Радикальні зміни у технологічному способі виробництва.
Еволюція приватної власності. Економічна система 90~х років і тенденції її дальшого розвитку
; Найбільш зрілих і розвинутих форм економічна систе- і ма конкурентного типу набуває за умов існування капіталістичного способу виробництва. Останній з притаманними йому основними рисами (відокремленість безпосередніх виробників від засобів виробництва, застосування найманої праці, відносини капіталістичної експлуатації та ін.) починає розвиватися в окремих країнах ще на початку XVI ст. Майже за п'ять століть еволюції у межах його (тобто у розвиткові продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин власності, господарському механізмі тощо) відбулись як істотні революційні зміни, що торкнулися переважно системи продуктивних сил, так і якісні перетворення у системі приватнокапіталістичної власності. Останні здійснились у результаті розвитку продуктивних сил (їх закономірностей та суперечностей), поглиблення суспільного характеру виробництва, діалектичного заперечення більш розвинутими формами менш розвинутих форм приватної власност і. Це зумовлює головну метутеми — з'ясувати основні економічні риси капіталізму, коротко розкрити найважливіші істотні та якісні перетворення, яких зазнала економічна система капіталізму протягом майже п'яти століть свого існування» зокрема з середини 50-х років XX ст., та показати тенденції її дальшого розвитку.
Основні риси технологічного способу виробництва та їх модифікація. Зміни у змісті праці сучасного робітника за умов НТР
Суспільний спосіб виробництва, як уже зазначалося, є діалектичною єдністю двох основних суперечливих сторін: продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин власності, які відповідно є його змістом і формою.
Якщо розглядати більш докладно структуру суспільного способу виробництва, то в його складі з погляду змісту слід також виділити технологічний спосіб виробництва як органічну єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльністю тощо. Ці відносини займають проміжне місце між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відносинами власності. Поєднання техніко-економічних та виробничих відносин формує систему економічних відносин.
У структурі суспільної форми виділяють відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, обміну, розподілу та споживання. Якщо розглядати структуру суспільної форми з боку об'єктів відносин власності, то її складовими елементами є власність на засоби виробництва (у якісному аспекті це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва), власність на робочу силу (відповідно відносини між людьми з приводу привласнення робочої сили), предмети споживання, послуги та ін.
Така структура способу виробництва властива не всім формаціям. Наприклад, відносини між людьми з приводу привласнення робочої сили не можуть існувати у тому суспільстві, де робітник не є юридичне вільним і має власні засоби виробництвамкласу в управлінні виробництвом. Це зумовлено поглибленням суспільного поділу праці, становленням і розвитком робітника нового тішу, зростання ролі особистого фактора у процесі виробництва та іншими причинами. Процес поглиблення спеціалізації за умов автоматизації виробництва включає безпосередніх виробників в управління технологічними процесами» вимагає координації дій між зростаючими трудовими колективами, знання інформації про весь виробничий цикл. Традиційна структура управління за нових умов перетворюється на гальмо НТР. Дія цієї об'єктивної тенденції посилюється зростанням ролі суб'єктивного фактора, вимогами трудящих щодо участі в управлінні не лише безпосереднім виробництвом, а й іншими суспільними процесами у всіх сферах відтворення, зокрема, розподілом прибутку, політикою цін. Щоб послабити напругу таких виступів, використати індивідуальні та колективні організаційні здібності трудящих, їх залучають до управління, ио-перше, у межах відносин а начальник-підлеглий», по-друге, до прийняття рішень груп робітників та їх організацій. Представники робітників, профспілок разом з акціонерами, включаються до складу керівних рад. Залучення робітників до управління виробництвом, але під контролем капіталу, здійснюється переважно для розв'язання питань про резерви дальшого зростання продуктивності ираці, підвищення ефективності праці тощо. Розв'язання кардинальних питань розвитку підприємства (наприклад, політика інвестицій, цін та ін.), як раніше, залишається прерогативою капіталістів-власників та вищих менеджерів, що свідчить про авторитарність управління. Залучаючи трудящих до управління, еліта західного суспільства намагається духовно інтегрувати Їх у панівну систему, послабити напругу виступів трудящих, не допустити того, щоб розв'язання принципових питань розвитку підприємств, галузей, всієї економіки перейшло до рук безпосередніх виробників.
На зміст праці за сучасних умов значно впливає дія закону зміни праці. «Природа великої промисловості,— зазначав К. Маркс,— зумовлює зміну праці, рух функцій, всебічну рухливість робітника» (94). З іншого боку, за умов суспільного поділу праці, що постійно поглиблюється, зростання спеціалізації виробництва окремий індивідуум закріплюється за виконанням певних функцій сукупного або комбінованого робітника. За умов НТР ці процеси розвиваються паралельно. Зокрема, при автоматизації виробництва здійснюється інтеграція у знаряддях праці і технологіях багатьох роз'єднаних раніше функцій-операцій. Тепер вони здійснюються без безпосередньої участі людини. Кожен робітник нового типу, виконуючи переважно функції контролера, регулювальника виробництва за умов висунення на перший план інтелектуальних здібностей людини зможе виконувати об'єднані трудові функції широкого профілю, змінювати Їх залежно від потреб виробництва. Закон зміни праці функціонуватиме у формі рухливості і зміни функцій індивідуального та сукупного робітника. Отже, зміст праці сучасного робітника характеризується такими основними видами діяльності, як пізнавальна, регулятивно-контрольна, споживча.
Розвиток технологічного способу виробництва, еволюція його основних рис лежить в основі змін, які відбуваються у межах суспільного способу виробництва у цілому, його соціально-економічної форми, тобто виробничих відносин, або відносин приватно-капіталістичної власності, у господарському механізмі.
Найважливіші риси домонополістичного капіталізму. Приватна-капіталістична власність та тенденції її розвитку за сучасних умов. Модифікація основних рис класичного капіталізму
Найважливіші риси домонополістичного капіталізму*
Найважливішою рисою суспільної форми капіталістичного способу виробництва є монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва й їх використання як знаряддя експлуатації, привласнення чужої праці більшості населення, тобто існування приватнокапіталістичної власності. З неї випливає така основна риса, як відсутність засобів виробництва у переважної більшості трудящих, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу, бути найманими робітниками, а отже, здійснювати найману працю, виробляти та збільшувати капітал. З погляду відносин власності у сфері безпосереднього виробництва третьою основною рисою суспільної форми капіталістичного способу виробництва є праця робітника під контролем капіталіста і власністьостаннього на виготовлений продукт, відчуженість найманих робітників від процесу управління виробництвом. Четвертою основною рисою капіталістичних виробничих відносин є привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного найманими робітниками продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного продукту. Ця ознака характеризує відносини приватнокапіталістичної власності переважно у сфері розподілу. З неї, а також з наведених рис випливає і така важлива риса капіталістичного способу виробництва, як обмеженість споживання переважно? частини населення максимальними межами вартості робочої сили, необхідного продукту, а залежно від співвідношення попиту та пропозиції на товар робоча сила, рівня класової боротьби трудящих та інших факторів ця межа рідко досягає величини вартості робочої сили. Це зумовлює мету осіб найманої праці, а також ремісників, дрібних торговців, фермерів тощо — підтримання життя, існування, а для класу капіталістів такою метою є збільшення багатства. Ця мета е шостою економічною рисою капіталізму, його суспільної форми. Сьомою важливою рисою даного способу виробництва є те, що товарне виробництво досягає найвищого свого розвитку, стає загальним, що все (передусім робоча сила), створене природою (земля, вода, ліси, корисні копалини і т. ін., навіть повітря) і людиною (у тому числі продукти мистецтва, його шедеври), купується та продається. Ця риса характеризує капіталістичні виробничі відносини переважно у сфері обігу. Ще однією основною рисою суспільної форми капіталістичного способу виробництва є конкуренція. Вона охоплює як відносини між окремими групами, прошарками, верствами класу капіталістів у всіх сферах суспільного відтворення, так і відносини між найманими робітниками.
До важливих рис капіталізму належить опосередковане втручання держави у регулювання окремих сторін виробничих відносин (наприклад, прийняття законів про тривалість робочого дня, розміри заробітної плати, збереження конкуренції тощо).
Ці найбільш важливі економічні риси капіталістичного способу виробництва можуть бути доповнені низкою другорядних рис, ознак, властивостей його суспільної форми (наприклад, відмінність між містом і селом, між фізичною та розумовою працею, праця капіталістів або її відсутність і т. ін.).