ВОЛОШКА СИНЯ - Centaurea cyanus L.
Родина Айстрові — Asteraceae, або Складноцвіті — Compositae
Як виглядає волошка? Однорічна трав'яниста сіро-зелена пухнаста рослина 30—60 см заввишки. Стебло її гіллясте, спрямоване догори. Листки ланцетно-лінійні, нижні дещо лопатеві, верхні цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки крайові п'ятизубчасті, лійкоподібні, сині або, рідше, білі, рожеві; серединні — трубчасті, фіолетові. Цвіте у травні — серпні.
Крайові квітки, вискубуючи їх з кошиків, під час цвітіння рослини. Швидко сушать у затінку на протязі на дикті або папері (містять барвник ціанін, гіркий глікозид цеп-таврин — кніцин, цукри, слиз, дубильні речовини, пеларгонін, мінеральні (в основному) солі магнію і калію.
Використовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку крайових квіток волошки, настоюють ЗО хвилин і п'ють по 0,25 склянки тричі на день. При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечо-статевих органах беруть 4 столові ложки суміші пелюсток волошки, кори бузини трав'янистої, стовпчиків (волосся) кукурудзи, листків мучниці, трави хвоща, трави остудника голого і березових бруньок у співвідношенні 1 : 1,5: 1 : : 1,5:0,5 : 1 : 1,5 на 1 л води, настоюють цілу ніч, вранці кип'ятять 7 хвилин і гарячим випивають протягом дня за 5 разів. Проти фурункульозу застосовують суміш квіток волошки синьої, трави кропиви дводомної, квіток нагідок, листків горіха волоського, трави хвоща польового, трави фіалки триколірної (братків), трави череди і трави вероніки лікарської в співвідношенні 1,5 : 1 : 1 : 1 : 1 : 2 : 1,5 : 1. Беруть 4 столові ложки на 1 л води і готують так само, як при затримці сечі. Курс лікування становить 6 тижнів.
Напаром з 1 чайної ложки крайових квіток волошки в 1 склянці окропу промивають очі при кон'юнктивітах, ячмінцях на оці; профільтрований через ватку напар закапують у очі по 4—5 крапель тричі на день. При цьому суворо дотримуються асептичних умов.
ПЕРВОЦВІТ ВЕСНЯНИЙ, АБО ЛІКАРСЬКИЙ — Primula veris L.
Родина Первоцвіті — Primulaceae
Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина до 20 см заввишки, з розеткою прикореневих листків овальної або яйцевидно-овальної форми, сильно зморшкуватих, по краях хвилястих, зарубчасто-зубчастих, поступово звужених у крилатий черешок. Із середини розетки виростає одне або кілька безлистих квітконосних стебел із зібраними на верхівці у пониклий зонтик жовтими пахучими квітками. Віночок їх трубчастий з невеликим відгином і з 5 оранжевими плямами в зіві. Кореневище дуже коротке, вертикальне, з пучком тонких коренів. Цвіте в квітні — червні,
На луках, серед чагарників, на лісових галявинах, в розріджених лісах, на схилах, на узбіччях доріг, в лісових і лісостепових районах, рідше — в північно-східних районах Степу (у Харківській області, Куп'янському районі, біля Моначинівки). Рослину з квітками — під час цвітіння (сушать швидко), корені — восени або навесні. Свіжі листки вживають як продукт харчування для приготування смачних салатів при весняних гіпо- і авітамінозах С і А.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку листків та квіток і настоюють 10 хвилин. П'ють 1—2 склянки на день, ковтками, при лихоманці, простудах, пов'язаних з захворюваннями горла і легень; для промивання носа при нежитю; при безсонні; головному болю (мігрені), підвищеній нервовій збудженості, прискореному серцебитті (седативна і спазмолітична дія леткої олії, флавоноїдів, що є у квітках), сапонінів, зокрема примулової кислоти, волемітолу, гіркоти, дубильних речовин, глікозидів примулаверину і примверину); пр» подагрі, ревматизмі і для очищення крові при фурункулах, виразках і висипах на тілі (дія вітамину С, сапонінів і складного ефіру саліцилової кислоти). Напар (відвар) з коренів первоцвіту завдяки вмісту сапонінів, кремнієвої кислоти діє як добрий відхаркувальний засіб при сухому кашлі і бронхітах. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку подрібнених коренів і п'ють тричі-двічі на день по півсклянки (запалення легень, астма, коклюш),
чебрець звичайний Thymus serpyllum L. (Thymus chamaedrys Fr.)
Багаторічна трав'яниста рослина завдовжки 5 — 30 см, з лежачими стеблами, що вкорінюються, при Основі дерев'яніючі; квітучі гілки висхідні. Листки дрібні, яйцевидні, короткочерешкові. Віночки рожеві, іноді білі. Квітки зібрані в головки. Цвіте з травня до осені. Росте (залежно від виду і різновидності) по сухих схилах, борах або в степах, на піщаних грунтах, у сухих соснових лісах, на межах, горбах, лісових галявинах. Поширена повсюдно. Рослина в народі дуже популярна, особливо у слов'ян. Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами. І тепер вживають траву чебрецю для обкурювання приміщень, наприклад, корівників після отелу корів, Для обкурювання молочних горшків, підкурюють ним також наляканих дітей.
Збирають усю траву, коли вона цвіте.
Зовнішньо траву чебрецю вживають для ароматичних ванн при хворобах порушеного обміну речовин в дитячій практиці.
У водному настої (60,0 г на 1 л кип'ятку) чебрець вживають для примочок і промивань запалених очей.
Зберігання. Трава чебрецю зберігається в добре закупорених коробках.
Вероніка лікарська — Veronica officinalis L.
Багаторічна трав'яниста рослина завдовжки 10— 30 см, з повзучим стеблом, при основі галузистим, яке утворює дерновину, до верхівки висхідним, вкритим частими короткими волосками. Листки звужені в дуже короткий черешок, оберненояйцевидні, зарубчасто-пилчасті, злегка шорсткі. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї лише пазухи двох супротивних листків. Квітки блідо-голубі з ліловим відтінком, рідше білі. Цвіте з червня до кінця серпня. Росте в гаях серед чагарників, переважно в хвойних лісах, в чорноземній смузі значно рідше. Поширена більше в лісових і лісостепових районах. Свіжа трава без запаху, висушена має приємний запах. На смак терпка, гіркувата.
Збирають усю траву без коренів під час цвітіння. В народі вживають траву вероніки всередину і зовнішньо. Всередину у вигляді чаю з напару (20,0 г трави на 1 л води) при простудних захворюваннях, астмі і хворобах сечостатевих органів. Зовнішньо — для ванн, особливо дітям, при хворобах шкіри, прищах, висипах, нагноєннях і при корості.
У своїй особистій практиці я застосовував траву вероніки всередину і зовнішньо. Всередину при всіх видах висипів і прищів на шкірі, при екземі, золотусі, грибкових ураженнях шкіри — як чай в суміші вероніки з травою триколірної фіалки (№ 120) і травою череди (№ 116), все в рівних частинах, по 10,0 г кожного на 1 л кип'ятку. Випивають цей напар протягом дня. Для зовнішнього вживання хороша настойка: 250,0 г соку, віджатого з розім'ятої свіжої трави вероніки, залити 250,0 г 90° спирту і настоювати 10 днів. Настойку фільтрують і до неї додають ще 250,0 г такого ж спирту, знову фільтрують крізь ватку і потім у фільтрат додають 10,0 г перувіанського бальзаму. Перед вживанням збовтувати. Цією настойкою я користувався при різних формах захворювання шкіри, в тому числі й волосистої частини голови. Крім того, таку настойку, розбавлену 2 частинами перевареної води, я з успіхом застосовував у вигляді промивань і примочок при легких пораненнях, порізах, ушибах, при свербінні на тілі і на голові (втирання в корені волосся).
ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ — Equisetum arvense L.
Родина Хвощові — Equisetaceae
Багаторічна трав'яниста рослина 10—15 см заввишки, з чорнуватими членистими кореневищами (підземними і надземними), на яких е часто круглі борошнисті бульбочки, немов горішки (печені за смаком нагадують картоплю). Стебла двох видів: спороносні з'являються рано навесні, вони негалузисті, 10— 20 см заввишки, червонувато-білі, соковиті, з великими піхвами, з 8—9 зубцями на кожному членику стебла, на верхівці кінчає їх овально-циліндричний, спороносний стробіл (спорангії зібрані в верхівкові стробіли), літні стебла — жорсткі (багаті на кремнієву кислоту),- розвиваються пізніше, гіллясті, 50 см заввишки, борознисті, членисті і з піхвами, які мають 8—9 чорних зубців з білою смужкою. Гілки їх розміщені кільцями у вузлах стебел, іноді утворюють вторинні дрібніші гілочки. Гілки прості, борознисті, з піхвами і з 3—4 зубцями, спрямовані догори. Спори з'являються у квітні — травні.
Літні пагони — у червні — вересні, в суху погоду (сушать швидко, тонкими шарами, щоб не почорніли). Як засіб кровоспинний, протигнильний, дубильний і сечогінний при застійних явищах внаслідок розладу кровообігу (декомпенсації серцевої діяльності); зменшує набряки й опухи, при ексудативному плевриті; при каменях сечового міхура (збільшує виділення сечі, зменшує біль у ділянці міхура і знижує кількість білка в сечі, очищує сечоводи від усяких шлаків), при отруєнні оловом.
При гострому запаленні нирок рослину вживати не рекомендують, проте вона поліпшує загальний стан обміну речовин, впливаючи на діяльність печінки, селезінки і кишок (при проносах). Найсприятливіше на нирки діє хвощ польовий (темно-зелений хвощ луговий — нелікарська рослина). У суміші хвощ польовий вживають для лікування подагри, ревматизму, емфіземи, навіть туберкульозу легень (діє кремнієвий натрій), також як кровоспинний засіб при кривавому блюванні, геморої, маткових кровотечах (діють дубильні речовини, алкалоїди єквізетин, палюстрин, нікотин; сечогінні флавони ізокверцитрин; тритерпенові сапоніни еквізетонін, кремнієва кислота; флавоноїди, подібні за дією до рутину, смола; вітамін С; каротин, мінеральні солі; алюміній, похідні калію; органічні кислоти).
На 1 склянку води беруть 1 столову ложку трави хвоїна і кип'ятять близько 30 хвилин. П'ють по 1 склянці вранці (натщесерце) і ввечері ковтками (при болісному виділенні сечі вживають гарячий чай з суміші (порівну) трави хвоща і квіток ромашки; при спазмах сечового міхура — чай з суміші (порівну) трави хвоща і квіток волошки синьої — по 3 склянки на день; також роблять масажі та на ділянку сечового міхура кладуть подушечку, наповнену гарячим розпареним хвощем). При каменях сечового міхура беруть суміш листків полину звичайного, мучниці, насіння моркви, трави хвоща і насіння кропу запашного (Ancthum graveolens L.) у співвідношенні 2:3:3:2:2, заливають усе 2 склянками води і настоюють цілу ніч у духовці або печі. Вранці кип'ятять 5—7 хвилин і п'ють по півсклянки 4 рази на день.