Смекни!
smekni.com

Філософія київського кола (стр. 10 из 10)

Розуміння філософії як самоусвідомлення народом своєї культурної самобутності стало для Д. Чижевського осно­вою для дослідження історії української філософії. Він вважав, що формування української філософської думки було тісно пов'язане з європейськими процесами, де інте­лектуальний розвиток України і Російської імперії зага­лом відбувався під впливом німецького містицизму і піє­тизму XVI—XVIII ст., німецької ідеалістичної класичної філо­софії XVIII — початку XIX ст. Щодо французького раціоналізму та просвітництва, західного картезіанства, то вони хоча і відіграли певну роль у формуванні україн­ської філософської думки, однак ця роль була другоряд­ною. На думку Д. Чижевського, аж до XIX ст. єдино ви­датним представником східнослов'янської філософи був Г. Сковорода, під впливом якого через Україну формува­лася філософська думка в Російській імперії. Специфіку української філософії він виводив з головних рис україн­ського світогляду, серед яких виділяв емоціоналізм; на­хил до духовного усамітнення; гармонію між зовнішнім та внутрішнім, прагнення до згоди, миру, а не боротьби, де крайні течії не знаходили відгуку, оскільки віддава­лось належне навіть тим думкам, що були протилежні власним; релігійне забарвлення. Спираючись на свою концепцію культурно-історичних епох, Д. Чижевський відкрив філософію українського бароко, дав культурно-історичну періодизацію розвитку філософської думки в Україні, де виділяв: Х—XVIII ст. — формування перед філософії, XVIII ст. — барокова доба в Україні, перша половина XIX ст. —доба німецького ідеалізму, друга половина XIX ст. — доба романтизму. В своїх розвідках історії філософи України вчений значну увагу приділяв тим ук­раїнським мислителям, які жили за межами України, однак вважав, що Україна ще не подарувала світові свого великого філософа, оскільки за всю свою історію вона жодного разу не ставала ареною появи нового напряму, який би поширився в інших країнах і мав вплив на роз­виток їх національної культури.