Суб'єктивiзм розумiння має пiд собою й психофiзiологiчну основу, оскiльки сприймання як психофiзiологiчний процес залежить насамперед вiд особливостей сенсорної системи, тобто системи, яка сприймає.
Таким чином, усвiдомлення основних правил, принципiв читацького сприймання й розумiння дозволяє керувати процесом читацького розумiння. Цi завдання випливають iз основних положень про роль журналiстських матерiалiв у суспiльствi. "У нашому випадку (пiд час читання, слухання),— пише М.Д.Феллер,— кiнцевий результат процесу, або його продукт,— це змiни в свiдомостi читача; доцiльна дiяльнiсть адресата — сприймання повiдомлення, що вимагає доцiльної волi, яка виражається в увазi, котра тим бiльше необхiдна, коли повiдомлення меншою мiрою захоплює своїм змiстом i способом сприймання..."
Є.I.Пронiн, професор факультету журналістики Московського університету, пiдходить до важливостi процесу розумiння з iншого боку. "Є необхiднiсть пiдкреслити, що iдея журналiстського твору — iдея робоча. Вона безпосередньо зiставляється з майбутньою практичною дiяльнiстю читача, прагне бути (точнiше, стати) програмою цiєї дiяльностi. В тому й полягає ефективнiсть журналiстського впливу на аудиторiю, що робочi iдеї журналiстських текстiв стають переконливими планами поведiнки i дiловими програмами людей, колективiв, органiзацiй i iнститутiв".
Безкiнечна рiзноманiтнiсть масових реакцiй на журналiстську публiкацiю з допустимим спрощенням може бути зведена до трьох типiв.
По-перше, реакцiї виконання — тобто дiї iнститутiв, закладiв, установ, груп i окремих осiб, якi безпосередньо беруть участь у подiях.
По-друге, реакцiї втягнення — тобто дiї необмеженої кiлькостi людей, якi не є безпосереднiми учасниками подiй, але судять про них iз точки зору своїх iнтересiв i свого розумiння iнтересiв, культурних традицiй i моральних основ суспiльства. Кожна окремо взята реакцiя другого типу не має суттєвого значення. Але вона здатна викликати резонанс у суспiльнiй думцi. Тому в потенцiї iнтегрована енергiя реакцiй втягування величезна.
По-третє, реакцiї соцiальної гарантiї — тобто дiї керiвних iнстанцiй, iнститутiв, органiзованих соцiальних груп або уповноважених осiб. Реакцiї третього типу не обов'язково стають дiями. Часто буває достатньо i їх потенцiйної сили.
Виходячи з цих журналiстських функцiй, якi мають виконувати твори, автор й має пiдпорядковувати всю типологiчну структуру твору цим функцiям, стежачи за адекватною реакцiєю адресата на цi функцiї.
Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорнi процеси (вiдчуття), перцепцiю (пiзнавання), рецепцiю (розумiння). Сенсорнi процеси — це фiзiологiчнi процеси отримання iнформацiї з навколишнього середовища, якi залежать вiд стану органiзму й сенсорної системи. У контекстi масової комунiкацiї цi процеси мають важливе значення, оскiльки вони залежать як вiд органiзацiї комунiкативного процесу, так i вiд стану аудиторiї, що сприймає повiдомлення. Перцепцiя у сферi комунiкацiї — процес, що тiсно пов'язаний iз розумiнням i бiльшою мiрою залежить вiд пам'ятi, перцептивного досвiду аудиторiї, її уваги. Це умiння реципiєнта зосередитися, взяти ту iнформацiю, яка йому потрiбна (селекцiя iнформацiї). Розумiння — певним чином органiзований процес включення сприйнятого факту чи фактiв у поняттєву систему адресата. Необхiдно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунiкативної активностi. Разом iз тим цей процес відбувається дуже складно й неоднозначно. "По сутi будь-яка взаємодiя — це здатнiсть розумiти, що iншi кажуть... багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрування уваги, егоцентризм або погану слухову пам'ять". Крiм цих психофiзiологiчних причин поганого розумiння можна видiлити принаймнi двi групи причин, пов'язанi з процесом сприймання i безпосередньо з процесом розумiння.
Серед причин, що порушують процес вiдчуття, а вiдтого i розумiння твору, можна назвати невдалу органiзацiю процесу сприймання: розiрванiсть у часi й просторi процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування теле- або радiоприймача; негативну соцiальну оцiнку диктора або ведучого, через їхнiй слабкий голос, нерозбiрливiсть вимови тощо; побiчнi перешкоди — гамiр, крик; поганий психофiзiологiчний стан адресата — втома, роздратованiсть тощо; перешкоди, пов'язанi з невдалим оформленням тексту: надмiрна кiлькiсть iлюстрацiй, погано побудований i розташований текст, правописнi помилки тощо.
Природною основою сприймання реципiєнта є синтетичнiсть цього процесу. Це означає, що робота, спрямована на "отримання" твору, є єдиною, внутрiшньо неподiльною. А це в свою чергу ускладнює процес розумiння i є причиною неадекватного розумiння твору. Синтетизм сприймання проявляється в тому, що реципiєнт вiдносно одночасно змушений сприймати твiр на рiзних рiвнях його побудови. Так, читання тексту за кілька спроб — спочатку, наприклад, сприйняти й зрозумiти образну систему, а потiм, з найменшим промiжком у часi, сприйняти й зрозумiти ідею твору, авторський задум, багаторазове читання на рівні одиниць тексту або елементів видання — є аналiтичним, фаховим читанням; воно спрямоване на якнайбiльш точне розумiння твору. Синтетичнiсть сприймання також означає й те, що процес сприймання природно включається в структуру єдиної предметної дiяльностi реципiєнта, а процес розумiння пiдпорядкований спiльним факторам дiяльностi.
До причин, що безпосередньо порушують процес пiзнавання й розумiння, належать також (1) специфiчна робота механiзму рецепцiї (розумiння) сприймача; (2) рiзний емоцiйний досвiд автора й реципiєнта; (3) рiзна дiяльнiсна основа продукування й розумiння твору.
(1) "Вважають,— пише Р.Г.Iванченко,— що читання — робота навiть для пересiчного читача, що має свої труднощi, зокрема труднiсть розумiння".
"Автор,— продовжує Р.Г.Iванченко,— орiєнтується на певного читача, на його смаки й уподобання, його iнтелектуальний рiвень. В мiру свого таланту та вмiння вiн органiзовує розмову з певною, iнодi наперед визначеною, категорiєю читачiв. Вiн спiлкується з цiлим прошарком людей, дiлиться з ними своїми думками i почуттями". Ця установка автора на сприймача певного iнтелектуального рiвня й певного соцiального прошарку є важливою установкою, оскiльки вона пов'язана безпосередньо з роботою рецептивного механiзму (пам'яттю, увагою, асоцiацiями, волею, рiвнем розвитку свiдомостi й мови, мислення тощо).
Процес розумiння порушує й неоднаковий асоцiативний механiзм реципiєнтiв, через що виникає неявна предикацiя, тобто побiчнi теми.
Причиною неадекватного розумiння й неадекватних читацьких реакцiй може бути неврахування соцiального емоцiйного досвiду аудиторiї. "Журналiстськi прийоми передачi почуттiв, думок, настроїв i переконань ефективнi, доки вони iзоморфнi (подiбнi, спiввiдноснi) способам мислення читача, розгортаються в формах, адекватних його власним уявленням, i не суперечать його досвiду". Якщо без достатньої авторської мудростi й аргументованостi про одiозну особу говорити гарнi слова, то автор лише вступить в соцiальний конфлiкт iз читачем i не матиме впливу на аудиторiю. Переконування "в лоб" — це не кращий журналiстський прийом. Ламати соцiальний емоцiйний стереотип треба поступово, розумно, обережно.
(3) Найбiльш прихованою для аналiзу причиною порушення розумiння твору є невiдповiднiсть мотивацiйно-цiльової сфери автора мотивацiйно-цiльовiй сферi читача. Для автора твiр завжди є засобом упливу на аудиторiю, для читача, глядача, слухача — матерiалом, на основi якого може бути прийняте рiшення. Для автора твiр є результатом мовної дiяльностi, продуктом його розумової працi; для читача — вiн стає лише сировинним промiжним матерiалом, що буде використаний пiд час продукування якогось предмета чи досягнення певної комунiкативної мети. I як засiб упливу, i як матерiал для прийняття певного рiшення журналiстський твiр завжди включений в систему мотивацiй, цiлей, смислiв i ними зумовлений. Тобто твiр завжди має дiяльнiсну змiстову структуру. Iдеальним варiантом є та ситуацiя, коли мотивацiйно-цiльова сфера читача збiгається з мотивацiйно-цiльовою сферою автора. Такий збiг буде запорукою адекватного розумiння твору читачем. Але часто читач шукає в творi те, що потрiбне йому, а не те, на що хотiв звернути увагу автор. Читач шукає у творi вiдповiдi на свої запитання, яких i не мiг передбачити автор. Все це створює основу для видiлення у творi певного змiсту як основного, який не був важливим для автора i не формував його головну тему. Безперечно, автор не може передбачити, в яку систему мотивiв, цiлей, смислiв буде включений читачем журналiстський твiр. Але автор повинен все-таки прогнозувати можливi реакцiї аудиторiї на твiр, подумки включаючи його в рiзнi мотивацiйно-цiльовi системи, з метою уникнути небажаних iнтерпретацiй змiсту читачем.
Ось така картина процесу сприймання й розуміння висловлювання. Усвідомлення цих процесів, спроба реципієнта розкласти цілісний процес перцепції твору на складники, організувати процес сприймання й розуміння твору поетапно, робить процес перцепціі аналітичним процесом, а читача перетворює в аналітичного читача. Синтетизм читацького сприймання замінений послідовним, поступовим аналізом твору під час його читання або слухання. На відміну від звичайного читача аналітик має володіти методикою аналітичного сприймання твору. До таких аналітиків-читачів відносяться, наприклад, редактори.
Повертаючись до питання професіоналізму комунікаторів, слід відзначити, що до професійних комунікатів (мовців) відносяться журналісти.