Національний університет
“Києво-Могилянська Академія”
Кафедра історії та політології
На шляху до об’єднаної Європи:
Латвія сьогодні
студента Губенка Дмитра Володимировича
факультету гуманітарних і суспільних наук
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Два суспільства, одна держава? 4
Розділ 2. Економічна стабільність – крок до Європи 7
Розділ 3. Балтійська єдність під загрозою? 9
Висновки. 10
Список використаної літератури. 11
Що ви пам’ятаєте про Латвійську РСР? Ризький бальзам, юрмальські пляжі, середньовічні замки… і, звичайно, та атмосфера, що давала право називати цілу Прибалтику “Радянською Європою”.
Термін “Прибалтика” вже давно не користується популярністю у Латвії. Тут кажуть “Балтія” або й “Балто-Скандія”. Що ж іще змінилося на берегах Ризької затоки? Яка вона – Латвія сьогодні?
На своєму кордоні Латвія зустрічає вас фразою “Ludzu, jusupase” (“Прошу ваш паспорт”) у виконанні вдягненого у форму незалежного крою прикордонника. І це найперше враження від Латвії сильно контрастує з щойно побаченим на українських та білоруських пунктах перетину кордону – російськомовними службовцями у ще радянського штибу строях.
Звичайно, у Латвії залишилось немало решток радянського ладу. Стоять мертві індустріальні гіганти на зразок РАФу, у Юрмалі ви ще можете потрапити до класичного радянського санаторію з тарганами та мишами, а на вулицях міст ще чудово розуміють російську (на яку доводиться переходити після невдалих спроб зав’язати розмову англійською). Виняток становлять молоді латиші – студенти та бізнесмени – їм легше спілкуватися англійською. Англійську, як вони пояснюють, вивчити набагато простіше, ніж російську.
Два суспільства, одна держава?
Уже на ризькому вокзалі ви опиняєтесь у переважно російськомовному оточенні. Це й не дивно: латиші становлять лише близько 57% населення Латвії, а у великих містах своєї держави вони опинились навіть у меншості.
Латвія успадкувала від радянських часів найважчу серед 3 балтійських держав етнічну ситуацію. Близько 750000 “радянських мігрантів” зменшили частку латишів у населенні Латвії від довоєнних 77% до 52 % у 1989 році. Саме цією критичною зміною етнічного складу населення і були зумовлені різко обмежувальні закони про мову та громадянство. Останній, зокрема, відновивши громадянство першої “міжвоєнної” республіки, залишив 28% населення без громадянства, та, відповідно, й права голосу. Таким чином у політичній сфері було, фактично, відновлено довоєнну ситуацію, адже тепер латиші складають 78% електорату республіки.
Назагал, складається враження, що у Латвії співіснують 2 суспільства: латиськомовне та російськомовне. Кожне з них має свої системи цінностей, ЗМІ, кумирів (дуже популярний серед російської громади екс-рижанин сатирик Задорнов). Варто також зазначити, що націоналістичні цінності відстоюють переважно латиші похилого віку, особливо ті, хто пережив знищення державності у 1940 році. Латиська ж молодь ставиться до прибульців зі Сходу та їхніх нащадків значно толерантніше, хоча це не заважає їй міцно триматися власної мови та культури.
Тим не менш, місцеві політики впевнені, що йдеться до інтеграції національних меншин у латвійське суспільство та етнічного балансу. Народжуваність серед латишів зараз є вищою, ніж серед нелатишів, що пов’язано з відмінностями у віковій структурі цих груп населення: у радянські часи у Латвії осіло чимало ветеранів Радянської Армії. До того ж, навіть маючи близько 200 російських шкіл, російськомовці воліють надсилати своїх дітей до латиських шкіл. Та очікувати інтеграції нелатишів у латвійське суспільство можна не раніше, ніж за 10-20 років, а поки що близько 40% нелатишів не володіють латиською мовою у достатньому обсязі.
Закону про мову у Латвії, на відміну від України, дотримуються суворо, а до порушників застосовуються доволі жорсткі санкції (штрафи за порушення мовного законодавства можуть досягати у перерахунку 100 американських доларів). Як результат, усі вивіски на вулицях міст є виключно латиською мовою, і звернуться до вас у будь-якій установі обов’язково по-латиському: “Ludzu”(“Прошу”).
Дуже цікавою на цьому тлі виглядає ситуація з українською меншиною у Латвії. Викликає повагу до Латвійської Республіки той факт, що у Ризі функціонує українська школа, яка донедавна була єдиним подібним навчальним закладом на цілому пострадянському просторі. Але виявляється, що саме латиші наполягали на її відкритті, переконуючи місцевих українців: “Будьте українцями!”
До речі, дуже дивує те, що саме серед українців найменше латвійських громадян: на квітень 1997 року лише 6,8% українців Латвії пройшли натуралізацію, себто склали іспит з латиської мови, історії та знання конституції (порівняйте: серед місцевих росіян громадяни Латвії становили на той самий 1997 рік 38,6%).
Чому ж близько половини нелатишів, особливо молодих, байдужі до латвійського громадянства? Виявляється, що іноді бути резидентом Латвії (цей статус засвідчує особливий “паспорт”) вигідніше, ніж бути її громадянином! По-перше, резидент не може служити у латвійській армії, що приваблює нелатиську молодь, а, по-друге, резидент не потребує візи для виїзду до країн СНД та до деяких країн, з якими Латвія має безвізовий режим (варто зазначити, що громадянин Латвії не потребує візи до Сполучених Штатів Америки та більшості країн Європи).
Економічна стабільність – крок до Європи
Більш того, враховуючи, що рівень життя у Латвії вищий, ніж у будь-якій з країн СНД, не варто очікувати масового виїзду з Латвії “пригноблених” російськомовців. Середня зарплатня коливається у межах 200-250 USD, пенсія наближається до 100 USD. Щоправда, як бідкалась у розмові з автором цих рядків одна представниця російськомовної громади, біля половини її 150-латової зарплатні йде на оплату різноманітних комунальних послуг. Національна валюта вражає своєю стабільністю та цінністю: лат, прив’язаний у 1994 році до СДР (SpecialDrawingRights) – розрахункової одиниці МВФ, коштує 1,67 USD. Взагалі, макроекономічні показники Латвії є одними з найліпших у регіоні Центральної та Східної Європи. Минулого року рівень інфляції склав лише 2,8%; а прямі іноземні інвестиції досягли 1,6 млрд.USD. Плоди інвестицій можна побачити всюди: це й АЗС відомих у світі нафтових корпорацій, і автобуси “Вольво” та “Сканія” на звичайних міських маршрутах, і таксофони Латтелекому, з яких навіть у сільській місцевості можна зателефонувати до будь-якої країни світу.
Починаючи з 1996 року, спостерігається економічне зростання, яке 1997 року досягло 6,5%. Щоправда, позаминулорічна російська криза спричинила те, що у 1998 році ВНП зріс лише на 4%, а безробіття піднялось до 9,8%. Тим не менш, ситуацію вдалось швидко виправити, оскільки вже тоді більше половини зовнішньоторговельного обороту Латвії припадало на країни Європейського Союзу.
Вражають українця також і латвійські ціни: продукти харчування в середньому вдвічі дорожчі, ніж в Україні, а проїзд у ризькому громадському транспорті коштуватиме Вам 18 сантимів (приблизно 1 гривня 30 копійок).
Ось таку ціну платить Латвія за вступ до Європейського Співтовариства, що є головною метою зовнішньої та внутрішньої політики Латвійської держави. Зараз також проводиться масове скорочення бюджетних видатків, внаслідок чого, наприклад, були звільнені всі вчителі пенсійного віку, зливається з Латвійським університетом відомий Ризький авіаційний інститут та Медакадемія, а сама вища освіта, можливо, стане платною.
Крім економічних, Латвія може похвалитись і політичними здобутками. Ну в якій ще пострадянській країні президентом є жінка? Щоправда, вплив колишньої громадянки Канади Вайри Вікє-Фрайберги ніяк не назвеш вирішальним в умовах парламентської республікию, де головну роль відіграє прем’єр-міністр. Уряд Латвії з липня цього року очолює Андріс Шкеле – засновник консервативної Народної партії, яка дістала найбільший відсоток голосів на минулорічних виборах. Тоді до парламенту пройшли шість політичних партій, три з яких (це найбільші праві партії - Народна партія, партія “Латвійський шлях” та націоналістична партія “За Батьківщину та свободу”) складають зараз правлячу коаліцію.
Балтійська єдність під загрозою?
Порівнюючи економічну ситуацію у країнах Балтії, можна помітити, що розвиваються вони нерівномірно: першою йде Естонія (яка вже отримала приз у вигляді запрошення до ЄС), другою - Латвія, на третій сходинці Литва. Чим це зумовлено? Можливо, перебування при владі у Литві Демократичної Партії Праці Бразаускаса (Латвією та Естонією весь цей час правили праві політики), а, може, й “Протестантською етикою” Макса Вебера (Литва, на відміну від Латвії та Естонії, католицька країна).
Неприємною несподіванкою для латвійців та литовців стало те, що тільки Естонія була запрошена у грудні 1997 року до переговорів про вступ до ЄС, адже вони сподівалися, що всі три балтійські країни будуть запрошені до переговорів водночас. Особливо ображеними почуваються латвійці. Аякже: адже Латвія і аплікацію вступу серед балтійських сусідів подала першою ще 25 жовтня 1995 року, і до Всесвітньої Торговельної Організації першою вступила у жовтні 1998 року, і всі умови вступу до ЄС, знані як Agenda 2000, виконала.
На жаль, це не єдина проблема, яка ставить під питання балтійську єдність. Невизначеність морських кордонів призводила в минулі роки до погіршення стосунків Латвії з Естонією та Литвою, а укладена 1997 року Балтійська угода про вільну торгівлю вже на початку цього року опинилася під питанням через продуктові “митні війни” між балтійськими країнами.
Саме Латвія є тою країною, яка найбільше зацікавлена у збереженні єдності балтійських держав, що завжди була спричинена в основному східною загрозою. Це не дивно: Естонія орієнтується на Фінляндію, Литва зав‘язує контакти з Польщею, а Латвії, затисненій між своїми балтійськими сусідами, нічого не залишається, як закликати до балтійської єдності.