - місто швидко розвивалося і зростало завдяки інтенсивній торгівлі з багатьма європейськими країнами.
Гамла Стан - це дійшовший до наших часів Стокгольм XVII віку. Саме до цього періоду відноситься більшість будівель Старого міста. Він цілком розташований на острові, куди не добралися ні автомобілі, ні сучасні будівлі. Основна визначна пам'ятка Старого Міста - Королівський палац, побудований у 1754 році і що є грандіозним утвором епохи бароко. Багато цікавого можуть розповісти жителі міста про примар, що живуть у його будинках. Сама стара примара Стокгольма - чорний чернець Гидеон. У 800 році корабель ченця потрапив у шторм і розбився. На місці катастрофи ченці-францисканці через 400 років побудували монастир. Тепер у ньому розміщується Комерційна колегія, по якій і розгулює вночі знаменита примара ченця, лякаючи службовців зникненням документів і тупотом. Цікаво, що подібні історії можна почути про багато церкв і палаців Стокгольма.
Варто згадати про одну подію в Стокгольмі, що збагатила мову всіх народів миру дуже цікавим терміном. Мова йде про "стокгольмський синдром". Виник цей термін у результаті терористичного акту у шведській столиці на початку 70-х років XX віку. Два терористи утримували в захопленому ними банку заручників протягом тижня. Не те щоб злочинці заручників на руках носили, але деякі потурання їм усе-таки дозволяли. У результаті заручники встали на захист терористів і навіть чинили опір спробам поліції звільнити їх.
Темпи приросту ВНП в індустріально розвинених країнах знизилися під впливом азіатської кризи в середньому на 1%. На частку ринків кризових країн приходиться не більш 3% шведського експорту і прямий вплив на шведську економіку від утрати цих ринків незначний. Основна проблема для шведських компаній – стрімке зростання експорту дешевої (після знецінення національних валют) продукції з кризових азіатських країн і, відповідно, загострення конкуренції на світових ринках. Новим моментом у розвитку економіки Швеції стало зростаюче значення внутрішнього споживання. У 1993-97 р. темпи щорічного приросту внутрішнього попиту зростали від 3,2% до 2%. У 1998 році збереглася така динаміка.
Економічна криза 1991-93 років призвела до вимивання з виробництва застарілих технологій і устаткування, до прискореного відновлення основних виробничих фондів у шведській промисловості (більш 40% росту інвестицій). У післякризовий період зростання виробництва було досягнуте у значній мірі за рахунок росту продуктивності праці – одна з причин щодо скромних успіхів уряду в боротьбі з безробіттям, незважаючи на те, що в окремі післякризові роки ріст ВНП досягав 3,9%. Промислове виробництво на оновленій технічній основі є додатковим чинником стійкості економіки Швеції, її здатності до адаптації для роботи на світових ринках в умовах зростаючої конкуренції. У цьому ж напрямку працює і політика інтенсивного вкладення коштів у НДДКР (3,3% від ВНП).
На думку експертів, Швеція ввійшла в смугу «середньо кон'юнктурного розвитку» за американським типом, при якому виключаються різкі коливання в темпах росту економіки. У найближчі три-чотири років приріст ВНП Швеції буде знаходитися в межах 2-3%. Для умов високорозвиненої економіки це гарні показники росту.
20 вересня 1998 р. відбулися вибори в риксдаг. Найбільше число голосів виборців, і право сформувати уряд одержала Соціал-демократична робоча партія Швеції (СДРПШ) – 36,6% голосів (131 мандат); опозиційна Помірна коаліційна партія (ПКП) набрала 22,6% (81 мандат); Ліва партія (ЛП) – 12% (43 мандата); Народна партії-ліберали (НП) і Християнські демократи (ХД), що входять у буржуазний блок – 4,7% і 11,8% (17 і 42 мандата).[5] Міжнародна проблематика практично не пролунала ні в маніфестах, ні в передвиборній кампанії в цілому. З «шістнадцяти головних для Швеції питань» до неї можна віднести лише питання політики Швеції в ставленні ЄС і ЄВС, боротьби з глобальними загрозами природі й імміграційній політиці. Можна відзначити заяви лідерів ПКП про більш тісне співробітництво з НАТО, у той час як СДРПШ робила наголос на необхідності розвитку європейської інтеграції з наданням допомоги країнам Прибалтики і Польщі по вступу в ЄС, а також більш тісному співробітництві Росії з ЄС.
Серед внутрішньополітичних задач основний наголос був зроблений на подальше проведення боротьби з безробіттям і здійснення запланованих мір у соціальній сфері по збільшенню соціальної допомоги і пенсій населенню. Програмною стала заява прем'єра про намір знизити рівень безробіття в країні до 4% і до 2004 р. домогтися 80% зайнятості населення (що вимагає створення близько 600 тис. нових робочих місць). Темпи щорічного приросту ВНП визначені в розмірі 2% у рік. При цьому оголошено про планове погашення державного боргу і збереження низького рівня інфляції.