МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА МАКРОЕКОНОМІКИ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ДИПЛОМНА РОБОТА
На тему _________________________________________________________
________________________________________________________________
________________________________________________________________
Студетка________________________________________________________
( прізвище , ім'я, по батькові )
Науковий керівник : ______________________________________________
( прізвище, ініціали, посада, науковий ступінь, вчене звання )
________________________________________________________________
Рецензент:_______________________________________________________
(прізвище, ініціали, посада, науковий ступінь, вчене звання )
________________________________________________________________
Робота допущена до захисту рішенням кафедри
Від " _____" ___________ р., протокол №_____
Зав. кафедрою : __________________________________________________
( підпис ) (прізвище, ініціали )
КИЇВ -2001 р.
Вступ
На порозі III тисячоліття людство знаходиться з досить суперечливим надбанням. З одного боку - бурхливі темпи загальнолюдського прогресу, а з другого - його негативні наслідки прямопротилежної спрямованості. Останні проявляються, насамперед, у надмірному забрудненні навколишнього середовища й інтенсивній його деградації. Регресивні тенденції набули сталого характеру через необхідність випереджаючого зростання витрат на охорону природи, подолання наслідків глобальних екологічних типу Чорнобильської аварії, підвищення безпеки і поліпшення здоров'я населення.
У вирішенні цих проблем особливої актуальності набуває переосмислення людством шляхів подальшого розвитку. Для України це завдання, безперечно, є пріорітетним, якому мають бути підпорядковані державна політика, господарська діяльність, наукові розробки. З цого погляду, наша держава потребує переходу від здійснення комплексних заходів, спрямованих на охорону довкілля, до сталого еколого-економічного функціонування.
Враховуючи актуальність зазначеної проблеми метою дослідження є виявити взаємозв'язки між суспільством, економікою та навколишнім середовищем. Для досягнення цієї мети в роботі розглядаються основні екологічні проблеми та причини їх виникнення , їх економічні та соціальні наслідки, що в свою чергу, зумовлює надати об'єктиви)7 оцінку стану довкілля.
Предметом дослідження є державна екологічна політика та механізм її реалізації в сфері регулювання специфічних відносин між людиною і природою.
Об'єктом виступає навколишнє природне середовище та його складові компоненти.
Слід зазначити, що розробка теоретичного підгрунття концепції сталого розвитку значною мірою на лежить Національній Академії Наук України. Крім того, питання екологічної проблематики турбують не лише науковців-екологів, а й економістів, політиків, представників різних галузей промисловості та кожну людину зокрема.
Розділ 1. Концепція сталого екологічного розвитку та її значення
Питання сталого екологічного розвитку є дуже актуальними для України, яка нині переживає глибоку еколого-економічну кризу. Це викликано тим, що тривалий час домінував принцип — одержання максимальної вигоди при мінімальних затратах. При цьому мали місце неузгодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природомістких галузей з високою питомою вагою ресусо- і енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність культури праці та споживання тощо. Все це привело до формування техногенного типу економічного розвитку. І, як наслідок, нині антропогенне навантаження на природу наближається (а в деяких регіонах України наблизилося) до граничної межі її екологічної стійкості. За нею починаються кризові та катастрофічні зміни в природі, що негативно впливає на життєдіяльність людини і суспільства [10,с.76].
Підтехногенним тилом розвитку слід розуміти природоємкий (природоруйнуючий) тип розвитку, що базується на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень. Характерними рисами такого розвитку є швидке і виснажуюче використання невідновлюваних видів природних ресурсів (передусім корисних копалин) і зверхексплуатація відновлюваних ресурсів (грунту, лісів і ін.) з швидкістю, що перевищує можливості їх відтворювання і відновлення. При цьому наноситься значний економічний збиток, що є вартісною оцінкою деградації природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.
Для техногенного типу економічного розвитку питаманні значні екстерналії, або зовнішні ефекти. У природокористуванні їх можна охарактеризувати як негативні еколого-економічні наслідки економічної діяльності, які не приймаються до уваги суб'ктами цієї діяльності [ 8, с. 139 ].
Будь яка країна, що стала на шлях науково-технічного прогресу та широкомасштабного використання його результатів, вже не може і не повинна ігнорувати такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, насамперед невідтворювальних і невідновлюваних, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля, межі його екологічної міцності і опірності щодо негативних і шкідливих антропогенних впливів тощо. Всі ці чинники необхідно всебічно враховувати в господарській діяльності і при визначенні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку на майбутнє. Цей розвиток має бути врівноваженим і адекватним екологічній ситуації, узгоджуватися з природничими законами. А це можливо тільки за умови, що виробниче господарська діяльність суспільства грунтуватиметься на концепції сталого екологічного розвитку [ 20, с. 16 ].
Зараз в літературі є більше за 60 визначень сталого розвитку. Найбільш поширене визначення, дане в доповіді комісії Брундтланд:сталий розвиток -це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Воно містить два ключових поняття:
• поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, які повинні бут" предметом першорядного пріоритету;
• поняття обмежень, зумовлених станом технології і організацією суспільства, що накладаються на здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби.
Є і більш короткі визначення сталого розвитку, що відображають його окремі важливі економічні аспекти. Серед таких визначень можна виділити наступні:
• розвиток, який не покладає додаткові витрати на наступні покоління;
• розвиток, який мінімізує екстерналії, зовнішні ефекти між поколіннями;
• розвиток, який забезпечує постійне просте і/або розширене відтворення виробничого потенціалу на перспективу;
• розвиток, при якому людству необхідно жити тільки на проценти з природного капіталу, не торкаючись його самого.
Приведене вище визначення сталого розвитку можна розглядати і крізь призму економічних відносин поколінь: всередині сучасного покоління (зокрема, соціальний аспект, проблема бідності) і між поколіннями (еколого-економічний аспект).
Теорія сталого розвитку є не тільки найбільш популярною новою теорією останнього десятиріччя (сотні конференцій, тисячі монографій, підручників і т.д.), але і цілком "практичною" теорією: всі розвинені держави світу виразили прагнення слідувати у напрямі до стійкого розвитку [ 8, с. 139]. Практично всі концептуальні і "поважаючі себе" офіційні державні і міжнародні документи за останні роки в якості базової ідеології використовують поняття сталого розвитку.
Центральне місце в понятті сталого розвитку займає проблема врахування довгострокових екологічних наслідків. Необхідна мінімізація негативних екологічних наслідків, майбутніх екстерналій для наступних поколінь. Неможна жити за рахунок своїх дітей і внуків, неможна витрачати природну скарбницю тільки для себе. Таким чином, проблема екологічних обмежень, компромісу між поточним і майбутнім споживанням повинна бути основною при визначенні темпів соціально-екологічного розвитку для будь-якої країни.
Як показує історія людства, радикальні економічні зміни останніх років, проекти і заходи, здійснювані відповідно до природних закономірностей, на тривалому тимчасовому інтервалі виявляються економічно ефективними. І навпаки, економічні проекти, що приносять швидкі і значні вигоди, але здійснені
без урахування довгострокових екологічних наслідків, екстерналий, в перспективі часто виявляються збитковими. Отже, для тривалого інтервалу часу дуже часто вірний простий принцип "що екологічне, те економічне".
Можна виділитичотири критерії стійкого розвитку на тривалу перспективу. Даний підхід базується на класифікації природних ресурсів і динаміці їх відтворення.
1. Кількість відновлюваних природних ресурсів (земля, ліс і т.д.) повинна принаймні не меншати протягом часу, тобто повинен бути забезпечений принаймні режим простого відтворення. (Наприклад, для земельних ресурсів це означає збереження площі найбільш цінних сільськогосподарських угідь або у разі зменшення їх площі збереження/збільшення рівня виробництва продукції землеробства, кормового потенціалу земель для сільськогосподарських тварин і т.д.).
2. Максимально можливе сповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів (наприклад, корисних копалин) з перспективою в майбутньому їх заміни на інші нелімітовані види ресурсів. (Наприклад, часткова заміна нафти, газу, вугілля на альтернативні джерела енергії-сонячну, вітрову і пр.).
3. Можливість мінімізації відходів на основі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій.
4. Забруднення навколишнього середовища (як сумарне, так і по видах) в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень. Можливість мінімізації забруднення до соціальне і економічно прийнятного рівня ( "нульового" забруднення чекати нереально).