6. Рубин Дж., Пруйт Д., Ким Хе Сунг. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение. – СПб: прайм – ЕВРОЗНАК, 2001. – 352 с. (Секреты психологии).
7. Скот Д.Г. Конфлікти. Шляхи їх подолання. К., 1991.
8. Сулимова Т.С. Социальный конфликт: возникновение и методы разрешения // Проблемы теории и практики управления. 1991, №1.
Захист курсової.
Посередництво у соціальній взаємодії – це форма втручання у соціальний конфлікт, коли трєтя сторона (посередник) допомагає конфліктуючим сторонам дійти добровільної згоди. Кожна з конфліктуючих сторін має власні інтереси, потреби, цінності, власну точку зору на те чи інше питання саме під час зіткнення цих інтересів і виникає конфлікт, якийзумовлює необхідність появи третьої сторони (посередника).
Посередник у першу чергу психолог (не обов’язково професійний), тому ця людина повина мати такі якості як:
- емоційна стабільність,
- особистісна зрілість і соціальна відповідальність,
- компетентність,
- розвинуті комунікативні навички, щира манера спілкування,
- небайдужість, зацікавленість в конструктивній взаємодії сторін конфлікта.
Бажано щоб посередник мав авторитет у сторін, за допомогою якого він зможе контролювати перебіг подій, високий соціальний статус і досвід успішного посередництва.
Посередники можуть виконувати формальні та неформальні ролі.
Формальні ролі виконують:
- медіатори (ті, хто допомагає головним дійовим особам досягти добровільної згоди, як наприклад Генеральний секретар ООН Перес де Куел’яр протягом декількох місяців, що передували війні у Персидській затоці);
- арбітри (ті, хто має повноваження давати зобов’язуючі рекомендації по налагодженню конфлікту);
- омбудсмени (ті, кому поручено розгляд конфліктів приватних осіб і організацій).
Ефективність таких формальних ролей третіх сторін визначається їх закономірністю, тобто правом займатися уладнанням конфліктів.
Неформальні ролі належать:
- посередникам (ті, через кого здійснюється обмін посланнями між учасниками конфлікту);
- спеціальним посланцям (ті, хто назначений для передачі конкретного послання від імені однієї із сторін конфлікту).
На відміну від своїх більш формальних аналогів, неформальні треті сторони зазвичай діють за сценою. Під час кризи, пов’язаного із захватом американських заручників Іраном, Гектор Віллалон і Кристиян Бурке виконували обидві з цих нацважливіших неформальних функцій третіх сторін: вони служили нібито схованими шляхами повідомлення між Іраном і США, коли всі формальні контакти між цими державами були припинені. Таким чином, неформальні треті сторони можуть бути дуже корисними при розробці згоди, особливо коли більш формальні функції виконуватися не можуть через напруженість конфлікту, яка досягає такої ступені, що публічне спілкування між його сторонами стає неможливим.Неофіційними медіаторами бувають відомі особи, представники релігійних організацій, професійні психологи, неформальні лідери, друзі, сусіди та ін.
У посередництві існують чотири базисні стратегії :
- вирішення проблеми, яке ще називають інтеграцією (передбачає пошук взаємовигідного рішення, яке задовольнить обидві сторони);
- компенсація (передбачає обіцянку винагороди за здійснені сторонами поступки або досягнуті ними домовленості);
- тиск (передбачає примус сторін до поступок або згоди, що досягається покаранням або погрозою покарання);
- бездіяльність(свідоме прагнення до того, щоб сторони конфлікта самі його владнали).
Вирішення конфліктів – складна процедура. Конфліктні ситуації виникають інколи із дрібниць, а інколи із-за складнощів. Вирішення конфліктів – велике мистецтво. Проте, важливо, щоб в процесі оволодіння цим мистецтвом ми допустили обмаль помилок.
[1]Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”; розділ II , стаття 8.
[2] Пірен М.І. Основи конфліктології: Навчальний посібник. – К., 1997; ст. 132
[3]Городяненко В.Г. соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Городяненка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002 , ст. 335.
[4] Пірен М.І. Основи конфліктології: Навчальний посібник – К., 1997; ст. 133 – 134.
[5] Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ”; розділ II, стаття 11.