Макроекономічне зростання і стабільність.
Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава також виконує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання і стабільності економіки.
Від свого початку капіталізм терпів від періодичних приступів інфляції (зростання цін) і депресії ( високого безробіття). Іноді, як під час Великої депресії у 30-ті роки, нестатки і труднощі тривали ціле десятиліття, бо уряди ще не знали, як оживити економіку.
Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Майнарда Кейнса і його послідовників, ми знаємо, як контролювати найгірші прояви ділового циклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальну політику. Фіскальна політика держави, як уже зазначалося, це право оподатковувати і право витрачати. Монетарна політика встановлює пропозицію грошей, впливаючи, таким чином, на процентні ставки й інвестиції та інші чутливі до процента видатки. За допомогою цих двох головних інструментів макроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупних видатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівні зайнятості та безробіття, на рівень і темпи інфляції в економіці.
Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували уроки кейнсіанської революції протягом останнього півстоліття. Численні монетарні і фіскальні заходи прискорили економічний розвиток країн з ринковою економікою, засвідчивши безпрецендентне зростання після другої світової війни. Проте, зіткнувшись з економічними труднощами у 70-ті роки, - високою інфляцією і зростаючим безробіттям та уповільненням темпів зростання продуктивності праці - дехто висловлював скептичні зауваження щодо здатності монетарної і фіскальної політики стабілізувати економіку. Два завдання перебувають у фокусі довгострокової макроекономічної політики: швидке економічне зростання і висока продуктивність праці. Економічне зростання визначає зростання національного обсягу виробництва, а продуктивність праці впливає на обсяг виробництва на одиницю ресурсів, або ефективність застосування ресурсів.
У 70-ті роки уряди розробили макроекономічну політику, щоб забезпечити довгострокові завдання економічного зростання і підвищення продуктивності праці. Фіскальні заходи були розроблені, щоб збільшити зацікавленість у виробництві. Розміри податків були зменшені у більшості розвинених країн, зростання програм державних податків уповільнилося. Уряди цих країн тривожилися впливами своїх фіскальних заходів на заощадження, інвестиції та інновації. Наприкінці 80-х і на початку 90-х років Сполучені Штати намагались зменшити дефіцит державного бюджету, щоб збільшити розмір національних інвестицій і прискорити економічне зростання. Водночас монетарна політика сталала більш активною в управлінні короткостроковими коливаннями в обсязі виробництва, рівні безробіття і темпах інфляції. Результатом поєднання орієнтованих на зростання фіскальних і активних монетарних заходів стало найтриваліше в історії США в мирний період економічне піднесення з 1982 по 1990 рр.
Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і макроекономічне зростання, включають фіскальні заходи (оподаткування і видатки) разом з монетарними заходами (тобто впливають на процентні ставки і стан ринків позикових капіталів). З формуванням макроекономіки як науки у 30-ті роки уряди успішно справляються з найважчими проявами інфляції та безробіття.
У таблиці 1 підсумовано економічну роль, що її відіграє держава сьогодні. Ця таблиця показує найважливі економічні функції держави - забезпечення ефективності, досягнення справедливішого розподілу доходу, забезпечення макроекономічних завдань економчіного зростання і стабільності. В усіх передових країнах панує змішана економіка, в якій ринок визначає більшість індроль регулювання потрапляють все нові види діяльності у нашому складному, взаємозалежному суспільстві.
| Невдачі невидимої руки | Державне втручання | Сучасні приклади урядової політики |
НЕЕФЕКТИВНІСТЬ
| Монополія | Втручання в ринки | Антитрестівське законодавство |
| Побічні наслідки економічної діяльності | Втручання в ринки | Законодавче регулювання рівня забруднення, укази проти паління |
| Товари колективного споживання | Субсидування діяльності | Національна безпека, маяки |
НЕРІВНІСТЬ
| Неприйнятна нерівність у доходах і майні | Перерозподіл доходів | Прогресивне оподаткування доходів і майна. Програми підтримки доходу (продовольчі талони) |
МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ
| Діловий цикл (високі інфляція і безробіття) | Стабілізація за допомогою макроекономічних заходів | Монетарна політика зміни в пропозиції грошей і процентних ставок |
| Повільне економічне зростання | Стимулювання зростання | Фіскальна політика (податки і видатки). Інвестиції в освіту. Зменшення дефіциту бюджету і підвищення норми національного заощадження |
Таблиця 1. Уряд може виправляти дефекти ринку.
2.3. Основні форми і методи державного регулювання економіки.
Важливими методами державно-корпоративного регулювання є: 1) проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, деожавних підприємств і підприємств немонополізованого сектора економіки; 2) державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, або науково-технічна політика, 3) активна камортизаційна політика; 4) кредитно-грошова політика; 5)здійснення структурної або промислової політики.
Після другої світової війни до 1979 р. прибутки компаній США до 25 тис. дол. Оподатковувалися за ставкою до 25%, а вище цієї суми – за ставкою 48%. Поступово відбувалося скорочення верхньої шкали оподаткування монополій. У 1987 – 1988 фінансовому році максимальна ставка податку на прибуток знизилася до 34%.
Як вважають консервативні уряди, високі податки стимулюють інвестиційний процес, послаблюють процес нагромадження капіталу. Таке пояснення має певний сенс. Але корпорації не схтльні одразу ж вкладати накопичені таким чином кошти у розширення діючих підприємств і будівництво нових. Значні суми вони, як і до того, витрачають на фінансові спекуляції, , будівництво дорогих готелів, будинків відпочинку і інших аналогічних об’єктів, чим не сприяють або мало сприяють пожвавленню економіки. Крім того, багато гігантських корпорацій, як правило, не сплачують законодавчо встановлених ставок податку, проте це не означає капіталізації ними зекономлених сум прибутку. Податкові реформи держави стримуються також необхідністю забезпечити нормальні, неінфляційні доходи для покриття дефіцитів, які досягнули в США в 80-х на початку 90-х рр. близько 200 млрд. на рік. З проходом до влади нового американського президента від демократичної партії Б. Клінтона податки на прибутки корпорації, а також на найбагатших людей були збільшені.
Щоб послабити дію тенденції до гальмування корпораціями науково-технічного прогресу і нагромадження капіталу, держава активно стимулює розвток науково-дослідних і дослідно-конструкторських (НДДКР), проводить науково-технічну політику. Так, частка федерального уряду США на початку 90-х рр. у фінансуванні становила понад 50%. Держава будує великі науково-дослідні центри та лабораторії, а відтак передає їх монополіям, створює наукрво- та капіталомісткі галузі промисловості, передає патенти на ліцензії, урядові замовлення на НДДКР, готує наукові кадри.
Основними елементами такої політики, що утворюють у4 сукупності її господарський механізм (механізм здійснення державної науково-технічної політики), є, по-перше, визначення та встановлення пріоритетів науково-технічного розвитку відповідно до головних цілей загальнродеравної стратегії розвитку, прогнозування науково-технічного розвитку. Основні суб’єкти формування та проведення цієї політики – держава (як колективний асоційований капіталіст) і крупний капітал.В останні роки посилюється вплив демократичного суспільства на вибір науково-технічного розвитку та відвернення або послаблення негативних наслідків НТП.
З початку сучасного етапу розгортанння НТР (приблизно з середини 70-х р.) у розвинутиз країнах Заходу відбуваються істотні якісні зрушення у пріоритетах науково-технічного розвитку. Оскільки головною метою загальнодержавної стратегії розвитку в цих країнах проголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології, електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки, розгалуженої інформаційної системи, створення нових композитних матеріалів, виробництво ядерної та термоядерної енергії, створення телекомунікацій з використанням лазерної техніки та ін.), то відповідно розробляються галузеві науково-технічні програми розвитку, здійснюється їх фінансування. Характерним для більшості розвинутих країн Заходу є інтенсивний розвиток НДДКР у сфері електроніки й обчислювальної техніки, їх наступне комплексне впровадження у сферу матеріального та нематеріального виробництва.