Для здійснення моніторингу процесів перетворення відносин власності й ефективного функціонування підприємств у постприватизаційний період важливо удосконалити класифікацію форм господарювання і розширити державну статистичну звітність.
Приватизація підприємств харчової промисловості
В Україні харчова промисловість представлена 25 галузями, серед яких найбільш розвитими є цукрова, м'ясна, молочна, маслоробна, консервна, хлібопекарська, пивоварна, спиртова, виноробна і лікеро-горілчана. Загальна кількість підприємств харчової промисловості, що перебувають на самостійному балансі, складає приблизно 2.7 тис., а вартість їхніх промислово-виробничих фондів (на 1 січня 1993р.) – 174.7 млрд. крб. За даними Укрхарчопрому, під приватизацію підпадає майно загальною вартістю більш 2 трлн. крб.
У процесі реформування харчової промисловості України було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, у тому числі – концерн "Укрцукор", "Укрм’ясо", "Укрмолпром", "Укрпродсоюз", добровільне об'єднання "Укрмасложирпром". З ініціативи колишніх міністерських структур 114 підприємств галузі передано в оренду їхній трудових колективам. Крім того, у республіці зареєстроване близько 30 тис. малих підприємств і 27.4 тис. кооперативів цього профілю (із загальною чисельністю працюючих – 670 тис. чіл.). Однак значних якісних змін функціонування підприємств не відбулося, оскільки в галузі практично не було досягнуто змін у формі власності.
До сьогоднішнього часу державний сектор у харчопромі України залишається монополістом. Тому в процесі подальшого розвитку і реформування галузі необхідно удосконалити її виробничу структуру, для чого, поряд з великими і середніми підприємствами необхідно створювати і невеликі, які б забезпечили своєчасну і якісну переробку с/г сировини безпосередньо в районах його виробництва. Прискоренню цього процесу деякою мірою будуть сприяти роздержавлення і приватизація.
Для подолання протиріч, що стримують розвиток ринкового механізму, найбільш ефективною формою організації виробництва на перших етапах приватизації є створення акціонерних товариств, до складу яких би ввійшли постачальники сировини, що переробляють підприємства і підприємства інфраструктури.
У таких підгалузях, як м'ясна, молочна, цукрова, спиртова, маслоробна, консервна, виноробна, перспективною формою організації виробництва може стати добровільне об'єднання сільськогосподарських, заготівельних, переробних, транспортних, торгових і ін. підприємств в асоціації. При цьому всі їхні члени можуть зберігати господарську самостійність.
Однак, незважаючи на те, що в ряді підгалузей уже функціонують виробничі асоціації, все-таки в них ще не відпрацьований господарський механізм. Аналіз звітних даних концерну "Укрм’ясо" показує, що в 1993 р. у роздрібній ціні на м'ясо вартість сировини склала приблизно 53%, витрати на її заготівлю і транспортування, а також на переробку і збут продукції – 11%, торгова надбавка до оптової ціни – 20%, відрахування в держбюджет і ПДВ – 16%. Тобто, м'ясна промисловість одержала тільки 11% від засобів, що надходили від реалізації продукції.
У пивоварної промисловість серед приватизованих підприємств Києва одним з великих є пивоварний завод "Оболонь", що робить 10 млн. декалітрів пива в рік. У 1992 р. обсяг його товарної продукції (у діючих цінах) склав 14 млрд. крб. Початок процесу приватизації заводу приходиться на 1991 р. Після реорганізації Укрхарчопрому було створено орендне підприємство в складі трьох заводів ("Оболонь", №1 і №2). Передбачалося, що ці підприємства будуть викуплені трудовими колективами протягом 10 років. Фактично – за рахунок тієї частини фонду розвитку виробництва, що відчислялася від прибутку, із власних заощаджень членів трудових колективів – вони були викуплені вже в березні 1992 р. На базі заводу "Оболонь" було створене закрите АТ, до складу якого ввійшли члени його трудового колективу, дві французькі фірми "Pepsi Cola International", а також підприємець із Франції, що вклав у нього 100 тис. діл. США. Згідно з затвердженим положенням, вищим органом управління таким суспільством є збори акціонерів, а в період між зборами – правління, главою якого є директор.
АТ здійснює виробничий процес на основі матеріального самозабезпечення, установлює ціни і тарифи на продукцію, реалізує її і використовує отримані доходи для розвитку виробництва. З доходів, отриманих АТ, покриваються матеріальні витрати і прирівняні до них витрати праці, відсотки за кредит, страхові внески, орендна плата, податки та інше. При цьому праця оплачується у відповідності його кількістю і якістю, з урахуванням внеску кожного працівника в кінцевий результат діяльності суспільства. Інша частина прибули використовується для створення фондів і нарахування дивідендів. Однак відрахування з прибутку в резервний фонд виробляються тільки тоді, коли його обсяг не перевищує 25% Статутного фонду.
Порівняльний аналіз господарської діяльності АТ "Оболонь" і об'єднання Укрпивпром свідчить про успіхи першого з них і нарощуванні виробництва продукції. Так, за 1992 р. товарна продукція по АТ "Оболонь" виросла (порівняно з 1991р.) на 5%, тоді як по Укрпивпрому вона зменшилася на 16.6%. При цьому АТ "Оболонь" значно знизила собівартість продукції, а питома вага заробітної плати не перевищив 5%.
Однак, поряд з позитивними сторонами, у роботі АТ є ряд негативних. У зв'язку з виходом зі складу Укрпивпрома матеріальне забезпечення виробництва здійснюється тут самостійно, без допомоги вищих інстанцій. Це значно ускладнює виробничий процес. Зокрема, протягом чотирьох місяців 1992 р. об'єднання не забезпечувало АТ сировиною, і посібник змушений було самостійно організовувати його закупівлі безпосередньо в господарствах – колгоспах і радгоспах, що принесло йому 510 млн. крб. збитків. Наприклад, для реалізації продукції безпосередньо підприємством було встановлено націнку 15%, а в системі держторгівлі – 50%, що істотно підвищило роздрібну ціну, гальмуючи своєчасну реалізацію продукцію, що привело до затоварення складів навіть у літній період.
При приватизації підприємств хлібопекарської промисловості варто враховувати ту особливість, що в цієї підгалузі склалася глибока спеціалізація підприємств. Випускаючи продукцію, що відрізняється своєю трудомісткістю (до того ж і собівартістю), власники не будуть зацікавлені у виробництві дієтично, діабетичних і ін. виробів, що мають порівняно невисокі ціни, але є вкрай необхідними населенню. Тому одночасна приватизація всіх підприємств поставить їх у різні фінансові умови.
При цьому варто враховувати, що в сучасних умовах через недоліки в організації заготівлі, транспортуванні і збереження сировини, через низький технічний рівень інфраструктури багато переробних підприємств не цілком забезпечуються якісною сировиною. Крім того, для багатьох підгалузей харчопрому характерна висока вартість основних фондів виробництва, що ускладнює викуп їхнього майна трудовими колективами.
Тому, результати аналізу першого досвіду приватизації майна підприємств харчової промисловості показують, що ринкові відносини важко входять у їхню господарську діяльність, а спроби швидкого і масового переходу до ринку "шоковими способами" не спрацьовують. Тому в харчопромі впровадження ринкових відносин може відбуватися тільки за умови державного регулювання, комплексного дозволу всіх питань у безпосередньому зв'язку з обліком техніко-економічних особливостей її окремих підгалузей.