Методика отримання, перевірки
та реалізації інформації щодо корупційних діянь
Корупція в загальному розумінні – це соціальне явище, коли система суспільних відносин допомагає власникам капіталу купувати все: пільги, вплив, закони, рішення на свою користь, заступництво законодавчої, виконавчої та судової влади.
Існування корупції в Україні – офіційно визнаний факт. Після проголошення незалежності наша молода держава з перших років відчула на собі потужну силу злочинних і корумпованих елементів, які у взаємодії швидко розподіляли сфери впливу найважливіших галузей економіки, здійснювали всебічний вплив на політичне життя країни.
Стан корупції в Україні обумовлює багато чинників. Основні фактори випливають з недосконалої фінансової, податкової, приватизаційної, інвестиційної, промислової, господарської, митно-тарифної політики. Подальша “тінізація” економіки породжує й характеризує рівень корупції, а кримінальна та адміністративна статистика констатує лише результати боротьби з нею.
З метою підвищення ефективності боротьби з корупцією необхідні адміністративні, управлінські, законодавчі механізми та регулятори звітності. В Україні поступово створюється відповідна законодавча антикорупційна база. Позитивно вплинули на вирішення цієї проблеми прийняті останніми роками закони України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, Національна програма боротьби з корупцією в Україні, Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, а також внесені до Кримінального кодексу нові норми відповідальності за економічні злочини в умовах ринкової економіки. Важливим наслідком їх прийняття і втілення в життя було привертання уваги до цієї складної проблеми не тільки керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, а й усієї громадськості країни, що сприяло прискореному формуванню у суспільстві обстановки громадської нетерпимості до цього зла та гострої необхідності його викорінення. Одночасно зазначені нормативні акти дали реальний поштовх активізації діяльності, перш за все, правоохоронних органів, які у 1998 р. склали 6537 адміністративних протоколів про корупційні діяння, що на 3% більше порівняно з 1997 р. і майже у двічі більше, ніж у 1996 р.
Загальновідомо, що стримуючий вплив розслідувань, переслідувань та безпосереднє позбавлення злочинців можливості діяти шляхом зняття з посади або позбавлення волі можуть зменшувати рівень корупції. Але реально можливо покарати лише незначну частину осіб, винних у корупційних діяннях, решта залишається безкарною. Позитивним є те, що в Україні нарощуються зусилля по боротьбі з корупційними діяннями кримінального характеру. Кількість виявлених фактів хабарництва у 1998 р. порівняно з 1997 р. зросла на 10,5% (з 2216 до 2448), на 7,5% більше викрито розкрадань шляхом зловживання службовим становищем (13923 – проти 12957). Значно більше посадових осіб засуджено за зловживання владою та службовим становищем.
У Законі України “Про боротьбу з корупцією” під цим терміном розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Стаття 1 п. “а”: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), що є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості.
Стаття 1 п.“б”: одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.
Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих.
Стаття 5 ч. 1 п.“а”: сприяння державним службовцем, використовуючи своє державне становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката поза встановленим законодавством порядком, у наданні допомоги в реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства тощо, у передачі споруд, обладнання, з організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку і т.ін.), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.
Стаття 5 ч. 1 п.“б”: заборона займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).
Визначаючи відповідальність особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за заняття підприємницькою діяльністю (п. “б” ч.1 ст. 5 Закону) слід враховувати, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про підприємництво” від 07 лютого 1991 року під нею розуміємо офіційно визнану, самостійну, систематичну діяльність на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею з метою одержання прибутків. Тому заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) передбачає відповідальність не за Законом України “Про боротьбу з корупцією”, а за ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, а в разі вчинення таких дій протягом року після накладення адміністративного стягнення – за ст. 1483 Кримінального кодексу України.
Стаття 5 ч.1 п.“в”: входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Особам, уповноваженим на виконання функцій держав, забороняється входити як самостійно, так і через представників чи підставних осіб до складу правлінь чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів тощо, що здійснюють підприємницьку діяльність. Проте входження таких осіб (крім зазначених у ст.120 Конституції України) до Спостережної ради, створеної на підставі Указу Президента України “Про корпоратизацію підприємств” від 15 червня 1993 р. і Положення про Спостережну раду (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556), не утворює складу правопорушення, передбаченого п. “в” ч. 1 ст. 5 Закону, оскільки ця Рада за своєю суттю не є виконавчим органом. Не може визнаватися правопорушенням, пов’язаним із корупцією, також входження такої особи до редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різних жюрі, консиліумів, навіть за умови, що ця особа одержує за цю діяльність винагороду, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.
Стаття 5 ч.1 п. “г”: відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.
Особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, коли вона:
є державною таємницею;
є конфіденційною;
стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;
є власністю організації;
коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.
Якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави, припустилася порушень будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння є корупційним, його необхідно розглядати за ч. 2 ст. 1 та застосовувати стягнення відповідно до ст. 7 Закону.
Стаття 5 ч. 3 п.“а”: сприяння, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Як сприяння зовнішньоекономічній діяльності слід розглядати, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів.
Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань.