Для вибору організаційно-економічної форми приватизації необхідно розглянути найбільш характерні ознаки кожної з них.
Оренда, як відомо, припускає передачу засобів виробництва (майна) у тимчасове користування і володіння. Обов'язковою умовою реалізації орендних відносин є наявність двох економічних суб'єктів – орендодавця й орендаря, відносини між який складаються з приводу того самого об'єкта власності. Для продуктивного використання засобів виробництва орендар повинний одержати право володіння ними, що дається йому орендним договором. Таким чином, оренда, зберігаючи за власником право верховного розпорядження, припускає передачу орендарю господарських компетенцій управління, володіння, користування майном, унаслідок чого в нього виникає економічний інтерес по його ефективному використанню.
І у власника, і в безпосереднього виробника (орендаря) існує об'єктивна необхідність у фактичному присвоєнні результатів виробництва – прибутків, матеріальних благ, оскільки вони зацікавлені в задоволенні своїх життєвих потреб, реалізації своїх економічних інтересів. Однак власник свої інтереси реалізує в будь-якому випадку (незалежно від результатів виробництва він одержує орендну плату), тоді як орендар зацікавлений у максимальному підвищенні ефективності своєї господарської діяльності.
Засобу виробництва, орендовані орендарем, стають його власністю тільки тоді, коли вже належать йому, тобто після викупу цих засобів у власника (що обумовлено договором), а також у випадку, коли їхня вартість по закінченні терміну оренди цілком відшкодована, а вони ще зберігають свої корисні властивості.
Орендні відносини є засобом реалізації власності. Це відбувається в процесі відчуження – присвоєння. Практично він здійснюється шляхом надання власником орендарю (як суб'єкту реалізації власності) прав користування, володіння, часткового розпорядження орендованими засобами виробництва, а користування (економічні відносини між суб'єктами власності з приводу споживання її об'єктів), володіння і часткове розпорядження (відносини, зв'язані не тільки з використанням умов, але і з присвоєнням результатів виробництва) – атрибути єдиного процесу присвоєння, що характеризує процес реалізації власності.
Власність є фактичним, завершеним присвоєнням. Тобто орендар, що не є власником, наділяється правами користування, володіння, часткового розпорядження у відношенні майна власника. Орендарю дається широка економічна самостійність, однак це не означає, що він перетворюється у власника засобів виробництва.
Що ж стосується роздержавлення власності і передачі підприємств у власність їхнім трудовим колективам, то в цьому, здається, укладене істотне протиріччя. Державні підприємства – суб'єкти реалізації державної власності. Власником же є держава, що передає своїм представникам (суб'єктам реалізації власності) – підприємствам права користування, володіння і часткового розпорядження, тобто здійснюється процес реалізації державної власності. Якщо ж колектив підприємства бере в його в держави, то цей процес реалізації державної власності, накладається на нього. У цьому випадку колектив підприємства, здійснюючи право користування, володіння, часткового розпорядження, для того, щоб орендувати в держави засобу виробництва, що вже знаходяться в його користуванні, володінні і розпорядженні, повинний здійснювати той же самий процес, але ще і за орендну плату. Крім того, за тривалий термін орендар вступає в конфлікт із власником.
При оренді державного майна трудовим колективом підприємства має місце:
1) Створення і нарощування колективної одночасне з угасанням державної власності. Наявність колективної власності вимагає її подальшої персоніфікації стосовно до кожного працівника в залежності від його трудового внеску.
2) Надання колективу права самостійно розпоряджатися орендованими засобами виробництва й організувати свою діяльність відповідно з принципами самоврядування.
3) Впровадження оренди на рівні внутрішніх підрозділів підприємства.
4) Точний облік особистого внеску кожного працівника в загальний результат діяльності колективу.
5) Поступовий викуп підприємства, у тому числі тільки за рахунок засобів колективу (як загальних, так і особистих засобів працівників) і результатів його економічної діяльності (для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу і "народного підприємства"), а також за рахунок вільного продажу акцій підприємства і їхніх реалізацій через фондову біржу.
6) Колегіальність управління виробництвом. Для орендних колективів з акціонерною власністю закритого типу і частковою власністю вищим органом управління є загальні збори їхніх членів. Посібник поточною діяльністю здійснює обраний колективом керівник. Для орендного колективу з акціонерною власністю відкритого типу характерний колегіальний-акціонерний принцип управління – сполучення волі трудового колективу з волею акціонерів, власників контрольного пакета акцій з поступовим зсувом реальних функцій управління на користь останніх.
7) Випуск акцій для орендних колективів з акціонерною власністю:
a) закритого типу – акцій трудового колективу тільки для працівників даного підприємства (включаючи пенсіонерів, студентів вузів, військовослужбовців, що працювали на підприємстві й ін.);
b) відкритого типу – акцій підприємства, що можуть придбати як фізичні (робітники підприємства, окремі громадяни), так і юридичні особи (підприємства, холдинги і т. д.). У цьому випадку члени трудового колективу мають можливість придбати частина акцій по їх номінальній вартості, а не за курсом фондової біржі. Загальним для обох організаційних форм ознакою є нарахування дивідендів як на акції трудового колективу, так і на акції підприємства.
Для так називаного "народного підприємства" характерним є частковий принцип приватизації майна, під яким мається на увазі внесення кожним членом трудового (орендного) колективу встановленої частки і визначення його паю в загальній власності колективу (у залежності від трудового внеску працівника). У результаті за підсумками господарської діяльності кожен пайовик одержує у виді виплат частина чистого доходу на пай.
При виборі кожної з розглянутих організаційно-економічних форм приватизації шляхом оренди необхідно враховувати: загальним для всіх цих форм є той факт, що у всіх випадках спостерігається обмеження економічної самостійності орендних колективів за договором оренди: кожна з зазначених форм (через оренду) має різний ступінь ефективності. Найбільша перевага за об'єктивними показниками має орендний колектив з акціонерною власністю відкритого типу, що характеризується: низьким рівнем колективного володіння і управління (хоча теоретично управління господарською діяльністю підприємства здійснює загальні збори членів колективу, фактично ж права управління переходять до акціонерів, що мають контрольний пакет акцій підприємства); середнім ступенем ефективності інвестицій фізичними особами; середньою можливістю швидкого підвищення ефективності виробництва; високим рівнем економічної відповідальності і зацікавленості колективу власників у результатах функціонування підприємства (як його працівників, так і акціонерів – не працівників); великою можливістю швидкого викупу підприємства (у найменший термін, у порівнянні з іншими формами).