Повернемося до казки. У ній позначені два різних світи: повсякденний світ, у якому живе дроворуб зі своєю родиною і магічний світ темного лісу. Це може символізувати поділ психіки на свідоме і несвідоме. На жаль, свідомість не завжди керує людиною. Скоріше навіть, вона майже ніколи цього й не робить, а спонукувані ми внутрішніми психічними силами, про які не так багато і знаємо.
Повернемося до дитини. Споконвічно дитина й мати складають єдине ціле і процес дорослішання, по суті, полягає в поступовому відділенні, звільненні з цього полону. Зовнішній світ не занадто привітний, і дитина не дуже хоче в нього йти. Якщо вона піддається страху - отут його і піймає відьма з казки, затягне в хлів і з'їсть. Або з відьмою треба боротися. Найкраще спалити її в грубці - відтіля вона не повернеться.
Піч сама по собі - дуже багатозначний образ. Це і материнський символ, тому що з неї з'являється хліб. Це символ змін, вона перетворює природний продукт (зерно) у людську їжу (хліб). Спалювання відьми (до речі, практично одночасно зі знищенням відьми вмирає і мачуха - власне, це та сама негативна фігура матері) може символізувати зміну несвідомих установок. Погана "пожираюча" мати знищена - можна спокійно повертатися додому.
Цікаво, що образ цієї негативної фігури в казці далеко не однозначний. Відьма з'являється як фігура, що дає, що годує - згадаємо пряниковий будиночок, що гризуть голодні діти. А зла мачуха, що залишає дітей у лісі, у підсумку відіграє позитивну роль у їхньому житті.
За словами самого Юнга, "злий дух, що будує підступ, підштовхує людину до відходу, утечі, порушенню заборони і тим самим починає його подорож". Якщо на свідомому рівні проблему вирішити не можна, варто звернутися до царства несвідомого. Але добровільно туди ніхто не піде - незвідане завжди страшить, а незвідане в собі страшить подвійно. У казці діти плачуть, протестують, прагнуть додому. І першого разу їм удається повернутися, знаходячи дорогу по розсипаних камінчиках. Камінь - це щось мертве, незмінне, він може повернути назад, до тієї ж проблеми. Нічого не змінилося, і доводиться почати подорож ще раз.
Хліб - субстанція, що змінюється, звертання до нього веде до визначених змін. Цікаво, що потрапили в ліс діти звичайною дорогою, але от повертатися їм доводиться з певними труднощами. Якщо ми приймаємо ідею, що два світи в казці відповідають свідомому і несвідомому у психічному, то треба відзначити, що відсутність межі між Я и Воно характерно для лабільної, інфантильної свідомості. Я віддане на сваволю несвідомого, і людина живе у владі інстинктивних імпульсів. Безумовно, повна втрата зв'язку зі своїм несвідомим веде до визначених проблем, але межа обовязково повинна існувати. Цю межу і доводиться переборювати дітям, коли вони повертаються додому, у світ свідомості.
Діти ростуть. У процесі дорослішання їм необхідно навчитися протистояти ворожому зовнішньому світові, уникати небезпечних для їхньої власної особистості вимог і претензій дорослих. З іншого боку дитина повинна навчитися жити у світі зі своїми інстинктами, але при цьому затвердити своє "Я" і вміти керувати силами несвідомого. У цій складній боротьбі важко знайти кращого помічника, ніж казка.
Можливості анімуса й аніми на прикладі казок народів світу.
Анімус, очевидно, не так часто зустрічається в літературі, як аніма, однак у фольклорі ми знаходимо дуже вражаючі відображення цього архетипу. Крім того, чарівні казки пропонують нам моделі, що показують, які стосунки зв'язують жінку з цією внутрішньою фігурою - на противагу способу звертання з анімою чоловіка. Справа в даному випадку не зводиться до простої інверсії. Кожен ступінь в усвідомленні анімуса якісно відрізняється від аналогічного ступеня в усвідомленні аніми. Гарним прикладом цього є наступна казка.
Дроздоборід
В одного короля дочка - дуже красива, але така горда і гонорова, така аматорка насміхатися над людьми, що відмовляла усім своїм нареченим -одному за іншим. У кожнім з них вона знаходила який-небудь смішний недолік. Одному зі своїх наречених, у якого було трохи загострене підборіддя, вона дала прізвисько Дроздоборід, і його прозвали з того часу Король-Дроздоборід. Зрештою старий король, виведений із себе таким поводженням дочки, дав клятву, що віддасть її за першого ж жебрака, що з'явиться в палаці. І незабаром, коли під вікнами зазвучала скрипка злиденного музиканта, що привернула увагу короля, здійснив свою погрозу, віддавши скрипалю в дружини свою дочку (в одному з варіантів для залучення уваги використовується нагострена прядка).
Принцеса стає дружиною злиденного скрипаля, але вона не здатна господарювати, і чоловік незадоволений нею. Він змушує її куховарити, потім плести кошики і прясти пряжу, але з жодною роботою вона не може справитися. Нарешті він доручає їй торгувати глиняним посудом на ринку. Але одного разу п'яний гусар розбиває її посуд, щодуху проскакавши на своєму коні. Удома чоловік сварить її за понесені збитки говорить, що вона не годиться ні для якої пристойної роботи, тому доведеться відправити її в сусідній королівський замок як посудомийку.
Один раз уночі бідна жінка довідується, що в замку буде бал з нагоди одруження принца. Вона нишком піднімається наверх, щоб подивитися крізь нещільно прикриті двері на танці. Слуги кидають їй недоїдки, і вона збирає їх у свої кишені, щоб віднести додому. І от, коли вона зі смутком дивиться через спини слуг на танцюючі пари, до неї зненацька наближається принц, хазяїн замку, і запрошує на танець. Почервонівши від зніяковілості, неборака відмовляється і намагається вислизнути з залу, але в цей час, до повного її сорому, недоїдки починають сипатися з її кишень. Принц, однак, доганяє її і зізнається, що він і є той самий Король - Дроздоборід, над яким вона колись так безжалісно посміялася, а, крім того, ще і її жебрак чоловік-музикант, за якого він себе видавав після її відмови, а також і гусар, що перебив її горщики, і що весь цей маскарад він затіяв для того, щоб зломити її гордість і покарати за зарозумілість.
Ім'я "Дроздоборід" має структурна подібність з "Синьою Бородою", однак Синя Борода - убивця, і нічого більш; він не здатний перетворити своїх дружин, так само як не здатний і сам перетворитися. Він утілює зухвалу подібність зі смертю, люті аспекти анімуса в його найбільш диявольській формі; від нього можна лише бігти. З анімусом у такім обличчі ми часто зустрічаємося в міфології.
Ця обставина висуває важливе розходження між анімою і анімусом. Чоловік у своїй первісній якості - мисливця і воїна - привчений убивати, і анімус, володіючи чоловічою природою як би розділяє з ним цю схильність. Навпаки - призначення жінки полягає в служінні життю, і, дійсно, аніма утягує чоловіка в життя. Інша характерна риса аніми, а саме її цілком смертоносний аспект, у казках виявляється не часто; скоріше можна говорити про те, що аніма представляє для чоловіка архетип життя.
Анімус у його негативній формі утворює, очевидно, протилежність такій установці. Він веде жінку від життя й у такий спосіб "убиває" для неї життя. Він має відношення до країни смерті. Іноді анімус може прямо виступати як персоніфікація смерті, наприклад, у французькій казці зі збірки Дидеріха з назвою "Дружина Смерті".
Одна жінка відмовляє усім своїм шанувальникам, але приймає пропозицію Смерті, коли той з'являється. Поки чоловік відсутній у справах, вона одна живе в його замку. Брат цієї жінки приїжджає до неї в гості, щоб подивитися на сади Смерті, і вони вдвох роблять по них прогулянку. Після цього брат вирішує звільнити сестру, повернувши її знову до життя, і отут вона виявляє, що, поки вона була відсутня, минуло п'ять тисяч років.
У циганській казці з такою ж назвою розповідається приблизно наступне:
Якось ввечері в двері однієї хатини, де живе самотня бідна дівчина, з'являється незнайомий мандрівник із проханням переночувати. Протягом декількох днів він має в дівчини дах над голов і їжу і, зрештою, закохується в неї. Вони одружуються, а незабаром вона бачить сон, у якому її чоловік постає перед нею весь білий і холодний, а потім виявляється, що він - Король Мертвих. Незабаром після цього чоловік змушений на деякий час розстатися з нею, щоб повернутися до свого скорботного заняття. Коли ж нарешті він розповідає дружині, що він дійсно не хто інший, як Смерть, та умирає від удару, уражена жахом.
Завдяки анімусу в нас часто виникає відчуття відокремленості від життя. Ми почуваємо себе змученими і не здатними жити далі. У цьому виявляється пагубна сторона впливу анімуса на жінку. Він перекриває канали, що зв'язують її з життям.
У своєму прагненні ізолювати жінку від зовнішнього світу анімус може приймати вид батька.
У "Дродобороді" поруч із принцесою немає нікого, крім батька, тому неприступність принцеси, що відмовляє усім без винятку нареченим, мабуть, якось зв'язана з тим, що вона живе одна з батьком. Презирлива, критична установка, зайнята нею стосовно наречених, типова для жінок, якими керує анімус. Така установка геть-чисто розриває всі зв'язки з людьми.
Зарозумілість дочки в подібній ситуації тільки по видимості викликає гнів батька, у дійсності ж батько нерідко сам прив'язує дочку до себе і створює перешкоди на шляху передбачуваних наречених. Усякий раз, коли на задньому плані можна знайти в собі подібну установку, мимоволі переконуєшся в настільки характерній для психології батьківській амбівалентності, коли вони, з одного боку, оберігають своїх дітей від зустрічі з реальним життям, а з іншого боку - виявляють невдоволення, що ті часто не здатні почати самостійне життя, залишивши рідний будинок. (Стосунки матерів зі своїми синами дуже часто розвиваються по цій же схемі.) Як компенсацію такої ситуації - батьківський комплекс, що виробляється в дочці, намагався заподіяти біль могутньому батьку тим, що змушує дівчину зупиняти свій вибір на явно не вартих її шанувальниках.