Одночасно змінювалась радянсько-китайська дружба, особливо у військовій галузі. СРСР передав Китаєві десятки базових підприємств оборонної промисловості, технологію виготовлення сучасної зброї.
Перші незгоди у радянсько-китайських стосунках виникли у зв’язку з відмовою Москви передати КНР атомну зброю. На рубежі шістдесятих років керівництво економічно зміцнілого Китаю проігнорувало поради СРСР щодо мирного врегулювання конфлікту між КНР та Індією у Гімалаях. У період становлення радянсько-індійського співробітництва КНР у 1962 році розпочала війну проти Індії і окупувала північну частину її території, що похитнуло престиж СРСР як “господаря” соціалістичного табору.
Іделогічні суперечки з початку 60-х років між компартіями Китаю та Радянського Союзу за лідерство у міжнародному комуністичному русі, безкомпромісність лідерів – М. Хрущова та Мао Цзедуна – підштовхнули уряди обох країн до конфронтації.
Китай займав жорстку позицію по відношенню до союзників Москви у Азії. Так Пекін відмовився надати обіцяну військову допомогу ДРВ у американо-в’єтнамській війні, виступив за негайне виведення радянських військ з території Монголії. КНР, проголосивши себе лідером “третього світу”, включилась в активну боротьбу за вплив на політику молодих країн Азії, Африки, Латинської Америки.
У середині 60-х років у пекінського керівництва склалась зовнішньо-стратегічна концепція, сутність якої, за словами Мао Цзедуна, полягала в тому, щоб підштовхнути до смертельної сутички “двох тигрів” – СРСР та США, а “мудрій мавпі”, Китаєві, залишити роль спостерігача двобою. Із появою у Китаї, залишити роль спостерігача двобою. Із появою у Китаї, залишити роль спостерігача двобою. Із появою у Китаї ядерної зброї така концепція загрожувала світовою катастрофою. У пошуках виходу з ізоляції китайський уряд наприкінці 60-х років послабив критику США і розпочав пошуки контактів з Заходом. Важливою подією у міжнародному житті стало відновлення прав КНР у ООН. Восени 1971 р. її було визнано спадкоємницею Республіки Китай, однієї із засновників Організації.
Антирадянський курс Пекіна схвально зустріли правлячі кола США. Відповідно до принципу “ворог мого ворога – мій друг”, США охоче пішли на нормалізацію стосунків з КНР. У 1972 р. за попередньою домовленістю президент США вперше відвідав Пекін. Того ж року Пекін відвідала урядова делегація Японії. Неодмінною умовою нормалізації відносин Китай ставив припинення офіційних контактів з тайванем. Японія, а згодом і США виконали умову і перевели свої стосунки із тайванем у ранг неофіційних, хоча це й не позначилось на економічних зв’язках з острівною республікою.
У 1978 р. був підписаний мирний договір між КНР та Японією, а у січні наступного року Китай та США встановили дипломатичні відносини. Того ж 1979 р. Китай відмовився продовжити Договір про дружбу з СРСР 1950 р., 30-річний термін якого закінчувався, рішуче засудив агресію СРСР проти незалежного Афганістану і підтримав поставками зброї афганський партизанський рух опору.
У лютому 1979 р. війська Китаю напали на Соціалістичну Республіку В’єтнам. Вперше у світовій історії розпочалась війна між соціалістичними державами. Ден Сяопін оголосив, що Китай вирішив “дати урок” В’єтнамові за його втручання у камбоджійські справи. Однак перший же місяць кровопролитних боїв продемонстрував силу і впертий характер “учня”. Зі значними втратами війська КНР відступили.
У березні 1996 р. армія КНР провела масштабні манери біля тайваню, продемонстрували можливість воєнного вирішення проблеми “двох Китаїв”. Ще ніколи ракети з материка не долітали так близько до Тайваню. Для захисту острівної республіки США вирядили найбільше з часів в’тнамської війни бойове угрупування. Тайванська криза тривала недовго і завершилася демонструванням “м’язів” обох великих держав, однак суттєво попсувала їхні взаємовідносини. За цих умов під час візиту російського президента Бориса Єльцина у Китай в квітні 1996 р. було продемонстровано зближення позицій Москви і Пекіна з багатьох проблем міжнародного життя, а саме: сприяння модернізації армії; надавання допомоги у справі запуску людини у космос; у побудові АЕС в провінції Ляолін; у прокладанні газо- та нафтопроводів; а також у розробці найбільшого гідротехнічного проекту століття – каскаду ГЕС “Санься” (“Три міжгір’я”) на річці Янцзи.
Динамічно розвиваються китайсько-українські відносини. За обсягами торгівлі Китай став другим після Росії торговим партнером України. Президент України Леонід Кучма, перебуваючи з офіційним візитом у КНР в грудні 1995 р., зазначив, що є всі можливості вже до кінця цього століття збільшити обсяг двосторонньої торгівлі, довівши до 2-3 млрд американських доларів на рік. Президент України назвав конкретні галузі, де існують цілком реальні резерви розширення зв’язків: металургія, хімія, енергетичне машинобудування, судно- і авіабудівна, текстильна промисловість, космічна сфера, сільське господарство.
Сільське господарство – важлива проблема сучасного Китаю. За оцінками демографів у 2000 р. в країні буде понад 1,3 млрд населення. Уже нині у Китаї проживає понад 20% населення планети, яке обробляє лише 7% світових орних земель.