2) зміна відносних цін товарів (ефект зміни) (чим вищим є ефект зміни, тобто сильніше змінюється структура споживання, тим важчим є додатковий (надлишковий) податковий тягар).
Внаслідок таких ефектів заходи бюджетно - податкової політики змінюють рішення суб’єктів щодо використання ресурсів і призводять до зниження суспільного добробуту. У формі додаткового податкового навантаження (надлишкового податкового тягаря), яке перевижує суми додаткових податкових платежів. Саме тоді коли виникає надлишковий податковий тягар, говорять про перекручуючий вплив податку. Можна показати, що додатковий (надлишковий) податковий тягар зростає пропорційно квадрату податкової ставки. Тому значна кількість дрібних податків є кращою від одного великого податку. Додаткове навантаження виникає не тільки при податках на товари, але і при податках на заробітну плату (заміщення роботи вільним часом).
Розглянемо випадок прогресивного оподаткування громадян коли з їх зростанням ставка прибуткового податку підвищується. Зростання граничної ставки податку означає зменьшення додаткового доходу, який приноситься додатковою роботою. Тому вільний час стає привабливішим, ніж робота (ефект заміни). За таких умов у платника податку виникають стимули до того, що, змінивши свою поведінку, уникнути сплати зрослих податків. Це може відбуватися або у формі зниження інтенсивності праці, або скорочення робочого і збільшення вільного часу, а в умовах перехідної економіки - і шляхом розширення діяльності в тіньовому секторі. Збільшення оподаткування доходів на капітал змінює також рішення домогосподарств: вони відмовляються від хаощадженнь на користь споживання.
Якщо використовуються податки на споживання, то чим вищим є податкове навантаження, зосереджене на одному товарі, тим сильніше змінюютьмя відносні ціни - отже, збільшується ефект заміщення такого товару іншими, порівняно дешевшими. Тим часом звільнення якихось товарів від оподаткування (наприклад використання нульової ставки ПДВ) означає їх штучне відносне здешевлення. Зниження відносних цін, за інших рівних умов, спричиняє підвищення попиту на ці товари відносно інших товарів, оподатковувані ПДВ за нормальною ставкою. Як бачимо, диференціація податків негативно впливає на ринковий розподіл ресурсів, тому теорія оподатквання рекомендує, по можливості, широку базу оподаткування і низькі ставки, які б мінімально змінювали відносні ціни.
Оподаткування усіх товарів за однаковою ставкою дозволяє дозволяє уникнути перекручень на ринку товарів, а також вибору між споживанням сьогодні та споживанням у майбутньому. Правда, у такому випадку залишається неоподатковуваним вільний час, тому перекручується вибір між вільним часом та одержанням доходу (тобто споживанням). Податок на доход теж дозволяє уникнути перекручень на ринку товарів, але він перекручує вибір між поточним та майбутнім споживанням, а також між вільним часом і доходом (роботою).
Єдиний податок, який не справляє негативного впливу на ринковий розподил ресурсів - загальний, однаковий для всіх громадян (наприклад, подушний), який не впливає, ні на вибір між різними товарами при їх купівлі, ні на вибір між поточним та мавйбутнім споживанням, ні на вибір між вільним часом і пропозицією праці. Прийого використанні появляється тільки ефект дходу, а ефект зміни відсутній, але він не прийнятий з міркувань податкової справедливості. За таких умов мова повинна йти про пошук певної комбінації податків, яка, принаймі, мінімізує надлишкове податкове навантаження.
Концепція надлишкового податкового навантаження призвела до формування концепції “нейтральності оподаткування”.
Галузева нейтральність оподаткування передбачає рівні умови оподаткування для окремих галузей або підприємств. Нейтральність у часі означає помірне оподаткування високих доходів (прибутку підприємств і особистих доходів громадян), використовуваних для інвестицій. Податкова система не повинна створювати антистимули у населення до праці та заощаджень, а у підприємств - до інвестицій.
Загальний рівень оподаткування в Україні
В Україні доходи держави (державного сектора управління), включають до себе доходи державних та місцевих бюджетів, а також Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування (щодо коштів, отриманих за рахунок обов’язкових страхових внесків підприємств, організацій кооперативів і громадян). У 1996 - 1999 частка доходів держави у ВВП країни становила 37 - 40,3%. (3, с.61)
В Україні, (якщо судити з обсягу податків і обов’язкових платежів, які фактично збираються) доходи держави приблизно відповідають їх середньому рівню в промислово розвинутих країнах Європи, але є істотно вищими ніж у США та Японії.
Однак обсяг податків та обов’язкових зборів, які фактично збираються в Україні, не може слугувати коректною оцінкою доходів сектора державного управління, яку закладено в чинному податковому законодавстві. В основі такої оцінки повинні лежати не фактично сплачені, а нараховані (належні до сплати) податки, збори, обов’язкові платежі, оскільки в Україні є високим рівень заборогованості по них.
Наявність такої заборгованості визначається фактично в усіх країнах з перехідною економікою. Однак у найуспішніших з них максимальний рівень заборгованості по податках і соціальних зборах (% ВВП) не тільки був істотно нижчим, ніж в Україні, але і стабільно знижується. Так, у Польщі в 1998 році заборгованість по податках і внесках по соціальному страхуванню становила 2,7 % ВВП (порівняно з 4,5% ВВП у 1993 році). В Укранїні у 1998 році недоїмка перед бюджетом і Пенсійним фндом становила 12% ВВП, а в 1999 році - дещо знизилася, але в 2000 році її рівень продовжував зростати. (1, с.8)
Для оцінки загального рівня податкових вилучень у нашій країні та його галузевих відмінностей в умовах чинного податкового законодавства проведемо розрахунки на основі зведених фінансових показників галузей народного господарства. Як показник податкового навантаження розглядається частка податків і обов’язкових платежів у бюджет (включаючи цільові фонди) а також внесків по соціальному страхуванню у ВВП відповідної галузі.
У цілому по Україні (без урахування МП та кооперативів) у 1996 році сума податків і обов’язкових платежів становила 46,1% ВВП, 1 1998 р. - 45,3, і в 1999 р. - 45,5% ВВП. У 1998 році МП повинні були сплатити у бюджет , у цільові фонди і фонди соціального страхування близько 4,5 % ВВП ( за інші роки розрахунки не зроблено за відсутності необхідної статистичної інформації). Як видно з наведених даних, у 1996 - 1999 році рівень податкових вилучень, передбачених чинним законодавством, становив за мінімальними оцінками (тобто без урахування МП і кооперативів) 45 - 46% ВВП, а з урахуванням МП - близько 50%. Отже, податкове навантаження на сумлінних платників податків у яких обсяги фактично сплачених і нарахованих податків збігалися, було не на середньому рівні в Європі а на максимальному. В Україні особливо високою є сумарна ставка оподаткування трудових доходів (сума прибуткового податку і відрахуваннь у позабюджетні фонди, поділена на суму доходів, що включає податок і відрахуваннь по соціальному страхуванню), причому значну частину цього навантаження несуть роботодавці. Наприкінці 1999 року фактична сумарна ставка прибуткового оподаткування для доходів на рівні мінімальної заробітної плати становила у нас близько 34%. Гранична ставка оподаткування мінімальних трудови доходів (тобто процент збільшення платежів по прибутковому податку і внесках по соціальному страхуванню при збільшенні доходів) досягала 38,8% що приблизно відповідало показнику Росії, де в 1999 році вона була приблизно на рівні 37,2%. Однак, для доходів, оподатковуваних за максимальною ставкою, гранична сумарна ставка оподаткування в Україні становила 67,2% (проти 53% у Росії) (28, с.93).
У 1999 році сумарна сумарна ставка прибуткового оподаткування середньої заробітної плати (включаючи усі внески по соціальному страхуванню) становила 38,8%, а кожна додаткова гривня валової заробітної плати (заробітної плати і внесків роботодавців по соціальному страхуванню) означала збільшення прибутового податку і соціальних внесків робітників і роботодавців майже на 50 копійок Зрозуміло, що такий високий рівень податкового навантаження на заробітну плату не може не справляти негативного впливу на ринок праці та функціонування підприємств у офіційному секторі економіки. Не випадково у матеріалах вибіркового обстеження ділової активності переважна більшість керівників підприємств (від 82 до 95% опитаних) вважають рівень оподаткування головним головним фактором, який перешкоджає зростанню виробництва в країні (27, с.99).
Міжгалузеві відмінності в рівні податкового навантаження
В умовах Україні на на економічне зростання негативно впливає не тільки високий загальний рівень оподаткування, але й порушення принципу нейтральності оподаткування у відношенні до галузей економіки. Розрахунки показали, що згідно з чинним податковим законодавством у промисловості рівень податкового навантаження (63,6 - 61,7 % ВВП у галузі) є в 2 рази вищим, ніж у сільському господарстві (відповідно 32,4 - 30,2% ВВП. Для транспорту і зв’язку передбачені податкові вилучення у розмірі 50% галузевого ВВП (27, с. 105).
Значні податкові пільги для сільского господарства призводять до зниження частки податків і обов’язкових платежів у його новоствореній вартості. Використання як бази оподаткування показників реалізованої продукції (для відрахуваннь у дорожні та інноваційні фонди) і заробітної плати (для відрахуваннь у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд зайнятості) збільшують питоме податкове навантаження для тих галузей і підприємств, які випускають більш трудомістку продукцію або мають вищий рівень матеріальних витрат.
Згідно з данними статистичної звітності, у 1998 році платежі, нараховані у інноваційний та дорожній фонди у цілому по народному господарству України ( без урахування МП і кооперативів), становили майже 3,5% ВВП. Для транспорту, зв’язку і сільського господарства вони були приблизно на середньому рівні, тоді як для промисловості - майже в 1,5 рази перевищували його. При цьому в чорній металургії нараховані платежі досягли вже 10,6% ВВП галузі, при менш як 2% - у легкій промисловості.