ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ”
Кафедра банківської справи
Контрольна робота
з дисципліни
“Банківські операції”
Суми - 2010
Зміст
15. Поняття ліквідності банку, фактори, що впливають на неї. Механізм регулювання ліквідності банків з боку НБУ
45. Сутність кредитної діяльності банків. Інструменти зовнішнього регулювання кредитної діяльності
75. Переказ іноземної валюти за рахунок особистих коштів громадян
Практичне завдання 25
Розрахункове завдання 1
Розрахункове завдання 2
Література
15. Поняття ліквідності банку, фактори, що впливають на неї. Механізм регулювання ліквідності банків з боку НБУ
банк ліквідність кредит валюта
Ліквідність банку є одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість банківської установи, вона показує достатність власних коштів того чи іншого банку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших кредиторів, а також характеризують здатність банківської установи забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань.
Лiквiднiсть— це його здатність своєчасно виконувати свої зобов’язання. Інакше кажучи, сума його грошових коштів, які можна швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасно виконувати зобов’язання, відображені в пасиві балансу. Зокрема, з метою підтримання ліквідності, банк повинен мати певний резерв для виконання непередбачених зобов’язань, які можуть бути зумовлені як змінами стану грошового ринку, так і фінансовим станом клієнтів або банків партнерів.
Ліквідність банку є запорукою його стійкості, оскільки банк, який володіє достатнім рівнем ліквідності, може з мінімальними затратами для себе виконувати такі функції:
- проводити платежі за дорученням клієнтів;
- повертати кредиторам (вкладникам)кошти як з настанням терміну погашення, так і достроково;
- сплачувати випущені цінні папери;
- відповідати за зобов’язаннями, які можуть відбутися в майбутньому, в тому числі за позабалансовими зобов’язаннями. [8]
Фактори що впливають на стан ліквідності банку поділяють на внутрішні і зовнішні.
До внутрішніх факторів відносять: капітальну базу банку, якість його активів, депозитів, ступінь залежності від зовнішнього фінансування, збалансованість активів та пасивів за строками, якість менеджменту, імідж банку.
Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку, тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.
Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та диверсифікованості. Ліквідність активів - це їх здатність трансформуватися в грошові кошти через їх реалізацію або погашення зобов'язань боржником. Ступінь ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі призначені для виконання платіжної функції, інші - для отримання доходу тощо. У зв'язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:
Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:
- грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;
- державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може продати у разі браку готівкових коштів.
Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою забезпечення ліквідності банку.
Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери. Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.
Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.
До четвертої групи відносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок, деяких цінних паперів, будівель і споруд.
Диверсифікованість активів означає ступінь розподілу ресурсів банку за різними сферами розміщення. Показниками диверсифікованості є: структура активів банку за основними напрямами вкладення ресурсів, структура кредитних вкладень за об'єктами та суб'єктами, структура портфеля цінних паперів, структура валют, з якими банк здійснює валютні операції, структура банків-кореспондентів тощо. Чим більша диверсифікованість активів, тим вища ліквідність банку.
Якість депозитної бази визначається часткою стабільних депозитів у банку. Підвищення стабільної частки депозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах, оскільки передбачає відновлюваність зобов'язань банку. Найбільша стабільність спостерігається у депозитів до запитання, що пов'язано з їх низькою залежністю від рівня процентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на першу вимогу в будь-який момент (невідомий банку), загальна їх сума (за стабільної економічної ситуації та стійкого фінансового стану банку) залишається стабільною (витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на них).
З іншого боку, стабільність депозитів до запитання знижується через складність прогнозування їх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін виплати, хоча їх належність до банку значною мірою визначається рівнем процентної ставки.
Залежність від зовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку. Міжбанківський кредит у не дуже великих обсягах та не за великими процентними ставками не завдає шкоди ліквідності банку, а навпаки - дає змогу ліквідувати тимчасову нестачу коштів, іноді найдешевшим способом. Але якщо міжбанківський кредит переважає в ресурсах банку, несприятлива кон'юнктура на міжбанківському ринку може призвести до краху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел фінансування, не має власної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та ризикує стійкістю своєї ресурсної бази.
Збалансованість активів та пасивів за строками має значний вплив на ліквідність банку. Виконання банком зобов'язань перед клієнтами передбачає погодження строків, на які інвестуються кошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна частина депозитів може використовуватись і для довгострокового інвестування чи кредитування, але для більшої частини активів та пасивів збалансованість за строками є необхідною.
Розглянуті фактори, що зумовлюють ліквідність банку, мають більше чи менше значення залежно від індивідуальних особливостей банку, фінансового стану засновників, кола клієнтів, терміну функціонування банку, спеціалізації, якості менеджменту тощо.
Тому, визнаючи багатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також враховувати його індивідуальність, виділяти головні фактори, що мають для даного банку найістотніше значення.
Стан ліквідності банку дуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за межами компетенції банків. Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні, сезонні, циклічні, довгострокові тощо.
Програмними факторами є економічне становище країни, її економічна політика (особливо грошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, повноваження та ефективність роботи контрольних органів.
Надзвичайними факторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові конфлікти, революційні, політичні та економічні події.
Сезонні зміни, як правило, пов'язані з сільськогосподарськими роботами та функціонуванням інших сезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади восени, після збирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.
Циклічні зміни зумовлені піднесенням або спаданням ділової активності товаровиробників та підприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні для періоду економічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.
Довгострокові коливання можуть охоплювати кілька економічних циклів та бути результатами таких факторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних процесах, кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні виробництва тощо.
Таким чином, ліквідність банку - якісний стан його діяльності, обумовлений великою кількістю факторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається поступово.
Узагальнюючи, можна сказати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку впливають два основні фактори:
1. залучення або втрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;
2. залучення або втрата коштів у зв'язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій.
Виходячи з цього дуже важливим питанням є вимірювання ліквідності банку в кожний момент (ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановому періоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестицій як головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на цій основі безпосереднє управління ліквідністю через управління активами та пасивами з метою забезпечення виконання банком своїх зобов'язань у строк, в повній сумі та не на шкоду прибутковості.
Ліквідність банківської системи регулюється центральними банками через механізми рефінансування, управління золотовалютними резервами, операції на відкритому ринку.
Механізм рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.