Значні галузеві відмінності в обов’язкових платежах у державні цільові фонди не були пов’язані ні з результатми діяльності галузей, ні з обсягами послуг, одержаних ними від держави. Причиною порушення принципу нейтральності стало використання як його бази показника реалізованої продукції. Тому не випадково для підприєвств гірничо - металургійного комплексу потрібним було введення спеціальних умов оподаткування ( у тому числі таких, як зниження ставки збору в Державний інноваційний фонд (на 50%) і скасування збору у дорожній фонд).
За обсягами фактично сплачених податків та обов’язкових зборів у бюджет відмінність питомого податкового навантаженн виявляється ще значнішою, ніж за нарахованими платежами: якщо на траспорті сума податків та інших обозкових платежів у бюджет, а також внесків по обов’язковому соціальному страхуванню у 1996 році становила54,7% ВВП галузі, то в сільському господарстві - відповідно тільки 14,6% тобто майже в 4 рази менше. У 1998 році податкове навантаження коливалося від 47,3% галузевого ВВП (у галузі зв’язку) до 15,8% ( у сільському господарстві).
Дифференціація фактичного рівня оподаткування є наслідком не тільки особистостей податкової системи (наявності галузевих податкових пільг та податків, прив’язаних до елемнтів затрат), але й, насамперед, заборгованості підприємств по податках і обов’язкових платежах.
У 1998 році приріст недоїмки у розрахунку на 1 гривню нарахованих податків у бюджет становив по народному господарству (у цілому) 37 коп., у промисловості - 44 коп., а у сільскому господарстві - 59 коп. У галузі зв’язку приріст податкової заборгованості був у 10 раз нижчим, ніж в середньому по народному господарству ( 27, с. 101).
Висока заборгованість по податках та обов’язкових платежах означає, що фактично підприємства - боржники здобувають додаткові “податкові пільги”. У 1998 році до заборгованості низькоефективних та збиткових підприємств по податках та інших обов’язкових платежах у дедалі більшому обсязі стала додаватися стрімко зростаючазаборгованість підприємств вискорентабельних галузей, які випускають “унаверсальні товари” (електроенергетики і газової промисловості) В умовах бартеру неплатежі підприємств, які погано адаптувалися до ринку , врешті - решт, нагромаджуються в їх заборгованості виробникам або поставщика газу і електроенергії. Виробникик і поставщики “універсальних товарів” використовують неплатежі у бюджет як засіб часткової компенсації неплатежів своїх споживачів. Відсутність реальної майнової відповідальності за виконання податкових (як, з рештою, і будь - яких інших) зобов’язань, а також практика списання і реструктуризації їх податкової заборгованості перед бюджетом призвели до того, що неплатежі стали важливим елементом їх “раціональної поведінки”.
Поведінка підприємств у риковій економіці, міра свободи їх дій визначаються їх ринковими цінами і співвідношенням доходів і витрат кожного з них, тобто жорсткісттю його бюджетних обмежень. Однію з ознак такої жорсткості є неможливість дял підприємств впливати на нормативи оподаткування. Підприємства на України досить можуть впливати на умови свого оподаткування через систему неплатежів. Тими самим доходи держави розподіляються користь найменш ефективних підприємств, які завдяки цьому дістають можливість продовжувати діяльність прктично незалежно від критеріїв економічної ефективності. Усі спроби Уряду збільшити бюджетні надходження приводили, у кращому випадку до стабілізації доходів у номінальному вираженні (як це було у 1997 і 1998 роках) або до зниження темпів зростання недоїмки (як це було у 1999 році).
В умовах, що склалися, ефектиніші підприємства втрачають свої конкурентні переваги, як на міжнародному так на внутрішніх ринках:
─ по - перше, погіршується їх міжнародна конкуренція (черех вищий, ніж в інших країнах розмір податкового навантаження);
─ по - друге, втрачаються їх порівняльні переваги на внутрішньому ринку (через вищі, ніж для підприємств - боржників, фактичні податкові платежі).
Високі абсолютний і відносний рівні податкового навантаження на ефективніші підприемства означає, що по відношенню до них податкова система України має дискримінаційний характер. Найефективніші підприємства втрачають стимули до розширення діяльності (принаймі легальної) та створення додаткових робочих місць. Рівень зайнятості та середня продуктивність праці в країні знижіються, отже - зменшуються і доходи бюджету. Скорочення зайнятості, в свою чергу, вимагає від держави додатковго соціального захисту.
Тим часом, у таких умовах, найменш ефективні підприемства заінтересовані в продовженні своєї діяльності, оскільки це є підставою для збереження податкових пільг. Наслідками здійснюваної в Україні податкової політики стали зростання кількості неефективних підприємств у народному господарстві та триваюче падіння темпів економічного розвитку, викликане неможливісттю перерозподілу виробничих факторів у найефективніші види діяльності.
Роль взаємозаліків у розв’язанні проблеми бюджетних доходів
В останні роки, як інструмент збільшення бюджетних надходженнь “в умовах нестачі платіжних засобів” застосовуються взаємозаліки з бюджетом.
На перший погляд проведення взаємозаліків збільшує доходи бюджету. Однако, це суто арифметичне збільшення. При взаємозаліках паритетні напрями і захіщенні статті бюджетних витрат стають фікціею, оскільки на ділі в данному випадку не бюджет, а самі підприємства визначають напрями використання бюджєтних коштів. Такі негативні наслідки взаємозаліків було добре видно, наприклад, за данними виконання бюджету України у грудні 1998р. У результаті взаємозаліків загальна сума доходів грудневого доходу зросла (порівняно з 28,8% ВВП - за попередні 11 місяців) до 37% ВВП. При цьому, незважаючи на підвищення доходів, практично не збільшилося фінансування захищених статей, тоді як витрати на промисловість, енергетику, будівництво і сільске господарство зросли (% ВВП) у кілька разів. У грудні 1998 року фінансування промисловості, енергетики і будівництва майже подвоїлося, а сільського господарства - зросло (порівняно з відповідними показниками зведеного бюджету за попередні 11 місяців) у 4 рази.
Особливо наочнимим є наслідки проведення взаємозаліків на прикладі виконання Зведеного бюджету уКраїни у 1999 р. Як відомо, у 1999 році частина пропозицій бюджетного комітету Верхоної ради України щодо збільшення доходів не увійшли власне до бюджету, а були внесені у ст 42, 43 і 45 Закону “Про Державний бюджет України на 1999 рік”. Ці статті передбачали надання додаткових субвенцій місцевим бюджетам, а також додаткове фінансування оборони та вугільної промисловості, у разі одержання додаткових бюджетних доходів шляхом спеціальних взаємозаліків. “Одноденні кредити” по суті, також є взаємозалікамим, оскільки схема руху “платежів” і напрям використання коштів визначаються підприємствами. Згідно зі ст. 43, було дозволено провести залік частини заборгованості суб’єктів заборгованості по податках і обов’язкових платежах У Державний бюджет станом на 1 січня1999 року - у рахунок фактичної заборгованості Збройних сил України та інших військових формувань, а також розрахунків за продоаольство, майно, військову техніку і енергоносії понад асигнування, передбачені бюджетом. Ст. 45 передбачала надання додаткових субвенцій місцевим бюджетам для розрахунків за енергоносії (на суму 5,2 млрд. Грн.) - за рахунок недоїмки суб’єктів господарювання (на 1 січня 1999 року) по рентній платі за нафту і природній газ, по ПДВ та інших платежах у бюджет, а також за рахунок надходженнь від Державного комітету України з материальних резервів.
Таким чином, у 1999 р. передбачалося шляхом спеціальних схем взаємозаліків залучити “додаткові” кошти, крім передбачених у бюджеті. Ці взаємозаліки були винесені з бюджету і мали цільовий характер - погашення деяких видів недоїмки в рахунок оплати енергоспоживання бюджетних установ, а також витрат на оборонну і правоохороннну діяльність. У результаті цих взаємозаліків доходи Зведеного бюджету (% ВВП) (без урахування ст. 42, 43, 45) були істотно нижчими від аналогічних показників за 1998 рік. У 1999 році максимальний рівень доходів Зведеного бюджету досягнуто за підсумками 4 місяців (26,3% ВВП), але при цьому він виявився на 1,6% процентного пункта нижчим, ніж за відповідний період минулого року. Після початку взаємозаліків (травень 1999 року) доходи власне бюджету неухильно знижувалися, досягнувши за підсумками 11 місяців, рівня, мінімального у 1999 році (24, 1% ВВП). Тим часом обсяг “додаткових” доходів по ст. 42, 43 і 45 з травня по грудень збільшився 0,8 до 4,3% ВВП. Отже, загальна сума державних доходів (доходів Зведеного бюджету і надходженнь по позабюджетних статтях) дещо збільшилася ( але за рахунок надходженнь по позабюджетних статях), тоді як доходи власне бюджету - знизилися.
Як бачимо, внаслідок взаємозаліків, сума податкових надходжень перерозподілилася на користь цільових статей, винесених з Бюджету. Фактично, пріорітетне фінасування було забезпечене не для захищених статей бюджету, а для витрат, які при його затвердженні визначалися як непланові. Це відбувалося і в попередні роки, але в 1999 році, коли частина взаємозаліків опинилася поза бюджетом, наслідки взаємозаліків стали найбіль чіткими.
Отже, в 1999 бюджетному році фактично біло проведено унікальний експеримент, який дуже наочно спростовує поширену точку зору про доцільність використання взаємозаліків як інструменту збільшення бюджетних надходжень. Результати такого екперименту показуть, що: