Тема:
“Педагогічна теорія Дістервега”
Фрідріх Вільгельм Адольф Дистервег (1790—1866) — видатний німецький педагог-демократ, послідовник Песталоцци, що зробив подальший крок вперед у розробці теорії розвиваючого навчання.
Дистервег думав, що розумно організоване виховання повинне будуватися з обліком трьох принципів: природо відповідність (облік вікових і індивідуальних особливостей фізичного і психічного розвитку дитини), культури-згідності (облік умов, у яких дитина живе, національної культури), самодіяльності (прагнення розвивати дитячу творчу активність).
Спираючи на ці принципи, Дистервег сформулював цілу систему дидактичних правил, викладених у його знаменитому «Керівництві до утворення німецьких учителів» (1835). У цій роботі міститься багато важливих для вчителя рад і рекомендацій щодо самоосвіти, удосконалення у своїй спеціальності, систематичного вивчення педагогіки і методики Дистервег гаряче популяризував професію вчителя і визнавав, що учитель відіграє вирішальну роль у вихованні і навчанні дітей
Нижче приводиться ряд дидактичних правил Дистервега, сформульованих їм стосовно до учня, предмету викладання, умовам навчання і вчителю.
Керівництво до утворення німецьких учителів
Правила навчання, що відносяться до учня, до суб'єкта 1. Навчай природосообразно!
Навчання повинне бути погоджене з людською природою і законами розвитку. Це головний, вищий закон усякого навчання. Якщо можливо довести, що відомий спосіб навчання, метод і так як являться природосообразным, те цим уже доведена його правильність. Що, навпроти, приходиться визнати суперечним природі дитини і протиприродним, те безумовно непридатне. Тому як для лікаря, так і для вихователя найважливіше — довідатися природу людини взагалі і зокрема, щоб вірно служити її властивостям, особливостям і прагненням. Можна противитися її велінням; перетинати в деяких випадках чи почасти цілком її прагнення; можна наказати їм зникнути, але все це даремно. Вони будуть продовжувати своє існування, подавлені, завжди прориватися і лише на служінні їм можуть бути досягнуті успішні результати. Не проти природи, але заодно з нею, за допомогою ув'язнених у ній сил, може Лікар зцілити хворобу, тобто він може усунути перешкоди, очистити дорогу здоровим, зміцнювальним, що відновлюють силам і підтримати їх; але без них він неспроможний. Природа виліковує хвороби за підтримкою лікаря, що служить їй, що випливає її вказівкам, а нерідко і противящет їй і її не розуміючому — усупереч йому і всім його мінливим засобам. Усяке мистецтво може досягти чого-небудь лише при сприянні природи; воно не досягає нічого, йдучи проти її. Усі, чого воно, на поверхневий погляд, домагається без участі природи, при уважному розгляді виявляється її справою. Усі досягнення техніки, що викликають подив, так блестящи тільки завдяки тому, що їхні творці уміють використовувати сили природи. Людина не велика в боротьбі з природою, вона глузує з його фантазій, його створеннями; він великий тільки разом з нею. Ув'язнені в ній сили і закони непорушні. Вона може, чого хоче, і хоче тільки того, що може. Головне зло на світі, усякі нещастя і злочини відбуваються від того, що природа людини не одержала задоволення. Хто вміє спостерігати за опором природи неприродним обмеженням і стисненням, дивуються її енергії. Природа — це сила.
І в людині його природа також сила. Можна не зрозуміти, що в нього вклала природа, і намагатися придушити її прагнення. Але усе, що виходить з окремої людини, відбувається завдяки використанню закладених у ньому сил, часто навіть усупереч помилковому їх застосуванню, що не відповідає його природі, навчанню і перекрученому вихованню. Неправильне .звертання з людською природою може убити окремих людей, але людство убити не можна. У кожній новонародженій дитині гнана природа знову відроджується, немов фенікс із попелу, і вступає в боротьбу з протидіючими їй явищами і впливами. Ні на хвилину не слабшаючи, вона веде жорстоку війну проти усього, що йде їй усупереч. Вона одна — непереможна сила на землі; вона виходить зрештою переможницею з усякої боротьби. Придушуйте прагнучий уперед розум силами пітьми: забобонами, марновірствами, оманами, обманом, дурістю — у результаті розум усе рівно візьме верх. Стискуйте протиприродним образом: деспотичними законами, ідолопоклонством, рабством прагнення волі — за ніч у неї знову виростають крила. Зненацька вона проривається назовні, як бурхливий вулкан з жахаючою міццю. Горі тому, хто, будучи убраний владою, здатної на зловживання, не розуміє природи народів, людства! Природа не любить глузувань; час відплати неминуче наступить. Нічого не залишає вона не відомщеним. Протиприродний і тому злий учинок може породити тільки зло. Тому прислухайся і слухай голосу природи, випливай точно по зазначеному нею шляху. Лише в союзі з нею можна досягти щастя й ощасливити інших. Без довіри до природи людини неможливо природосообразное, успішне виховання. Тому й у мистецтві шукай також природу і, де це необхідно, повертайся до неї! Там, де в людини спостерігаються протиприродні явища, зовнішня чи внутрішня потворність, це повинно бути віднесене за рахунок протиприродних впливів. Природа правдива. Вона не створює в дитині отруйного життя недовіри, це результат перекручених впливів.
Наступні правила по більшій частині засновані на принципі природо відповідність. Вони чи підкоряються йому чи з нього випливають. Указувалося, що за допомогою принципу природо відповідність не можна нічого установити, тому що вони чисто формального характеру. Останнє зовсім правильно: він є нормативним, але в якості такого по праву займає головне місце, має керівне значення, має авторитет, що вимагає поваги.
Керуйся при навчанні природними ступінями розвитку підростаючого людини!
Звичайно в розвитку людини до чотирнадцяти чи шістнадцяти ліг розрізняють три ступіні: 1. Ступінь переваги відчуттів (почуттєвого пізнання) чи споглядання; 2. Ступінь пам'яті; 3. Ступінь розуму. До цього нині додають ще четверту — ступінь розуму. Цей підрозділ містить, безсумнівно, відому частку істини; однак воно не настільки безперечно, щоб їм керуватися в навчанні. Справа в тім, що життя дитини не може бути розділена на різко розмежовані періоди.
Усі діти, правда у визначений період їхнього життя, наприклад у період прорізування чи зубів до десяти років, уже володіють звичайно деякими загальними властивостями. Це, однак, не виходить, що один який-небудь напрямок, один чи задаток одна сила настільки висунулися вперед, щоб всі інші перед нами чи стушувалися зовсім відступили на задній план. Тому даний підрозділ фігурує тільки як схема в заголовках посібників, що виглядають завдяки цьому дуже методично, але надалі самі дуже мало з ним вважаються. Інші, більш загальні і невизначені визначення, наприклад категорії Гегеля (споглядання, представлення, поняття) чи Канта (поняття, судження, висновок), ще менш придатні, що не вимагає доказів. І все-таки, щоб поставлений на чолі принцип не залишався порожнім звуком, необхідно сказати що те більш визначене про ступіні розвитку, чи періодах розвитку (останнє вираження більш придатне, тому що виключає неправильне представлення про що те несподіваному і кидається в очі) Вирішити це питання можна тільки шляхом аналізу наявного досвіду На мою думку (яке читачам рекомендується перевірити), про нього можна сказати наступне це, щоправда, небагато, але цим деякої приходиться задовольнитися.
Після закінчення першого років життя дитини не буває такого часу коли не проявилося хоча б одне з основних розходжень, властивий його інтелектуальним задаткам, про які тут мова йде Якщо ми позначимо їх, у порядку їхнього послідовного розвитку, як почуттєве сприйняття, пам'ять, розум і розум, те цим ми скажемо, що дитина в будь-який час є істотою, обдарованим цими різними пізнавальними засобами Він, отже, не буває в один час винятково почуттєво сприймаючим, в інше розумовою істотою і т.д., а завжди виявляються усі функції, але лише в різних формах і видах
І шестирічне дитя має розум, але тільки воно зайнято іншими речами, чим вісімнадцятирічного юнака
Необхідно, однак, установити найбільш загальні форми розвитку розумового життя Ними є сприйнятливість і самодіяльність Обидві вони виявляються завжди, але тільки перша переважає в ранньому віз расте і при нормальному розвитку дитини усе більш і більш переходить у другу Це відноситься до духовного життя Але якщо взяти людини в цілому обидві його сторони — душу і тіло, то ми повинні сказати, що в перші чотирнадцять^-чотирнадцятьох-дванадцять-чотирнадцять років життя дитини самодіяльність виявляється переважно у фізичній діяльності. Обидві форми духовного життя людини існують, таким чином, неподільно, але тільки очевидно, що сприйнятливість з роками слабшає
Починай навчання, виходячи з рівня розвитку учня, і продовжуй його послідовно, безупинно, без пропусків і ґрунтовно!
Рівень розвитку учня — вихідний пункт. Отже, його треба визначити до початку навчання. Тому що розумовий розвиток зв'язаний із законом поступовості, то навчання повинне випливати цьому закону. Цього- вимагає принцип безперервності. Останній часто розуміється неправильно. Шукали безперервності (як Песталоцци, помилково і усупереч власному суб'єктивному принципу, у своїй «Книзі матерів») у навчальному предметі, в об'єкті. Звідси численні дрібні, дріб'язкові вправи, що знову вводили в школу, що зв'язує розум механістичністю замість вільного розвитку. Принцип безперервності відноситься до суб'єкта, до тому, якого навчають, індивідууму. Що для одного учня є безупинним, для іншого повно пропусків. В однієї ноги карлика, в інш-велетня, один посувається комариними кроками, а іншої — кроками слона, хоча природа нікого не нагороджує чоботями-скороходами. Щоб краще визначити принцип безперервності, ми скажемо: те навчання безупинно, котре робить учня здатним переборювати кожну ступінь з тим ступенем самостійності, яку допускає його вік і природа предмета, так, щоб були досягнуті загальні цілі навчання: розвиток самодіяльності і повне знання предмета.