Щоб такого не сталося, необхідне енергійне втручання держави. За нових умов, як це доведено світовим досвідом, підприємство чи підприємець повинні органічно вписуватися у загальнолюдську діяльність. Отримавши широкі правові повноваження влада повинна подбати про механізм виконання своїх функцій та створення впливових за-собів забезпечення прав споживачів, розробити єдину методику аналізу та прогнозу-вання і соціально-економічного розвитку регіонів, чіткіше визначити в нормативних документах поняття "координація діяльності","узгодження дій" тощо, враховувати, що кінцеву відповідальність за результати прийнятих рішень насамперед несуть місцеві органи виконавчої влади. Другим злободенним питанням, яке потрібно вирішувати, є підвищення якості вітчизняної продукції та отримання інтервенції неякісних і небезпечних товарів та послуг іноземного виробництва.
Ще й досі підпільний бізнес цілеспрямовано руйнує нашу економіку, підриває довір'я людей до продукції вітчизняних товаровиробників. У результаті більшість підприємств або працює не на повну потужність, або взагалі простоює. А це ж наші робочі місця, наші зарплати, пенсії, інші соціальні блага.
Держава починається із добробуту споживача. Тому питанням номер один державної політики має бути здоров'я, довголіття, якісні та доступні для всіх продукти і товари, нормальна робота транспорту, житлово-комунальні умови, медичні та інші послуги - все те, чим живуть мільйони українських громадян-споживачів кожний день. Починаючи з Конституції, у всіх законах має бути закладений принцип верховенства інтересів споживачів над інтересами окремих політичних партій, корпоративних і рун та рухів, принцип недопустимості перекладання на споживачів збитків від невдалого державного управління чи від ризику комерційної діяльності.
Вихід з такого становища очевидний. По-перше, слід негайно запровадити схему подвійного підпорядкування територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, які працюють для захисту прав споживачів.
По-друге, необхідно .збільшити чисельність апарату обласного управління з Питань захисту прав споживачів для запровадження відповідних посад у райдержадміністраціях та міськвиконкомах, які б виконували методичні та організаційні функції безпосередньо на місцях. Враховуючи обмеженість бюджетних коштів, їх можна було б утримувати в штатах місцевих рад, або за рахунок відрахувань рід економічних санкцій до порушників законодавства.
По-третє, було б доцільним сформувати в районах та містах штат громадських інспекторів з відповідними повноваженнями по складанню актів з наступним їх розглядом і прийняттям рішень фахівцями.
Президент України постійно висловлює об'єктивну вимогу: бюджетна напруженість не повинна знижувати важливість вирішення проблем споживчої політики.
1997 рік оголошено роком надання достовірної інформації про якість і безпеку продукції, що надходить на споживчий ринок України. Державна політика повинна надавати споживачеві гарантії на відповідний рівень споживання; на безпеку, захист від товарів, які загрожують життю та здоров'ю людини; на вибір - забезпечення можливостей доступу до товарів за відповідними цінами; на інформацію про стан споживчого ринку; на рекламу, яка б вірно орієнтувала споживача. Для того, щоб наші задуми стали реальністю, необхідно збалансувати бажане та можливе. Окрема людина чи орган суттєво вплинути на ці процеси не в змозі. Тільки об'єднані зусилля, усвідомлення відповідальності за стан справ допоможуть нам забезпечити "загальновизнаний стандарт життя".
З переходом України до ринкової економіки через систему нових відносин приватна власність відкриває широкі можливості для творчої праці, покращує збереження і використання основних фондів, стабілізує економіку держави. Ці питання були предметом обговорення не одної наради в державних органах, де висловлювались розмаїті думки щодо її проведення. Разом з тим реформи такого характеру, масштабу і рівня складності в державі повинні проводитись планомірно, при наявності єдиної комп'ютеризованої мережі, збалансованій економіці, досконалих механізмах реалізації приватизаційних заходів, достатній методичній і методологічній підготовці об'єктів і суб'єктів приватизації, і налагодженому виробництві.
В цих напрямках сьогодні необхідно працювати теоретикам, практикам, господарникам, Радам народних депутатів всіх рівнів і адміністраціям. Кожній свідомій людині зрозуміло: як проведемо приватизацію, такі й матимемо успіхи і результати.
Приватизація є одним із важливих чинників покращення економіки в цілому і споживчого ринку зокрема. Проте, як бачимо, вона протікає в Україні не так як потрібно. Багато в чому винні міністерства і їх керівники, які бояться звуження рамок своєї діяльності. Тому вони роблять усе, щоб перешкодити процесу приватизації в Україні.
Українська модель у її нинішньому вигляді призвела до того, що бюджет не отримує надходжень від приватизації державного майна. Це негативно позначається на зобов’язаннях самої держави. Фінансово виснажені державні підприємства не здатні своєчасно розрахуватися по своїх зобов’язаннях перед партнерами, державою, персоналом, що суттєво поглиблює як платіжну, так і соціальну кризу в суспільстві.
Необхідне негайне оновлення української моделі приватизації. Вона має давати реальну віддачу від національної економіки, відкривати перспективи кращого життя мільйонам наших громадян, сприяти цивілізованій інтеграції України в світову господарську систему.
Суттєвих масштабів набув процес приватизації в АПК. Кількість таких об'єктів, включених в процес приватизації у 1996 році, становить 3048, що на 50 відсотків більше, ніж за 1995 рік.
Близько 84% громадян отримали приватизаційні майнові сертифікати. Для забезпечення можливості їх використання на сертифікатних аукціонах щомісячно виставляються акції 300-400 підприємств. В цілому понад 50% населення вже використало свої приватизаційні сертифікати.
Процес роздержавлення майна став одним із основних джерел формування корпоративного сектора економіки.
З якою методичною базою до впровадження нових економічних відносин виходять регіони? Як сприймає їх населення, що роблять обласні державні адміністрації в цій справі? Який досвід здобули? Цієї теми хотілось би торкнутись в даному розділі.
В тезах наукової доповіді: «Приватизація в Україні: стан і шляхи розвитку» Академії економічних наук України, підготовленої під керівництвом академіка М.Г.Чумаченка, цей процес розглядається як головний шлях до формування ринкових відносин в економіці, створення нової потужної громадської сили — середнього класу, класу власників і підприємців. Передбачалось, що прискорена приватизація швидко, автоматично визначить дію ринкових регуляторів економіки, що, в свою чергу, також автоматично обумовить підняття економіки.
При цьому не враховувались реальні умови, в яких буде проходити приватизація: великі масиви цієї роботи.
В країні просто не було таких власників, які в період 1991 -93 років, могли б купити на аукціоні великі чи середні підприємства. Нарешті, не можна скидати з рахунку менталітет нашого народу, в якому міцно «сидить» звичка до колективізму і до зрівняння в доходах.
Тому найбільш доступними в наших умовах шляхами роздержавлення і приватизації вияву колективні форми — колективна оренда з наступним викупом, колективні підприємства, відкриті акціонерні товариства. Це — такі форми, які за загальновизнаним в світі досвідом, не дозволяють суттєво підняти ефективність виробництва.
Даний етап колективної форми приватизації очевидно неминучий, проте не варто розраховувати, що він стане важелем підняття економіки.
В доповіді відмічалось, що серйозною причиною гальмування приватизації є незадовільна правова база: не досконалі закони про приватизацію, укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, розпорядження Фонду державного майна практично діють в принципово різних напрямах.
На сьогодні, наприклад, існує чотири різні форми приватизаційних майнових сертифікацій. Використовувана до сьогодні технологія приватизації, виявляється, є надзвичайно громіздкою дорогою.
Одним із недоліків проведеної приватизації є те, що для одержання формальних результаті кількості корпоратизованих і приватизаційних підприємств, на другий план відступило голови підвищення ефективності функціонування приватизованих підприємств — народногосподарський ефект цього процесу.
Фонд державного майна бачить свою задачу в тому, щоб найшвидше продати підприємства і недостатньо цікавиться, що з ними буде потім, що буде з підприємствами, контрольний пакет а яких залишиться у власності держави.
У великих підприємствах, викуплених колективами, практично нічого не змінюється спостерігаються зміни в гіршу сторону, росте доля засобів, витрачених на споживання, падає доляінвестицій.
Мала приватизація призвела до збитків мережі об'єктів соціальної сфери, погіршу обслуговування населення.
Якщо зміна форми власності в дрібних підприємствах може швидко проявитися на результат їхньої праці, то у великих підприємствах це довгочасний і складний процес, який вимагає вирішення проблеми структурної перебудови, реформування управління і т.д.