Соціальна типологія являє собою один з важливих способів теоретичного узагальнення і пізнання. Типи фіксують суттєві ознаки, загальні для тієї чи іншої групи соціальних явищ і процесів. Звісно, не можна чекати повного співпадіння поняття і його дійсного аналогу. Навіть в природничонауковій області зміст законів повністю відповідає лише модельним, ідеалізованим об’єктам і відображає необхідні і стійкі зв’язки, що не виявляються в дійсності в чистому вигляді. При відсутності діалектичного розуміння природи теоретичного пізнання цей факт може стати причиною помилкових висновків, які граничать з релятивізмом і агностицизмом. Діалектичне уявлення про загальні поняття, в тому числі і типологічні, передбачає, що поняття являє собою ідеальне, але адекватне відображення дійсних зв’язків і відношень. Різна ступінь відхилення чи наближення емпіричних випадків до загального типу свідчить не про умовний характер останнього, а про те, що поняття, абстрагуючись від другорядних, несуттєвих відмінностей, виражають головне, типове, властиве предметам і явищам самої дійсності. Цінність ідеального типу, пише Маккіні, визначається не “точністю його відповідності сприйманій реальності, а його здатністю пояснити її”. Згідно з діалектикою сходження від абстрактного до конкретного типологічні узагальнення являють собою необхідний, але проміжний етап пізнання[1;159].
Висновок
Соціологія, як і інші гуманітарні дисципліни, у своїй дослідницькій практиці не може обійтись без опори на певні загальні принципи і категорії. Вебер вказував на принципове значення теорії у сфері соціальних наук. Теоретичне узагальнення в його концепції – це “ідеальний тип”, де певні явища дійсності перетворені в їх індивідуальній своєрідності, логічній несуперечливості та культурній значущості. Ідеальний тип не є копією дійсності, однак він виконує функцію логічного еталону, порівнюючи з яким емпіричні явища і процеси, можна чіткіше виявити їх причинну зумовленість, тенденції й закономірності розвитку. Ця концепція ідеальних типів сприяла подоланню позитивістсько-натуралістичної орієнтації в науках про суспільство, ряд її моментів набув розвитку у працях К.Поппера, теоретиків франкфуртської школи та ін.
Список використаної літератури:
1. Аллахвердян С.Д. Конструктивная типология как метод социального познания //Социологические исследования.-1981,№2
2. Вебер М. Обьективность социально-научного и социально-политического познания //Избр.произведения.-М.,1990
3. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность. Социология М.Вебера и веберовский ренесанс.-М.,1992
4. Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Западная социология.-СПб.,1997
5. Давыдов Ю.Н. Современная западная социология:словарь.-М.,1990
6. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХст.).-К.,1993
7. Макаренко В.П. Вера, власть и бюрократия (критика социологии М.Вебера).- Ростов на Дону,1988
8. Риккерт Г. Границы естественнонаучного образования понятий.-СПб.,1903
9. Ручка А.О., ТанчерВ.В. Курс історії теоретичної соціології.-К.,1995
10. Соколов. Культурология.-М.,1996
11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг.ред. В.І.Воловича. -К.,1998
12. Weber M. Gesammelte Aufsatze zur Wissenschaftslehre.-Tubingen,1951