Джерелами інформації про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, можуть бути:
публікації у пресі;
виступи по радіо і на телебаченні;
матеріали перевірок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності (незалежно від форм власності);
матеріали, отримані в ході розслідування чи розгляду в судах кримінальних справ;
матеріали профілактичної та оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів;
матеріали запитів уповноважених державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці;
матеріали перевірок, що проводять органи митної служби;
заяви, скарги та пропозиції громадян;
інформація працівників правоохоронних, контролюючих органів, підозрюваних, обвинувачених, засуджених, потерпілих;
інші можливі джерела.
Інформація може бути отримана поштою, телефоном або громадянин може особисто подати заяву до правоохоронних органів. Оформляється заява відповідно до вимог ст. 95 КПК України, а саме: у разі усної заяви складається протокол, що підписують заявник та посадова особа, яка прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про кримінальну відповідальність (ст.177 КК України) за завідомо неправдивий донос, про що зазначається в протоколі; заявник у письмовій формі підписує заяву і також попереджається про відповідальність за завідомо неправдивий донос та дає при цьому відповідну підписку. На скарги, що мають сумнівну надійність, покладатися при вирішенні питань не варто.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб мають бути викладені у письмовій формі.
У разі, коли заявник додає аудіо- або відеокасету, у протоколі або в заяві робиться відмітка про це з поясненням заявника про умови запису та про технічні засоби, що використовувались при виготовленні аудіо- чи відеодокументів.
Посадова особа, яка прийняла заяву, повинна прослухати (проглянути) аудіо- відеокасети, зробити розшифровку запису з дотриманням вимог непошкодження її у процесі перегляду чи прослуховування, після чого опечатати у пакет з підписом заявника і власним.
Отримувати інформацію про корупційні діяння можна за допомогою спеціальних заходів, зокрема спостереження, опитування, вивідування, оперативного огляду та ін.
Отримана у такий спосіб інформація оцінюється за критеріями важливості, відносності, повноти, достовірності та своєчасності. Оцінка інформації необхідна для вироблення правильного рішення щодо шляхів реалізації даних про корупційні прояви.
Згідно з п. 3 ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією” підставою для складання протоколу є достатні дані, що свідчать про наявність у діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Враховуючи підвищену суспільну небезпеку корупції, що дестабілізує діяльність державних інститутів, дискредитує органи влади та місцевого самоврядування, а також з метою запобігання помилок при перевірці та реалізації інформації про корупційні діяння як адміністративного, так і кримінального характеру, що скоюються у різних сферах державного управління, економіки та суспільного життя, при проведенні відповідних заходів з протидії цим явищам необхідно:
у процесі оперативно-розшукової діяльності по справах про корупційні діяння неухильно дотримуватися норм Закону України “Про боротьбу з корупцією”, оскільки це є неодмінною умовою запобігання кримінально-карних проявів корупції, насамперед хабарництва та інших посадових злочинів, а також організованої злочинності;
враховувати, що корупційними є лише діяння, зазначені в пунктах “а” і “б” ч. 2 ст. 1 Закону. Під іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, слід розуміти передбачені Законом порушення спеціальних обмежень (ст. 5), вимог фінансового контролю (ст. 6), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10), умисне невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11);
в роботі по справах даної категорії забезпечувати своєчасно всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених ст. 247 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому особливу увагу слід звертати на з’ясування в кожній справі таких питань: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого Законом; чи є особа винною в його вчиненні; чи належить вона до суб’єктів даного правопорушення; чи не містить правопорушення ознак злочинів, передбачених КК України; чи не закінчились на момент розгляду справи терміни, передбачені ст. 38 КпАП; чи наявні інші обставини, що виключають провадження в справі;
з’ясовувати мотив і характер вчиненого діяння, повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинного зв’язку між діянням і виконанням останньою завдань і функцій держави, а у випадках, передбачених пунктом “а” ч. 1 ст. 5 і пунктами “а”, “б” ч. 3 ст. 5 Закону, мети правопорушення.
Зазначені відомості слід аналізувати у сукупності з іншою інформацією, у тому числі про посадових осіб та їх стосунки (родинні, дружні і т.ін.), про наявні основні засоби, про рахунки в банках та фінансові операції про них.
Доказування завжди спрямовано на встановлення сукупності обставин, значення яких дає можливість органам внутрішніх справ винести законну й обгрунтовану постанову за справою. Остаточний висновок про встановлення об’єктивної істини по справі залежить від того, наскільки виявлені всі фактичні обставини справи, що включені до предмета доказування.
У процесі розгляду справ слід відмежовувати корупційні діяння від посадових злочинів, маючи на увазі, що адміністративна відповідальність за ч.2 ст.1 Закону настає лише за умов, коли діяння особи, уповноваженої на виконання функцій держави, не містять складу злочину.
У випадках, коли протиправні діяння підпадають під ознаки злочинів, передбачених відповідними статтями Кримінального кодексу України (посадові злочини – ст. 164–172 КК), у боротьбі з корупційними проявами застосовуються кримінально-процесуальні норми.
Важливою умовою прийняття законного та обгрунтованого рішення у справі про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, є оцінка доказів. Це – один з елементів доказування, що супроводжує весь шлях встановлення істини по справі.
Оцінка доказів передбачає перевірку їх передусім з точки зору законності, тобто, чи не було порушень при збиранні та закріпленні фактичних даних, чи не відобразились порушення на достовірності й повноті інформації, чи дозволяє закон використовувати джерело фактичних даних такого виду.
З точки зору достовірності, оцінка доказів полягає у вивченні доказів, наприклад свідків, (чи можуть вони давати об’єктивні свідчення), у вивченні самих свідків на предмет їх повноти та точності, а також умов знаходження речових доказів. Потрібно також співставляти інформацію про один і той самий факт із різних джерел.
Однак при оцінці показань потерпілого від корупційних діянь потрібно мати на увазі можливість неспівпадання інтересів потерпілого й органів внутрішніх справ. Потерпілий може бути незацікавленим у розкритті істини по справі та своїми показаннями заважати встановленню фактичних обставин.
Причини такої поведінки бувають досить різноманітними. Вони можуть бути обумовлені особистими взаєминами з порушником, власною протиправною поведінкою, матеріальною зацікавленістю та ін.
Інформація свідків є найбільш об’єктивною, вона допомагає перевірити пояснення осіб, які притягуються до відповідальності. На жаль, свідки-очевидці у таких справах зустрічаються рідко. Проте, не слід виключати свідків, яким через інші причини відомі дані про факт, що з’ясовується. Необхідно встановити та опитати коло таких свідків, їх пояснення допоможуть уникнути помилок при прийнятті рішення.
Доказову інформацію можуть мати певні документи. Вони є джерелом доказів не лише в прямому розумінні, але й як речові докази (документи, що зберігають сліди правопорушення, гроші, цінні та інші речі, одержані за вчинення корупційного діяння).
Розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із корупцією, вкрай утруднюється тим, що корупційні прояви найчастіше носять латентний характер.
При розслідуванні злочинів, пов’язаних із корупцією, необхідно пам’ятати, що у вчиненні таких видів злочинів можуть брати участь державні службовці, народні депутати України, депутати та голови місцевих рад народних депутатів (ст. 2 Закону “Про боротьбу з корупцією”). Це значною мірою ускладнює проблему притягнення їх до відповідальності в адміністративному порядку через специфіку правового статусу.
Проблема в тому, що у ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією” зазначається, що порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених цим Законом. Винятком у даному випадку є положення, передбачені ст. 7 Закону, де викладено особливості притягнення до відповідальності народних депутатів України. У статті йдеться про посилання на Закон України “Про статус народного депутата України”, в якому визначається порядок притягнення народного депутата України до відповідальності.
Встановивши факти корупційних проявів, особливу увагу необхідно звернути на з’ясування обставин зловживання службовим становищем, так як саме тут необхідно шукати джерела доказів на початковій стадії розслідування.