Найповніше ідейно-філософські погляди Ю.Липи розкриті в його “всеукраїнській трилогії” (за Л.Биковським) - “Призначення України” [43], “Чорноморська доктрина” [44], “Розподіл Росії” [45].
1940 року побачила світ стаття Ю.Липи “Панування, Труд і Лад” [46], в якій автор накреслив головні напрямки внутрішньої політики української держави.
В 1938 році Ю.Липа одружується з двадцятивосьмирічною абсольвенткою Василіянської гімназії у Львові, студенткою Віденської школи мистецтв Галиною Захаріясевич, донькою священника Луки Захаріясевича із села Рахиля на Івано-Франківщині. У подружжя народилось троє дітей - перша дитина померла, залишились дві доньки - Іванна та Марта.
Із початком німецько-польської війни 1939 року року Ю.Липу було мобілізовано, однак війна швидко закінчилась. Він повернувся до Варшави, де разом із дружиною та невеликим колом молоді налагоджує роботу Українського громадського комітету - організації, що опікувалась українськими біженцями зі східних районів. Ю.Липа стає його провідником.
У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Ю.Липа разом із професорами Іваном Шовгеновим, Валентином Садовським, Левом Биковським та Вадимом Щербаківським 1940 року створюють у Варшаві Український Чорноморський Інститут - науково-дослідну установу вивчення і прогнозування політичних та економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. Протягом 1940-1942 років ними було написано і видано низку надзвичайно актуальних праць, зокрема книги: Ю.Липа, “Чорноморська доктрина” [44]; Л.Биковський, “Туреччина. Бібліографічні матеріали” [47]; Г.Братіяну, “Початки торгівлі на Чорному морі” [48]; О.Кулиняк, “Чорноморська проблема в українській промисловості” [49]; І.Шовгенів, “Чорне море. Гідрографічний нарис Чорного моря та його басейну” [50]; А.Огієнко, “Комунікаційне летунство в чорноморському просторі. Сучасний стан і можливості розвитку” [51]; Ю.Липа та Л.Биковський,“Чорноморський простір. Атлас” [52]; Д.Нестеренко, “Організація адміністрації морських портів України” [53]; “Чорноморський збірник. Книга перша” [54]; Ю.Липа, “Емоційні первні в чорноморському світогляді” [55]; М.Плечко, “Українська гетьманська фльота 1918 р.” [56]; “Чорноморський збірник. Кнгига друга” [57]; Архієпископ Іларіон, “Церква під монголами ХII-XIV ст.” [58] тощо. Мрією вчених було після постання української держави перенести Український Чорноморський Інститут до Одеси, перетворивши його в потужний центр наукових досліджень шляхів розбудови української державності та її політики в усіх галузях, зокрема геополітики. Існує версія, що з цією метою Ю.Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох книг та наукових збірників, однак правдивість її поки документально не підтверджена.
Згодом за почином Ю.Липи утворюються ще й Український Океанічний та Український Суходоловий Інститути. Сферою їх досліджень були, як зазначає Лев Биковський, були «істота, минуле й майбутнє українства в державному аспекті» [59]. Ю.Липа вважав, що борючись з великодержавними ідеями СРСР та Німеччини, необхідно протиставити їм не лише збройний опір, але й велику ідею – ідею великодержавності України. Причому малося на увазі передусім «Імперію Українського Духу». Спираючись на думки Данилевського, висловлені ним у праці «Культурно-історичні типи людства», Ю.Липа твердив, що українство є власне черговим культурно-історичним типом, а отже, людство стоїть на порозі «Української доби» у європейській і світовій цивілізації.
Інститути, засновані за безпосередньої участі Ю.Липи, ще за його життя і протягом наступного десятиліття згуртували навколо себе кількасот науковців, бібліографів, технічних і редакційних працівників. Самих лише опублікованих авторів, серед яких не бракувало й визначних імен академіків і професорів європейського рівня, було понад сто осіб. Варто відзначити, що вся ця діяльність провадилась в умовах жорстокої німецької військової окупації, оминаючи цензуру, дістаючи папір на «чорному» ринку та нелегально поширюючи видання, кожне з яких мало наклад від 50 до 350 примірників і призначалося, здебільшого, для представників провідних верств різних держав та великих книгозбірень. Тож видавнича діяльність згаданих інститутів значною мірою заповнювала собою ту прогалину, яка утворилась через війну в середовищі української науки.
Ці ініціативи були надзвичайно прхильно зустрінуті українським громадянством. Про це свідчать численні, інколи дуже значні, пожертви, складені на діяльність установ: Український Громадський Комітет у Львові на чолі з професором В.Кубійовичем, Наукова рада того ж Комітету на чолі з професорами І.Крип`якевичем та Сімовичем, а також С.Іванович, полковник Селенко та В.Кійович з Варшави, доктор Бурко з Любартова, директор Гонта-Скрипченко з Переворська, та інші жертводавці своєю постійною допомогою уможливили провадження видавничої діяльності у тих нелегких обставинах. Проте війна не дала змоги осягнути задуманого...
Бачучи невтішний стан українсько-німецьких взаємин після бравурного наступу німців на Україну влітку 1941 року, Ю.Липа як міг намагався впливати на німецьку політику стосовно українців. Він поширював серед високих німецьких кіл свою брошуру “Russland und seine geopolitischen Moglichkeiten” [60], сподіваючись справити враження на окупантів роллю України у європейській політиці минулого, гадав, що може йому вдасться вплинути на них щоби змінили свою політику стосовно українців. З цією метою, використовуючи знайомства своєї дружини, а також С.Івановича, С.Куниці та М.Антоновича він побував восени 1941 року у Відні, Берліні, Бреслау, Познані та Лодзі. У відні високі німецькі урядовці цинічно пробували його просто перекупити. Шантажуючи його, вони дивувались: “Всі від нас беруть, то чому ви відмовляєтесь?” У той же час представники антигітлерівської опозиції Німеччини перестерігали Ю.Липу перед неминучою поразкою Гітлера в його військовій кампанії на Сході.
Постать Ю.Липи була настільки значущою, що вже 1943 року його творчість і діяльність були помічені вищим проводом фашистської Німеччини. Зрозумівши, що війна добігає кінця і Німеччині не перемогти, гітлерівці вирішили загравати з національними патріотичними силами (тоді ж активно формувались частини “Русской Освободительной Армии (РОА)”, стрілецької дивізії СС “Галичина”, прибалтійських формацій у складі вермахту - О.Я.). Ю.Липу було перепроваджено до Берліна, де одним із чільних урядовців рейху - доктором Лейбрандтом, секретарем міністра А.Розенберга, йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. На думку правинелів фашистської Німеччини, Ю.Липа був одним з найбільших ідеологів державності і лідерів українського руху, який водночас не був заангажований в якомусь одному партійному угрупованні, а отже, міг уособлювати єдність всього українського народу. Однак Ю.Липа із притаманною справжньому патріотові гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим...
Ще у варшавському періоді Ю.Липа розпочав активні контакти з українським повстанським рухом, який поширився в Україні від 1942 року. До нього прибували кур`єри і від Української Повстанської Армії, і від повстанських формацій з-під стягу отамана Тараса Бульби-Боровця.
Ю.Липа віддавна мав дружні стосунки з Т.Боровцем. Повстанці Тараса Бульби, що їздили до уряду УНР на еміграції, неодноразово відвідували Ю.Липу, повідомляли його про перебіг подій на повстанському фронті, передавали примірники підпільних видань і відозв до населення, друкованих у повстанських лісових друкарнях. Ю.Липа передавав їм власні матеріали і поради для публікації.
В тій же мірі Ю.Липа підтримував стосунки й зі структурами УПА. Її посланці радилися з ним щодо своєї політики на рідних землях, пропагандивної роботи тощо.
Перебування у Варшаві насичене великою кількістю творчих і особистих стосунків Ю.Липи з представниками української еміґрації. Він контактує з родинами Шепелів, Суловських, Огієнків, Лівицьких, Шовгенових, Теліг. Ю.Липа листується з митрополитом А.Шептицьким, парохом української церковної громади у Польщі о.Пушкарським, М.Антоновичем, С.Бараном, П.Ковжуном, П.Холодним-молодшим, Р.Купчинським, Р.Лісовським, С.Гординським, знайомою родини Липів з одеського періоду З.Алєксєєвою тощо.
ЛІТЕРАТУРА
1). Липа Ю. Суворість.- Прага.- 1931.- 24 с.
2). Липа Ю. Чародій //Український інвалід.- Каліш (Польща), 1928.- №14-18.
3). Липа Ю. Справжній ворог //Наш прапор.- Перемишль (Польща), 1929.
4). Липа Ю. Вартовий //Календар “Червоної Калини”.- Львів, 1930.
5). Липа Ю. Московія //Шлях незалежності.- Варшава, 1931.- № невід.
6). Липа Ю. Танк //Тризуб.- Париж,1929.- 30 черв.
7). Липа Ю. Лист до літераторів //Статті про “ТАНК”.- Варшава, 1929.
8). Липа Ю. Поет-гульвіса (Г.Чупринка) //Український інвалід.- Каліш, 1929.- № 12.
9). Липа Ю. З Київських легенд //Український студент.- Прага, 1930.- № невід.
10). Липа Ю. Пан Адам Олеарій //Студентський вісник.- Прага, 1931.- № 7-8.
11). Липа Ю. Ярмарок //Студентський вісник.- Прага, 1931.-
№ 7-8.
12). Липа Ю. Розмова з порожнечою //Вістник.- Львів, 1933.-