Ці чотири критерії (їх може бути і більше) повинні бути враховані в процесі розробки концепції стійкого розвитку. Їх врахування дозволить зберегти навколишнє середовище для наступних поколінь і не погіршить екологічні умови проживання.
Серед економічних показників ефективними критеріями сталого розвитку є зменшення природоємкості економіки.
Потрібно відмітити важливість зміни споживацької поведінки людей. Перехід до сталого розвитку передбачає обмеження потреб в товарах і послугах, на відміну від техногенного розвитку з його максимізацією споживання, подальшим розквітом суспільства [ 8, с. 147 ].
Із суто споживацького погляду, чим більше продукції на душу населення виробляється в державі, тим краще. Але збільшення продукції виробництва збільшує техногенне навантаження на природу (більш детально це поняття розглянуто в III розділі ) і потребує значних додаткових витрат на екологічні заходи. Це останнє зумовлює необхідність визначення оптимального спів-відношення між виробництвом продукції на душу населення країни і кількістю шкідливих відходів на одиницю поверхні її території [ 7, с. 32 ]. Девізи 'Більше споживайте", "Кожному члену сім'ї по автомашині" і т.д. явно вступають в суперечність з можливостями біосфери. Для зміни поведінки важливі екологічне виховання і освіта.
Для більш детального аналізу стійкого розвитку використовуються поняття слабої стійкості і сильної стійкості.
Прихильники сильної стійкості займають жорстку, часто "анти-економічну" позицію з багатьох питань економічного розвитку: стабілізація або зменшення масштабів економіки, пріоритет прямого регулювання, жорстке обмеження споживання і т.д.
Прихильники слабкої стійкості віддають перевагу модифікованому економічному зростанню з урахуванням екологічного вимірювання економічних показників, широкому використанню еколого-економічних інструментів (плата за забруднення і т.д.), зміна споживацької поведінки і т.д. При всіх відмінностях позицій обидві вони протистоять техногенній концепції розвитку, яка базується па необмеженому розвитку вільного ринку, орієнтації на чисто економічне зростання, експлуатацію природних ресурсів, вірі в нескінченні можливості науково-технічного прогресу, максимізації споживання і т.д. (Звичайно, самі прихильники техногенного підходу на словах виступають за охорону природи, однак їх підходи і дії часто носять антиекологічний характер).
Істотна відмінність перерахованих трьох підходів полягає у відношенні до можливої заміни природного капіталу на штучний (антропогенний). У якій мірі можлива заміна природних ресурсів, благ на засоби виробництва, що створюються людиною? Техногенний підхід говорить про нескінченні можливості заміни природного капіталу внаслідок розвитку вільного ринку і технічного прогресу. Прихильники слабкої стійкості виступають за самі широкі можливості такої заміни, однак при збереженні загального агрегованого запасу капіталу. У концепції сильної стійкості передбачаються лише мінімальні можливості заміни природного капіталу на штучний [ 8, с. 149].
На думку багатьох вчених, що займаються розробкою концепції розвитку, головним пріорітетом повинний стати розгляд цілісного еколого-економічного підходу до економічного зростання, зміни техногенного типу розвитку на сталий. Необхідні зміна існуючої економічної парадигми, нові концепції збалансованого і стійкого розвитку для запобігання глобальному і локальних екологічних криз.
Розділ 3. Основні проблеми охорони навколишнього середовища
Сучасні екологічні проблеми в певній мірі породжені відставанням економічної думки. Ні класики економічної науки А. Сміт і Д.Рікардо, ні їх послідовники , включаючи К. Маркса, Д. Кейнса, А-Маршала, не надавали значення екологічним обмеженням в економічному розвитку.
До 70-80-х років основна увага в економічній теорії і на практиці приділялася двом чинникам економічного зростання - праці і капіталу. Природні ресурси передбачалися невичерпними, і рівень їх споживання по відношенню до можливостей їх відновлення і запасів не розглядався в числі визначальних параметрів. Поза розглядом залишалися і наслідки економічного розвитку у вигляді різного роду забруднень, деградації навколишнього середовища й ресурсів. Не вивчався і зворотний вплив, зворотні зв'язки між екологічною деградацією і економічним розвитком, станом трудових ресурсів, якістю життя населення [ 8, с. 139].
Теоретично, всі екологічні прблеми, що відображають життєздатність людини можна поділити на дві великі групи [ 6, с. 339 ]. Перша з них об'єднує проблеми, що викликаються природнім ходом змін умов життя -клімату, грунтів, водного режиму та інших природніх явищ середовища. До другої групи проблем відносяться наслідки, що виникають в природі в результаті господарської діяльності людини - нераціонального використання природніх ресурсів та забруднення навколишнього природнього середовища.
Для України основними проблемами, що пов'язані з першою групою є природно-антропогенні процеси [ 10, с. 77 ]. До них належать такі явища, які ускладнюють виробничу діяльність людини (особливо — нормальне ведення сільського господарства), а іноді становлять небезпеку безпосередньо для населення. Це — карстові явища, зсуви, селеві потоки, ерозія грунтів (виникнення ярів), підтоплення тощо.
Небезпека карсту теоретично загрожує 60% .території України. Небезпечним явищем є зсуви — сповзання великих мас гіру»і;их порід та грунту під діянням сил гравітації. Цей процес активізують наявність гідротехнічних споруд, розвиток ерозійних процесів, порушення балансу водообміну. Особливо небезпечними для населення є селеві потоки -— суміш твердого і рідкого матеріалів, які зриваються з величезною швидкістю донизу, руйнуючи все на своєму шляху. Через складування твердих або рідких відходів у вузьких долинах, ярах, балках посилюються причини, що ведуть до їх утворення. Інтенсивною яружною ерозією уражено близько 18 % території України (переважно лісостепові та степові ділянки). Цей процес прискорюють неправильне розорювання площ до самого русла річок, оранка впродовж схилів, знищення рослинності тощо. У зв'язку з високим постійним рівнем ґрунтових вод на 17 % території України розвинуті процеси підтоплення. Для Полісся це—природний процес. На інших територіях він пов'язаний, головним чином, з господарською діяльністю населення — будівництвом водосховищ і, особливо, збільшенням мережі зрошувальних каналів. Особливо небезпечними в цьому відношенні є зрошувані території — на 80 % таких площ спостерігається підтоплення. Цей процес заважає веденню сільського господарства, сприяє вторинному засоленню грунтів, призводить до вимокання коренів рослин тощо. Активізація процесу підтоплення позначається на нормальному функціонуванні побутової сфери — спостерігаються затоплення жилих приміщень, швидка корозія підземних комунікацій, що призводить до аварій водопровідної та каналізаційної мереж тощо.
Природно-антропогенні процеси, з одного боку, звичайно зашкоджують господарській діяльності суспільства, але з іншого - саме необдумана діяльність людини посилює причини виникнення таких процесів.
Більш детально зупинимося на розгляді екологічних проблем другої групи. Як вже зазначалося в І розділі роботи, довгий час економіці України була притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергомістких технологій [ 3,с. З ], в розвитку народного господарства перевага надавалася сировинно-видобувній, найбільш екологічно небезпечній галузі промисловості.
В наш час, внаслідок незбалансованої господарської діяльності неухильно зростає техногенне навантаження на всі компоненти природнього середовища [23, с. 12 ].Техногенне навантаження — це соціально-економічна освоєність території та забруднення природного середовища [10, с.77 ]. Під соціально-економічною освоєністю території розуміється її використання з господарською метою. Вона охоплює характеристики промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, земельного фонду, демографічного навантаження. Економічна криза зумовила спад промислового виробництва, що спричинило скорочення обсягів споживання ресурсів і зменшення викидів шкідливих речовин. Але темпи зниження споживання ресурсів порівняно з тем-пами спаду обсягів виробництва промислової продукції є значно меншими [ 22, с. 75 ]. Це пов'язано з експлуатацією застарілого устаткування, його спрацюванням, із загальним технологічним руйнуванням виробництва. Цей процес без належних капіталовкладень постійно посилюється і викликає зростання кількості та масштабів промислових аварій і катастроф.
Найактуальнішою екологічною проблемою для України залишається забруднення природного середовища, що проявляється в надмірній концентрації тих чи інших компонентів або енергії — вищій від фонових або допустимих норм — внаслідок зведення в оборот речовин, які в природі не існують. Виникнення джерел забруднення пов'язане з діяльністю суспільства, спрямованою на виробництво матеріальних благ. Наслідки цієї діяльності викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, що негативно впливає на життєдіяльність суспільства, особливо — на здоров'я людей.
Найактивніше забруднюється атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються на інші компоненти, підвищуючи тим самим уже іс- нуючий в них рівень забруднення. Найбільша їх кількість припадає на підприємства енергетики, чорної металургії, вугільної, нафтогазової, харчової промисловості. Ці підприємства зумовлюють високий рівень забруднення атмосферного повітря в багатьох регіонах країни.
Дуже гостро стоїть проблема забруднення атмосферного повітря автотранспортом, на який припадає понад 1/3 загального обсягу викидів в атмосферу. Вже тепер у Києві та багатьох інших великих містах викиди автотранспорту перевищують 70 % у загальному обсягу викидів.