В сиву давнину кожна дитина повинна була знати чим займаються її тато, мама, дідусь, бабуся, а якщо хтось не знав, то це був великий сором. От ми з вами сьогодні поговоримо про те, де працюють ваші тати, мами.
Хто розповість? Підходьте до столу. Беріть картинку, яка допоможе вам розказати.
Правильно, сьогодні ми з великою любов’ю і сердечною теплотою будемо пригадувати своїх родичів, свою родину, сім’ю.
З давніх-давен в українців про сім’ю, родину складено пісні ,вірші, прислів’я та приказки як про найбільший скарб, який повинна мати кожна людина.
Ось послухайте. “Нащо клад, коли в сім’ї лад”, “Скрізь добре але вдома краще”, “Удома і стіни допомагають”, “Хоч і по коліно в воду, або до свого роду”, “Нема в світі дорожчого як родина”.
Виконання пісні “Коли я помию ложки і миски”.
Старші люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які ігри гралися, яких пісень співали.
Я могла вам багато розповісти про наших дідусів і бабусь, але я хочу, щоб ви самі від них про це дізналися від них самих або від ваших батьків, щоб ви краще знали історію своєї сім’ї, родини.
А зараз я вам, діти розповім про старовинний звичай “Збирати росу”.
Це родинний звичай. На початку травня селяни виходили “збирати росу”. Як правило одягали святковий одяг, брали їжу і вдосвіта сходилися до одного. Як прокидалося сонячне проміння, вирушали в поле. Ішли лише попарно: чоловік і дружина, хлопчик і дівчинка. Дорогою за звичаєм не розмовляли, а як траплялися стрічні, то віталися лише поклонялися.
Біля ниви розстеляли скатертину і виставляли сніданок. Господар з хлібом на вишитому рушнику запрошував усіх тричі обійти житні сходи. Потім скраплювали один одного росою, бажаючи міцного здоров’я та щастя.
Дітям окремо приказували: “З роси та води вам”. Тоді збирали у долоні росу і зливали у пляшечки, щоб вигоювати нею рани.
- Діти а ось у мене на столі лежать різні вишивки рушники, серветки.
Діти може з вашої дружньої сім’ї хтось може вишиває?
- А ось які гарні вироби з дерева.
А ну подумайте і скажіть, хто з вашої родини вміє виготовляти такі вироби.
- Ось ми поговорили про ваші сім’ї. Почули як працюють люди.
Які гарні вироби вміють робити, які дружні сім’ї.
Протягом багатьох років люди навчилися спостерігати, запам’ятовувати і буде дуже прикро, коли ми не продовжимо цієї традиції, коли дідусі і бабусі навічно заберуть з собою багато тих скарбів і тієї мудрості, які жили в народі з давніх-давен.
Це буде гарна пам’ятка не тільки про свій родовід, але й повага до нашої історії. Адже раніше в Україні було за честь і обов’язок знати свій родову аж до сьомого коліна. Як писав Іван Франко у передньому слові до своєї казки “Фарбований лис” “... тисячі речей забудете, а тих хвиль, коли вам люба бабуся оповідала байки, не забудете до смерті”.
А може це, діти до нас звернені ці мудрі слова