9. На судовому засіданні можуть бути показання оголошені свідка чи потерпілого дані ним під час дізнання, або досудового слідства.
Крім цих особливостей, в літературі з кримінального процесу, постає спірне питання – про можливість допиту якості свідка понятих, а також осіб які проводили дізнання або попереднє розслідування по справі. Більшість вчених вважають, що це можливо, але не бажано. Тому, якщо це було зроблено “Необхідно чітко визначити коло питань, по яким неможливий допит слідчого, дізнавача в якості свідка”.
Висновок
При написанні даної курсової роботи, я обрав необхідну літературу та дійшов висновку, що така слідча дія як допит свідка чи потерпілого є найбільш поширеним засобом збирання доказової інформації. Це пояснюється тим, що КПК містить мінімалъні обмеження кола осіб, які можутъ бути допитані як свідки. А що до допиту потерпілого, то він є дуже важливим, тому, що як правило саме з нъого починаєтъся процес збирання доказів, та саме потерпілий безпосереднъо стикається з фактом вчинення злочину. Тому слідчий має отримати від потерпілого важливі свідчення про характер злочину.
Допит свідка чи потерпілого це за своєю природою процес передачі інформації від цих осіб слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чи потерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону.
Тема даної курсової роботи є дуже актуальною в сучасній науці криміналъного процесу; а саме, це такі спірні питання, як обов’язок свідка давати показання за КПК та збереження ним професійної таємниці; виклик слідчого, дізнавача як свідка до суду та багато інших питанъ, які аналізовані в даній роботі, та які потребуютъ щонайшвидшого визначення.
Це наприклад питання, про застосування неправильних методів розслідування, тому, що його показання в такому випадку не будутъ мати доказового значення.[7]
Аналогично, є недоцілъним визивати на допит в якості свідка негласних співробітників ОВС, але це іноді робиться, якщо інакше доказати причетністъ певної особи до вчинення тяжкого злочину неможливо.
Список використаної літератури:
1. Конституція України;
2. Кримінальний кодекс України;
3. Кримінально-процесуальний кодекс України;
4. 3аконуУкраїни “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
5. А.Н. Васильєв, Л.М. Корнеева. Тактика допроса при расследовании преступления М.; 1970.
6. В. Алексеев, А. Байков. Проверка и оценка судом показаний свидетеля. "Сов.юстиция", 1968г, №1
7. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.
8. Салтевський М. В., Лукашевич В. Г., Глибко В. Г. Научно-справочное пособие по криминалистике. -Киев, 1994.
9. Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.
[1]Див.: ч. 2 ст. 14 3аконуУкраїни “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
[2]Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.
[3]А.Н.Васильєв, Л.М.Корнеева. Тактика допроса при расследовании преступления М.; 1970, стр. 94
[4]Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.
[5]Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.
[6]Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.
[7]В. Алексеев, А. Байков. Проверка и оценка судом показаний свидетеля. "Сов.юстиция", 1968г, №1