Смекни!
smekni.com

Чисельність міст і міського населення Волинської губернії наприкінці ХVІІІ - середині ХІХ ст (стр. 2 из 6)

Із фіскальною метою чиновники пропонували деякі містечка офіційно перевести до розряду сіл. Так, на думку волинського губернатора, висловлену в звіті за 1840 р., низку містечок Рівненського повіту (Клевань, Деражну, Олександрію, Тучин, Гориньгород, Людвіполь, Березне, Костопіль, Добровицю, Висоцьк), які “хоча й були утверджені колишнім польським урядом”, але не мають документів на підтвердження своїх привілеїв, можна перейменувати у села. Тоді б власники цих містечок втратили право на збирання податку з різників і продавців продуктів харчування [11, 99-100 зв.].

За кількістю мешканців міські поселення Волинської губернії 1798 р. можна класифікувати таким чином (табл. 2):

Таблиця 2

Класифікація міст і містечок Волинської губернії 1798 р. за кількістю населення.

Кількість осіб До 500 501-1000 1001-2000 2001-4000 4001-5000 Понад 5000 Всього
Кількість міст і містечок 42 46 36 13 7 2 146
Проценти 28,7 31,5 24,7 8,9 4,8 1,4 100,0

Складено за: [4].

Як бачимо, наприкінці ХVІІІ ст. близько 60 відсотків міських поселень (а це виключно містечка) налічували до 1000 мешканців. Ще в однієї четверті міських поселень кількість мешканців не перевищувала 2 тисяч осіб. Було лише два міста – Дубно і Житомир , – у яких налічувалося понад 5 тисяч осіб.

У всіх класифікаціях міст за кількістю населення рубіжною є цифра 20-25 тисяч осіб. Це не випадково: саме в містах, населення яких перевищує 20-25 тисяч, створюються умови для радикальної зміни способу життя порівняно із селом. Наприкінці ХVІІІ ст. цілком виправдано вважали великими міста ті, в яких мешкало понад 25 тисяч осіб. Отже, ні одне місто Волині тоді й близько не наблизилося до зазначеної кількості мешканців. Таким чином, у жодному з волинських міст цього часу не склалися умови для формування нових, ринкових, відносин.

Наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. простежувався значний приріст населення міст і містечок Волинської губернії. Основним статистичним матеріалом у вивченні питання про чисель­ність міського населення послужили результати переписів населення Російської держави (V-ХІІ ревізії), статистичні таблиці другої чверті ХІХ ст., а також адміністративно-поліцейські звіти. Про недоліки ревізького обліку населення не раз говорилося в історичних дослідженнях. Тому варто звернути увагу на так званий адміністративно- поліцейський облік населення, введений у Російській імперії наприкінці ХVІІІ ст. Він визначав приблизну чисельність населення в період між ревізіями, однак до середини ХІХ ст. не може вважатися самостійним видом обліку населення., оскільки цілком базувався на матеріалах ревізького і церковного обліків. Відомості про чисельність та рух оподаткованого і неоподаткованого населення губернатори включали до своїх звітів. Із 30-х років ХІХ ст. губернські звіти стали детальнішими. Губернатори щорічно подавали відомості “про рух народонаселення в губернії”, використовуючи матеріали останньої ревізії та церковного обліку про природний рух населення. З початку 40-х років у звіти включаються відомості про чисельність населення за статтю, про народжуваність, смертність та кількість шлюбів у повітових містах і повітах окремо. При цьому дані про населення базувалися не лише на результатах ревізій, але й враховували природній приріст. Тоді ж з’являються перші відомості про національний склад населення: у звіти був уведений спеціальний розділ “Іновірці”.

Таблиця 3

Зміна чисельності населення Волинської губернії та повітових міст у 1798-1853 рр.

Місто/повіт 1798 р. 1846 р. 1847 р. 1848 р. 1853 р.

Приріст населення впродовж 1798-1853 рр.

(%)

ЖитомирПовіт

5419

88511

24681

143227

24648

152423

24372

151035

23535

156799

334,3

77,2

Новоград-ВолинськийПовіт

1928

87089

6433

140366

6467

141229

6261

138257

6218

140371

222,5

161,2

ОстрогПовіт

4098

78357

9031

8633 3

9074

87385

8497

85548

7569

92237

84,7

17,7

ЗаславПовіт

4566

81244

9252

108953

9260

109810

8804

107772

8348

114527

82,8

41,0

РівнеПовіт

2638

98371

5858

111369

5917

112383

5499

112176

5305

114350

101,1

16,2

Володимир-ВолинськийПовіт

1943

108272

5831

125424

5769

126022

5607

125559

6476

136350

233,3

25,9

ЛуцькПовіт

2349

80749

6161

95875

5708

96395

5226

95938

6212

105045

164,5

30,1

КовельПовіт

1674

79862

4429

98050

4426

98807

4342

99106

3996

114176

138,7

43,0

Старо–костянтинівПовіт

4581

80284

11146

108769

11275

110510

10654

108023

10850

106878

136,8

33,1

ОвручПовіт

852

84198

3901

78295

3942

79576

3857

80286

7431

91286

772,2

8,4

ДубноПовіт

6535

98371

10235

89576

10064

90241

9208

88574

9441

93116

44,5

-5,6

КременецьПовіт

3528

87014

8394

121896

8410

122398

7967

121819

11543

125036

227,2

43,7

Всього у містах

40111

105352

104960

100294

106924

166,6

Всього у повітах

1052322

1308133

1327179

1314093

1390171

32,1

Всього у губернії

1092433

1413485

1432139

1414387

1497095

37,0

Складено за [4; 7, 133-133 зв.; 8, 64-64 зв.; 9, 113-113 зв.; 10, 78-78 зв.].

Табл. 3 засвідчує про зростання населення міст Волині. Від 1798 до 1853 р. людність 12 міст Волинської губернії збільшилася з 40 тисяч до майже 107 тисяч осіб, тобто у 2,6 раза, а усієї губернії – з 1 млн. 92 тисяч до 1 млн. 497 тисяч, тобто в 1,4 раза. Отже, темпи приросту чисельності населення повітових міст у зазначений період були майже у двічі вищими порівняно з приростом усього населення Волині.

Приріст населення міст відбувався протягом досліджуваного часу, за винятком декількох років, коли панувала епідемія холери: у 1830-1831 рр. і 1848-1849 рр. Наприклад, у 1848 р. епідемія холери виникла в губернії в червні місяці, спочатку в Житомирі, куди була занесена з Києва, а згодом поширилася по усіх повітах, чому сприяло особливо тепле літо. Епідемія тривала до кінця 1848 р., але останні її прояви зникли лише в березні 1849 р. На цю заразну хворобу захворіло 63929 осіб, тобто 4,51 % усього населення губернії, померло 24698 (38,61 %) хворих. Смертність від холери була вищою серед євреїв, що можна пояснити їх більшою мобільністю, скупченістю проживання в містах і містечках [11, 19-20].

У 1848 р. епідемія спричинила зменшення населення міст на 4,45 %, а всієї губернії – на 1,24 %. Найбільше постраждали міста Дубно, Луцьк, Рівне, Острог, де людність зменшилася, відповідно, на 8,51 %; 8,45 %; 7,07 % і 6,36 %. Після епідемії простежувалося поступове зростання чисельності міського населення: у 1853 р. воно збільшилось на 6,61 % порівняно з 1848 р., але порівняно з 1846 р. – всього на 1,49%.

За першу половину ХІХ ст. високими темпами приросту населення виділявся Овруч (772 %), Житомир (334 %), Володимир-Волинський (233 %), Кременець (227 %). Причини швидкого розвитку цих міст були різні: наприклад, Овруч опинився в центрі внутрішньої колонізації, яка тоді інтенсивно проходила в північно-східному регіоні губернії, а піднесення Житомира зумовлене його перетворенням у 40-50-х роках ХІХ ст. на справжній губернський центр.