Тому перевага приватної власності в великих виробничо-господарських комплексах безумовною і ясно вираженою, а в ряді випадків (в залежності від соціально-психологічного настрою в трудовому колективі) вона відсутня взагалі. Може виявитися неефективним просте «розсіювання акцій серед всього населення. Більше того, виплата дивідендів непрацюючим на підприємства акціонерам в ряді випадків погіршує фінансові можливості підприємства в сфері технічне' переозброєння, виробничого і соціального розвитку, формує негативне відношення серед працюю на підприємствах акціонерів і непрацюючих.
Світовий досвід показує, що державні підприємства можуть бути конкурентоздатні, ефекті якщо функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринкової економіки, а не розраховують ,на бюджетне фінансування і різноманітні пільги.
Складності в реалізації ідеї приватизації в Україні полягають в тому, що держава, оголосивши пріоритети трудових колективів, практично не реалізує їх.
Серйозною проблемою виступає інтегрування недержавних підприємств. Одним з перспективних методів вирішення цієї задачі є організація холдингових компаній.
Досвід показує, що найнадійнішими за стійкістю і найефективнішими щодо продуктивності є великі системи виробництв у вигляді національних і транснаціональних корпорацій. Ці корпорації беруть участь в рамках єдиного господарського механізму і охоплюють велику кількість нетехнологічних переробок, територіальне розташованих навіть в різних країнах.
Через систему нових відносин приватизована власність відкриває широкі можливості для творчої праці, покращує збереження використання основних фондів, стабілізує економіку держави. Реформи такого характеру, масштабу, рівня складності в державі повинні проводитись планомірно, при наявності єдиної комп’ютеризованої мережі, збалансованої економіки, досконалих механізмах реалізації приватизаційних заходів, достатній методичній і методологічній підготовці об’єктів і суб’єктів приватизації і налагодженому виробництві.
Кожній свідомій людині зрозуміло: як проведемо приватизацію такі й будемо мати успіхи і результати. В 1992-1995рр. приватизовано приблизно 28тис. об’єктів державної власності, у 1996р. понад 20тис. об’єктів, в тому числі 16456 об’єктів групи “А”, 3007 груп “Б”,”В”,”Г”, 250 – групи “Е” та 333 об’єкти групи “Д”. Крім того, 3901 об’єкт незавершеного будівництва приватизовано у складі 1249 цілісних майнових комплексів. В основному завершено малу приватизацію.
Процес роздержавлення майна став одним з основних джерел формування корпоративного сектора економіки. Як зазначає академік М.Г. Чумаченко АН України цей процес розглядається як основний шлях до формування ринкових відносин в економіці, створення нової потужної громадської сили – середнього класу, класу власників і підприємців.
У дуже важкому становищі опинилась Тернопільщина, як і Україна після отримання нею незалежності. Зруйнована економіка, несформований споживчий ринок – усе це негативно позначилось на розвитку виробництва у нашому краї. Значних покращень за ці 7 років майже не досягнуто, проте все ж таки зроблено певні кроки. Зокрема, початковим етапом стабілізації споживчого ринку на Тернопільщині стало роздержавлення і подальша приватизація. Саме з точки зору приватизації можна розглядати певні зрушення у кращу сторону у вирішенні питання покращення даної ситуації.
З утвердженням незалежності держави почалась докорінна перебудова суспільно-економічної структури, системи господарювання. Величезна складність і глибина переходу до ринкового укладу життя вимагають здійснення широкого комплексу заходів, зокрема в процесі роздержавлення, складовою частиною якого є приватизація.
Для більшості населення України приватизація поки що є справою новою, але з кожним днем вона зачіпає все ширші і ширші верстви населення і стає особистою справою кожного українця. Стартувала вона в 1991р. Чимало змін сталося за цей час в економіці і політиці, іншими стали наші уявлення про реформи. Значно зменшилась ейфорія, приходить розуміння, що реформування перекошеної економіки не тільки потребує багатьох років тяжкої праці, але й нажаль, супроводжується відчутними для суспільства прорахунками і помилками, соціальними незгодами. У 1992р. Верховна Рада України прийняла пакет законів про приватизацію. Цей процес по всій Україні і на Тернопільщині розпочався з утворення державного органу приватизації. За перші 4 роки в області змінили форму власності більше 1 тис. підприємств. За 1996р. на Тернопільщині було приватизовано понад 400 об’єктів, з яких 330 малої і понад 70 великої приватизації. Від “засіву” підійшла Тернопільщина до “жнив” приватизації. Однак “врожайність” багатьох з об’єктів, що змінили форму власності дуже низька. Перша причина цього – відсутність ринкової інфраструктури в країні, коли підприємництво свій внутрішній зміст змінило, а навколишнє середовище залишилось таким як і раніше, неадекватним його новому стану. Приватизація поки що призводить лише до появи власників, та і то з різними інтересами, а не господарів.
Приватизація щодня ставить нові проблеми, які необхідно вирішувати. Щораз з’являлися інститути незалежних реєстраторів, державна комісія з цінних паперів тощо. Все має еволюцію свого розвитку. Одна робота породжує відповідні інструменти, механізми; інститути які повинні забезпечити процес роздержавлення. Час ставить проблеми, диктує свої вимоги, він не допомагає й віднайти механізми їх розв’язання.
Вважаю, що реальна підтримка підприємствам надійде з розгортанням конкурсів під інвестиційне зобов’язання, які допоможуть залучити в нашу економіку значні кошти. Фонд державного майна ретельно підходить до залучення інвестиційних ресурсів, зокрема шляхом проведення конкурсів. Розробляються також бізнес-плани дальшого розвитку підприємств, інвестиційні проекти. Керівники цих підприємств мусять навчитися, як показати свій товар, як переконати громадян, іноземні фірми, що саме в їхню галузь варто вкладати гроші.
Успішно розвивають своє виробництво експериментальні ремонтно-механічні і фарфорові заводи, меблева фабрика у Тернополі, Підволочиська фабрика пластмасових виробів, Бережанський склозавод, Монастирський тютюново-ферментаційний комбінат, Микулинецький пивзавод “Бровар” і ряд інших підприємств. В них після роздержавлення показники значно підвищилися, продукція навіть у складних нинішніх умовах користується попитом, люди мають досить високу заробітну плату.
Нажаль є й такі, що досягнувши завдяки зміні власності певних успіхів, не використовують одержаний прибуток на розвиток підприємства, не дбають про завтрашній день.
Важливим кроком до зміни ситуації повинна стати реструктуризація самих підприємств, пошук можливостей випускати справді потрібну споживачеві продукцію. У цьому плані позитивний приклад маємо на Тернопільській “Ватрі”. Оперативно завершивши так звану “паперову” приватизацію, тут не побоялися віддати велику частину акцій багатим інвесторам – місцевим та зарубіжним. Працюючи віднедавна у статусі підприємства, колектив нарешті переламав негативну тенденцію до зменшення обсягів випуску продукції і почав його відчутно нарощувати.
Сподіваюся також, що незабаром запрацюють на повну потужність “Оріон”, “Текстерно”, Тернопільський комбайновий завод, приватизація яких згідно з постановою Кабінету Міністрів України здійснюватиметься за індивідуальними планами, в яких передбачається продаж пакетів акцій під інвестиційні зобов’язання.
Приватизація іде повним ходом, а законодавчі документи видаються інколи навздогін цьому процесу. Балансується цей процес і деякими керівниками: не подають документи, вишукують різні способи, щоб себе не обділити прагнучи зберегти за собою контрольний пакет акцій. На шляху роздержавлення і приватизації стоять також міністерства та їх чиновники, тому що не хочуть втрачати поле діяльності, а також чимале джерело доходу.
Сьогодні програма пост приватизації підтримки підприємництва повинна проходитись у вигляді державних дотацій: пільгових позик, вишукування засобів для підтримки вивільнених робітників, їх перепідготовки, допомоги новим власникам у пошуку інвестицій з метою реорганізації здатних ще вижити і відродитись і новому вигляді виробництв і структурних підрозділів, методичними порадами. Важливе місце посяде і ліквідація збиткових підприємств.
Доречі такі ж труднощі внаслідок приватизації пережили всі пост соціалістичні країни. У Німеччині загальні витрати на приватизацію становили приблизно 600 млрд. марок.
Ряд досягнень Тернопільщина уже має в покращенні розвитку підприємств, стабілізації споживчого ринку, але в майбутньому для більш кращої ситуації необхідно буде вирішити проблему пошуку та залучення недержавних інвестицій, якнайшвидшої концентрації капіталу в господарствах, товариствах, і нарешті захисту приватної власності, яку гарантує нова конституція нашої держави, але вирішити яку не можливо без відповідного пакета звичних актів, що закріплюють право приватної власності.
Отже, ми як бачимо зараз Україна переживає нелегкі часи. Вона має ряд труднощів, які безпосередньо пов’язані з низьким рівнем життя громадян. Не існує сприятливого середовища для розвитку підприємництва, яке становить основне джерело формування державного бюджету. В цілому це насамперед пов’язано з недосконалою правовою базою. Хоч Україна прагне перейти від командно-адміністративної системи управління економікою, та цей процес триває надто повільно. Необхідне рішуче впровадження таких кроків як:
1. Роздержавлення та приватизація державної власності, перехід до різноманітних форм власності. Саме це створить об'єктивну основу ринкового середовища, адже наявність різних власників, їх рівноправність створює здорову конкуренцію — рушійну основу ринку, виключає безпосереднє державне втручання в господарську діяльність підприємств (фірм).