Для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу характерний: середній рівень колективного володіння і управління (можливий конфлікт орендодавця й орендаря з приводу права розпорядження колективною власністю); низька ефективність вкладень у виробництво (засобу робітників досить незначна); низька можливість швидкого і значного підвищення виробництва (в основному через недостачу засобів); середній рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу власників; більш тривалі терміни викупу підприємства.
Найменший ступінь ефективності має орендне підприємство з частковою власністю ("народне підприємство"), якому притаманні, крім високого рівня колективного володіння і управління (усі "рівні" і умовою досягнення добробуту кожним є тільки особиста праця): низька ефективність інвестицій у виробництво, низька можливість швидкого підвищення ефективності виробництва, найнижчий рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу, найбільш тривалі терміни викупу підприємства.
Випливає, однак, помітити, що Державна програма приватизації за 1995 р. в Україні по оренді цілком не виконана, можливо, у зв'язку з новизною і складністю проблеми. Можливе невиконання Програми приватизації й у 1996 р. – саме через обмеження, уведених Кабінетом Міністрів для оренди з викупом – єдиного способу приватизації, що реально діє і веде до визначеного підвищення ефективності виробництва.
Декретом Уряду України про приватизацію цілісних майнових комплексів держпідприємств і інших структурних підрозділів, зданих в оренду від 13 травня 1993 р., визнається оренда з викупом по договорах, укладеним до запровадження в дію Декрету "Про додаткове регулювання орендних відносин". Однак їм висунуті умови, що роблять оренду з викупом практично неможливої. Так, необхідно в "старі" договори оренди з викупом внести доповнення, у якому обов'язково вказати квоту використання майнових приватизаційних сертифікатів організацій орендарів. А оскільки квоту буде в прямому розумінні нав'язувати Фонд державного майна, то він буде прагнути підняти її аж до 70%, і в такому випадку можливості для викупу підприємства просто не залишається. А це – знов-таки фактична заборона оренди з викупом.
Від приватизації державного підприємства через оренду його трудовим колективом істотно відрізняється приватизація шляхом викупу. Насамперед, це стосується термінів приватизації (при викупі – миттєва), а також організаційно-економічних форм, якими при викупі є:
1. Створення акціонерного товариства (як відкритого, так і закритого типу).
2. Організація господарських суспільств із визначеної наперед відповідальністю: обмеженої, додатковий, повне і командитного суспільства.
3. Придбання (покупка) підприємства фізичною чи особою групою осіб (частка підприємство).
Фактори, що впливають на вибір організаційно-економічних форм підприємств, приватизованих шляхом викупу, в основному аналогічні орендними.
Характерними ознаками акціонерного товариства є:
- наявність акціонерної власності (власність суспільства складається з власності його членів, що вклала засоби в придбання акцій). В акціонерному товаристві відкритого типу відбувається вільна реалізація акцій підприємства через фондову біржу (до 75 % акцій) за ринковим курсом (тільки засновники і члени трудового колективу мають можливість придбати акції по номінальній вартості). У закритому акціонерному товаристві реалізація акцій здійснюється усередині підприємства без реалізації на сторону;
- нарахування дивідендів. Чим вище ефективність підприємства, тим більше розмір чистого прибутку, що йде на виплату дивідендів, і тем вище зацікавленість акціонерів;
- визначення ринкової вартості акцій (курсу акцій): для відкритого суспільства – за курсом фондової біржі; для закритого – по номінальній вартості;
- акціонерний тип управління: незважаючи на видимість колегіального управління (економічну політику проводить загальні збори) фактично суспільством керує власник контрольного пакета акцій (до 51 % їхньої загальної кількості). Для закритого акціонерного товариства характерно обов'язкова трудова участь акціонерів у діяльності підприємства (виключення може бути зроблено тільки для пенсіонерів і інших колишніх працівників підприємства, що побажали придбати акції);
- застосування найманої праці (у суспільстві можуть працювати люди по контрактах, що не бажають ставати акціонерами і купувати акції, а одержують тільки заробіток);
- існує можливість (погроза) зміни власника, що скуповує акції суспільства.
Тут необхідно враховувати ще і той факт, що відповідно до затвердженого в листопаду 1994 р. Фондом державного майна Положенням про план приватизації може бути прийняте рішення Комісії з питань приватизації про те, що контрольний пакет акцій (паїв) господарського суспільства залишається в розпорядженні фонду державного майна України. Цей факт саме і говорить про небажання держави віддавати свою власність, тому що власник контрольного пакета акцій – фактичний власник підприємства, із усіма належними юридичними правами, а також правом управління і розпорядження майном. Крім того, це свідчить про потенційну можливість залишення у власності держави стабільних підприємств, що приносять значний доход.
На орендних підприємствах рівень показників відтворення ОПФ практично не відрізняється від рівня державних підприємств, що обумовлено, головним чином, економічною ситуацією, що склалася на даний момент. Відсутність ринку конкуренції, монополізм виробника, дефіцитність його продукції дозволяють орендному підприємству (як, між іншим, і підприємствам інших організаційно-правових форм господарювання) поводитися по-іншому: не бажати високої ефективності виробництва, не думати про перспективи розвитку підприємства, "проїдати" отриманий прибуток. Так, наприклад, Дніпропетровський і Новомосковський трубні заводи, що працюють на оренді, у 1994 р. направили на розвиток і удосконалення виробництва по 14% отриманому прибутку, тоді як на оплату праці – відповідно, 57 і 62%.
Значний інтерес викликає порівняльний аналіз ефективності функціонування промислових підприємств різних форм власності. Він показує, що в умовах формування ринкових відносин і прояву кризових явищ в економіці, підприємства ринкового сектора краще пристосовуються до умов, що склалися. Так, якщо в державному секторі економіки обсяг виробництва в 1993 р. скоротився (порівняно з 1992р.) на 10.5%, те на недержавних підприємствах він виріс чи ледве не на 7%, тобто державні підприємства, будучи найбільше технічно збройними, відверто програють підприємствам недержавного сектора за рівнем використання ОПФ.
Серед підприємств недержавного сектора економіки найбільшою віддачею ОПФ і рівнем продуктивності праці характеризуються господарські товариства.
Проведений аналіз свідчить, що в умовах загострення економічної кризи найбільш уразливою сферою діяльності підприємства є відтворення виробничого апарата. Цей процес погіршився як у державному секторі, так і на підприємствах недержавних форм власності. Однак в останніх виявилося більше можливостей для пристосування до ситуації, що склалася. Особливо це стосується акціонерних товариств, що значну частину прибули направляли на меті виробництва. Разом з тим ця прогресивна форма господарювання не змогла повною мірою виявити свої позитивні можливості. Що стосується оренди, те її варто розглядати як спосіб поступової приватизації, з формуванням виробництва на основі власності працівників (персоніфікованої власності) з досить високим рівнем мотивації до праці. Необхідно створити орендним колективам більш сприятливі умови для функціонування (насамперед, це стосується права викупу і розміру орендної плати).