Підсумовуючи порівняльний аналіз публікацій Рентгена і Пулюя, можемо твердити, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентгена і до появи його другої статті Пулюй подає до друку ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, що містила не тільки нові важливі експериментальні результати, але й значно глибше, порівняно з Рентгеном (включаючи і його дві наступні публікації), пояснювала природу та механізм виникнення цих променів.
У світлі сказаного ясно, наскільки далека від істини як процитована вище оцінка Йоффе заслуг Рентгена, так і його ж інше висловлювання: «Усі ці три повідомлення... з такою незвичайною повнотою розкрили природу нового явища, рівної якій ми не знаємо в історії науки». Подібну характеристику дав і інший радянський автор С. А. Рейнберг, який у своїй статті «Жизнь Вильгельма Конрада Рентгена и история открытия рентгеновских лучей» (1948 р.) писав: «Велич Рентгена полягає в тому, що він сам дошукався до причини відкритого ним явища природи. Він працював... як істинний геній, поки не вивчив усіх властивостей Х-променів». Кожному, хто задасть собі праці прочитати оригінальні статті Рентгена і Пулюя, стане ясно, що такі похвали треба було б розділити між двома вченими, а можливо, і переадресувати на нашого земляка. Адже Йоффе в іншому місці згаданої передмови зауважує, що «Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню». А П. С. Кудрявцев в «Истории физики» (1956 р.) висловлюється більш категорично: «... невдала гіпотеза Рентгена була разом з тим свідченням недоліку його теоретичного мислення, схильного до одностороннього емпіризму. Тонкий і вмілий експериментатор, Рентген не виявляв схильності до пошуків нового, як не парадоксально це звучить стосовно до автора одного з найбільших в житті фізики нових винаходів». На противагу до цього для Пулюя характерне гармонійне поєднання дуже високого рівня експериментальних досліджень і глибина їх теоретичного осмислення.
ТОРУЮЧИ ШЛЯХИ НОВІЙ ФІЗИЦІ
Зрозуміло, що описані успіхи у вивченні нових проникаючих променів не могли прийти до Пулюя випадково. В їх основі — фундаментальні дослідження процесів у газорозрядних трубках, зокрема катодних променів. Він провадив їх на початку 80-х рр. у Відні. Результати виклав у серії публікацій (з чотирьох статей) під назвою «Промениста електродна матерія» (1880—1882 рр.). У сукупності вони обіймали близько ПО журнальних сторінок. По суті, це була поділена на чотири частини монографія, присвячена одному з найактуальніших на той час наукових напрямків у фізиці — напрямкові, якому 1 судилося в недалекому майбутньому стати основою атомної фізики, а тим самим і новітньої революції в природознавстві і техніці.
Внесок І. Пулюя у дослідження катодних променів надзвичайно вагомий. До нього цією проблемою займалось мало фізиків. Найбільш суттєві результати належали Гітторфу (1869 р.) та Круксові (1870 р.). Пізніше ними займалися також Герц і Ленард. Порівняно з Гітторфом Крукс одержав небагато принципово нових результатів, однак, інтерпретуючи явища у катодних трубках, він спромігся надати своїм працям сенсаційного відтінку, що й було причиною їх широкого розголосу. Цьому сприяв також високий технічний рівень конструкції та виготовлення його трубок. Публікації Крукса дали поштовх широкій, гострій дискусії про природу катодних променів, яка тривала до кінця XIX ст.
Один із перших голосів у цій полеміці належить Пулюєві. Найсуттєвішим моментом у статтях Крукса було його твердження про те, що розріджений газ у розрядних трубках перебуває в четвертому «ультрагазовому» стані, в якому зіткнення молекул не відіграє ніякої ролі. За таких умов, згідно з Круксом, атоми самочинно розкладаються на дрібніші частинки. Пулюй критикує це та інші твердження Крукса, доводить їх цілковиту безпідставність. Він слушно зазначає, що саме розрідження газу не може змінити властивостей атомів, що для їх розкладання на дрібніші частинки необхідно відкрити нові джерела енергії. Додамо, що Крукс захоплювався спіритизмом, і його міркування про четвертий стан мали містичний відтінок: він вбачав у ньому ланку, яка сполучає реальний світ з потойбічним.
Основна проблема, яка цікавила І. Пулюя в дослідах із газорозрядними трубками, полягала у з'ясуванні природи катодних променів. Він встановив, що місцем утворення променів, які при значному тиску викликають світіння газу, а при низькому — світіння скляних стінок та електродів, є катод. Ствердивши, що катодні промені — це негативно заряджені частинки електродів, Пулюй неабияк наблизився до правильного розуміння їх природи (як пучка електронів). Ця обставина заслуговує на особливу увагу, адже такі видатні німецькі фізики, як Гольдштейн, Відеман, Герц, Ленард, аж до середини дев'яностих років XIX ст. дотримувались помилкового погляду, що катодні промені — то своєрідні електромагнітні хвилі, і їх поширення не пов'язане з перенесенням електричних зарядів.
Досліди Пулюя з газорозрядними трубками дали йому змогу встановити ряд нових наукових фактів. Виготовляючи власноручно всі скляні частини апаратури, І. Пулюй робить великий внесок у розвиток вакуумної техніки: вперше визначив роль сорбції газів у розряді, Ідо використовувалась і нині використовується для поліпшення вакууму. Звернув увагу на збільшення тиску в трубці за рахунок виділення газів електродів при збільшенні струму в розрядній трубці. Отже, Пулюй відкрив перші принципи дегазації вакуумної техніки. Тільки застосувавши ці принципи, Перрен у 1895 р. спромігся знизити тиск у трубці настільки, що можна було спостерігати, як відхиляється пучок катодних променів в електричному полі. Сконструйовані Пулюєм газорозрядні трубки різних типів експонувалися на міжнародних виставках, де привертали до себе велику увагу і були відзначені преміями. Зокрема, за винахід і конструкцію вакуумної лампи, яка в історію техніки увійшла як Пулюєва лампа, в 1881 р. на міжнародній виставці в Парижі він здобуває срібну медаль (аналогічну відзнаку отримав у 1878 р. за прилад для визначення механічного еквівалента теплоти). Як покажемо нижче, одна з різновидностей трубок Пулюя була фактично першою у світі «рентгенівською» трубкою.
Цикл праць І. Пулюя, присвячених катодним променям — «Промениста електродна матерія»,— привернув увагу фізиків. Про це, зокрема, свідчить той факт, що 1883 р. вони повторно виходять друком як окрема збірка, а в 1889 р. фізичне товариство у Лондоні видає їх у англійському перекладі. Тим більш несправедливо і прикро, що в сучасних працях з історії фізики дослідження Пулюя у цій галузі часто ігноруються як, скажімо, у книзі В. Дукова «Електрон» та Д. Андерсона «Открытие електрона», присвячених історії відкриття цієї частинки. У другому томі «Истории физики» П. С. Кудрявцева згадуються дослідження Пулюя, однак перекручено його прізвище («Пулуа»). Крім того, у статті М. Ф. Попова «Эволюция принципов конструкции рентгеновских трубок», надрукованій у книзі «Очерки развития медицинской рентгенологии» (1948 р.) читаємо: «Принцип дії вентильної трубки був відомий задовго до відкриття Рентгена. Гітторф у 1868 р. і пізніше Пулюй (в 1883 р.) показали, що електричному розрядові у вакуумі заважає електростатичний заряд скляної стінки, розташованої досить близько від катода. Трубка Пулюя легко дозволяла струмові пливти в одному напрямі, у зворотному ж напрямі струм проходив з великими труднощами».
На жаль, у 1882 р. І. Пулюй був змушений з матеріальних причин змінити напрямок досліджень, оскільки не міг більше працювати в лабораторії Віденського університету, де раніше читав лекції без грошової оплати. Проте можна з повною підставою твердити, що ще до 1883 р. саме Пулюй пройшов більшу частину шляху, який привів до відкриття у 1895 р. Х-променів. Особливо слід підкреслити, що свою «рентгенівську» трубку він сконструював за 14 років до відкриття Х-променів. її схема і опис опубліковані в четвертій статті із згаданої серії «Промениста електродна матерія», датованій 30 березня 1882 р. Процитуємо цей опис: «Скляна трубка, всередині якої під кутом розташована слюдяна пластинка, покрита сірчаним кальцієм. Під пластинкою — алюмінієвий диск того ж розміру, що і переріз трубки; він служить катодом. Над слюдяною пластинкою розташований набагато менший анод». Ця труба служила Пулюєві як флуоресцентна лампа. Разом з тим виявлено, що завдяки такій конструкції трубка Пулюя була найкращим джерелом Х-променів з-поміж усіх, що існували в час їх відкриття. Вона давала, як відзначає Пулюй, інтенсивний, приблизно паралельний пучок Х-променів, внаслідок чого одержані за їх допомогою рентгенограми вирізнялися особливою чіткістю. Щоб проілюструвати, наскільки «лампи Пулюя» були відомі і поширені у світі, наведемо ще два приклади. У третій із своїх статей у «Нашій культурі» Ю. Гривняк наводить слова професора Вісконсінської обсерваторії (США) Фроста: «Коли я прочитав повідомлення про відкриття Рентгена, то зразу ж переглянув усі Круксові трубки і серед них знайшов таку, яка виділяла незвичайні промені «X». Детально оглянувши її, я сконстатував, що це трубка конструкції Пулюя... Ця трубка виділяла дуже сильні промені». Другий приклад — досліди, які провів у Одесі в січні 1896 р. відомий український фізик Микола Пильчиків, син одного з організаторів і засновників Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. У «Доповідях французької Академії наук» він повідомив про отримані ним рентгенограми, зазначаючи, що використання для цієї цілі трубки Пулюя значно скоротило тривалість експозиції — від початкової 40 хвилин до 30 секунд. Як пише В. П. Плачинда у книзі «Микола Дмитрович Пильчиков», це була найкоротша для січня 1896 р. тривалість зйомки рентгенівськими променями. Не підлягає сумніву, що в усіх дослідах із своїми трубками (як і в аналогічних дослідах інших вчених) Пулюй отримував Х-промені. Чи знав про це Пулюй до першого повідомлення Рентгена? Дати на це питання позитивну відповідь, належно документовану, немає змоги. Однак, незважаючи на те, що Пулюй не вдавався до офіційних спроб відстояти свій пріоритет, виключати таку можливість не можна. Тим більше, що в низці публікацій висловлюються щодо цього навіть категоричні твердження, їх містить, наприклад, серія статей «Справжній винахідник променів X» Юрія Гривняка, дослідника та популяризатора творчості Пулюя, надрукованих журналом «Наша культура» (Варшава, 1983 р., № 3, 5, 6). При цьому автор посилається на висловлювання сучасників Пулюя, зокрема видатного українського біохіміка, професора Карлового університету у Празі, академіка АН УРСР Горбачевського, якому, за його словами, Пулюй розповідав про результати своїх дослідів з таємничими невидимими променями. Згідно з Гривняком, Пулюй відновив у 1895 р. дослідження катодних променів, розпочатих у вісімдесятих роках, і ще до літа цього року впевнився, що має справу з невідомим випромінюванням. Про хід своїх успішних дослідів він згадував під час лекцій перед студентами Німецької політехніки у Празі. Не поспішав з публікацією про відкриття, намагаючись провести більш повне дослідження. Про Пулюя як про вченого, що набагато раніше, ніж Рентген, відкрив Х-промені, згадує також відомий австрійський журналіст Егон Ервін Кіш, якого вважають творцем сучасного репортажу. Він жив у Празі й одинадцятирічним хлопчиком разом з батьком був присутній на першій доповіді Пулюя про нові промені, та вражений неймовірними, як на той час, демонстраціями, запам'ятав їх і стисло описав в одному з епізодів книги «Ярмарок сенсацій».