У вітчизняній психології багато в чому й донині визначення предмета узгоджується з марксистською методологічною парадигмою. Проте кожна парадигма має свої історичні пріоритети і свої межі.
Ще на початку століття Г.І.Челпанов, роз’яснюючи свою позицію щодо марксизму, зазначав, що у філософії він є прихильником метафізичних побудов, у гносеології – прихильником критичного реалізму і противником усіх видів гносеологічного ідеалізму (іманентних шкіл, Авенаріуса, трансцендентального ідеалізму й т.п.), у психології ж проводить різку розмежувальну лінію між філософією та емпіричною психологією.
Емпірична психологія, яка, на його думку, визнає внутрішній досвід вихідним пунктом свого вчення і яка такою ж мірою застосовує об’єктивні вивчення душевних явищ, перебуває у “погодженні з марксизмом”.
Для науки “втрата методологічної орієнтації” може означати втрату специфічного розуміння і трактування предмета цієї науки. Можливі кілька варіантів такої “втрати”. По-перше, є небезпека редукції предмета до тих його визначень, які слугували науці в минулому і які, за умови їх реанімації, можуть спричинити регрес наукової думки. По-друге, ситуація методологічної невизначеності може спричинити некритичне запозичення уявлень про предмет психології з тих джерел, яким вітчизняна психологія вже дала свою оцінку і тим самим утвердилася у своїй власній позиції. Отже, небезпека полягає в можливості втрати власної лінії розвитку, яка таким чином може перерватися.