"Україна ще за союзних часів, у 80-ті, вирубувала щорічно близько 14 млн. м3 лісу. Внутрішні потреби складали 40-45 млн. м3. Вони, звісно, покривалися за рахунок привізної сировини.
Сьогодні в Україні так само вирубується близько 14 млн. м3 щорічно. Але у зв"язку з падінням обсягів виробництва, наші потреби зараз набагато менші навіть 14 млн. м3 .
Піклуючись про стан довкілля, доцільно було б зменшити обсяги рубок до розмірів власних потреб в деревині. Але економічний аспект, тобто можливість отримувати прибутки за рахунок експорту (в 1999 році це 33,2 млн доларів США), заважає це робити.
Та взагалі, цифри – це є цифри. Адже можна вирубати гектар такого собі лісу, а можна вирубати гектар реліктів. (згадаймо дуби з Волині). І сьогоднішня ситуація дає можливість схилитися до другого варіанту.
Мій співрозмовник також визнав можливим нав"язування держлісгоспам обладнання на абсолютно неприйнятних для них умовах, йому відомі подібні випадки.
Звичайно мій матеріал був би незакінченим, якби я не завітав до Державного комітету лісового господарства України. На моє звернення по телефону відповіли привітно. Погодились надати деякі матеріали по даній проблемі, зокрема "Лісовий і мисливський журнал", № 2 2000 року. Засновником цього видання є вище згаданий комітет.
Переспів "лісового" чиновництва
Високопосадові особи стверджують, що лісове господарство України перебуває в нормальному стані. Що порушення, якщо й мають місце, то це поодинокі випадки з якими ведеться рішуча боротьба.
У формі зручних схем наводиться доволі оптимістична статистика.
Зокрема у 2000 році в Україні зрубано 28 тис. га лісу – посаджено 32,5 тис. га.
Приріст м3 на 1 га лісових земель становить: в Австрії 5,2; Італії 1,9; Німеччині 5,9; Угорщині 6,4; Україні 4,0; Швейцарії 5,7; Швеції 3,0.
Використання річного приросту, % становить у Австрії 77; Італії 81; Німеччині 81; Угорщині 75; Україні 37; Швейцарії 84; Швеції 81.
Ці цифри видаються більш ніж пристойними.
Але... Чому б поруч не розмістити ще хоча б три схеми: перша – % лісистості вже названих країн; друга – об"єм експорту деревини кожною з них; третя – порівняльна характеристика того, чим дихають жителі України, Швеції, Німеччини і т. д.
А потім популярно так пояснити пересічному українцю – чому наша держава, маючи один з найнижчих показників лісистості території у Європі, неблагополучний стан довкілля, є одним з світових лідерів по експорту деревини до тих самих країн Західної Європи, лісистість яких є в кілька разів більшою і де проблема чистого повітря є далеко не такою гострою як в Україні.
І до того ж планується значне збільшення об"ємів експорту лісу нашою державою (офіційна інформація, надана Державним комітетом лісового господарства України).
Готуючи цей матеріал, я не мав за мету образити рядового лісника, який, отримуючи посадовий оклад в 74 грн., щодня робить свою благородну справу. Тим більше що й сам не один рік пропрацював у цій галузі.
Україна перетворюється на сировинний додаток своїх більш розвинених сусідів. І реалізація права пересічного українця жити в екологічно благополучній Україні є нездійсненною мрією.
Співпраця з науковцями
Журналісти частково залежать від науковців, тому що потребують їх як джерело інформації, а науковці – від журналістів, бо саме через них передають громадськості власні ідеї та рішення з метою ознайомлення та отримання фінансової допомоги для проведення подальших досліджень. Сьогодні науковий процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть в ньому участь поруч із ученими. Вони разом формують громадську думку з низки наукових проблем, які стають під їх впливом загальносуспільними.
Український журналістикознавець, професор В.Ф.Іванов зазначає: "Формування громадської думки через пресу, телебачення, радіо має зворотний зв"язок, тобто громадська думка постійно впливає на діяльність системи засобів масових комунікацій. У галузі масової інформації поділ учасників інформаційного впливу на джерела інформації (об"єкти впливу) і приймачі (суб"єкти впливу) надто відносний, оскільки обидві сторони цієї взаємодії – одночасно суб"єкти й об"єкти цього впливу."
Наприклад, громадська думка про стан середовища структурується за такими параметрами:
· загальний рівень занепокоєності на шкалі пріоритетних суспільних проблем;
· її масштаб (локальні, національні, глобальні проблеми);
· фокусованість (скажімо, на забрудненні атмосфери);
· рівень громадської підтримки/відповідальності держави та інших аспектів екологічної діяльності;
· ступінь готовності до особистої участі в рішенні певної проблеми; ставлення до екологічного руху, рівень його підтримки чи ідентифікації з ним;
· ступінь готовності до зміни звичного стилю життя, скороченню структури та обсягу споживання і таке інше.
До функцій засобів масової комунікації в процесах висвітлення наукових проблем західні вчені відносять:
· функцію тематизації;
· сервісну функцію;
· функцію попередження на ранніх стадіях;
· формування відповідної свідомості через роз"яснювальну роботу, поширення наукових відомостей та формулювання рекомендацій до конкретних дій.
Зростання уваги до наукових проблем має відбуватися не тільки за рахунок кількості матеріалів, а насамперед завдяки поліпшенню якості їх змісту, професіоналізму журналістів, залученню науковців до авторського складу видань тощо.
Для ефективного інформування потрібні постійний пошук позитивних повідомлень та організація акцій. Також важливим є достатня обробка наукових даних та ознайомлення з ними громадськості через пресу. Вони є важливим джерелом інформації для політиків, урядовців, державних та інших структур тощо. Навіть одна з величезних розвідок світу ЦРУ 90 % відомостей отримує в мас-медіа.
Проте надана інформація буває різною. Як допомогу в орiєнтації і потенцiйнi ресурси німецький дослідник Клаус Майер розглядає наукових експертiв. За кордоном існують навіть спеціальні інформаційні мережі науковців, створені для допомоги працівникам засобів масової інформації. Журналісти можуть надіслати запит якомусь конкретному вченому, або звернутися одразу до всіх. Запровадження такого досвіду в Україні та активне залучення вітчизняних журналістів до роботи зі світовими мережами науковців здатні суттєво підвищити рівень використання та опрацювання наукової інформації в пресі. Саме тому розширення використання Інтернету стає необхідною умовою розвитку наукової комунікації преси та вчених. Потребує вдосконалення робота з паблік рілейшнз у наукових установах, особливо там, де ще немає людини, яка відповідала б за контакти з пресою.
Для журналіста важливо, щоб експерт сам допоміг йому розібратися в технічній термінології. На жаль, іноді вислови експерта залишаються таємницею для простої людини. Якщо журналіст не пояснив, що мав на увазі експерт, уживаючи той або інший професійний вираз, читач не зрозуміє фахівця і навряд чи знайде в цій статті щось корисне. На відміну від жанру новин, де просто подаються факти або цитуються чиїсь слова, в науковій статті журналіст має багато що пояснювати. Він повинен зустрітися з декількома фахівцями, щоб самому розібратися в проблемі, а також щоб зрозуміти технічні деталі й суть існуючих поглядів на проблему.
Якщо готувати матеріал про повінь у Закарпатті чи розлив хімічних речовин, доведеться взяти інтерв"ю в багатьох фахівців і отримати відповіді на питання, пов"язані з евакуацією людей з потерпілої території, токсикологією, епідеміологією, економікою, станом ґрунтових вод, метеорологією тощо, не кажучи вже про урядових чиновників, з якими також треба зустрітися.
Іноді журналісти обирають так званий кількісний підхід. Він полягає в тому, що всім сторонам надається можливість висловити свою думку щодо певної справи. Це справедливо лише на перший погляд. Може трапитися, що переважна більшість людей, які добре розуміють цю проблему, поділяють лише одну з точок зору. Стаття ж, у разі кількісної рівноваги, додає рівну цінність всім поглядам без винятку. Таким чином, кількісний підхід у статті може дезорієнтувати читача.
Альтернативний підхід пропонує оцінити наукову значущість представлених аргументів і вирішити, наскільки вони переконливі. Для того, щоб зробити це ефективно, журналіст повинен або сам добре розбиратися в проблемі, або регулярно консультуватися з експертами. Однак, і в цьому разі необхідно пам"ятати, що експерти можуть ставитися упереджено до цієї справи або бути зацікавленими в збереженні статусу кво з політичних міркувань. При спробі збалансувати різні позиції кореспондент має бути завжди добре обізнаним, а це вже важка задача, бо вимагає постійної самоосвіти.
Робота з ученими також потребує глибокого аналізу наданої інформації, залучення двох і більше джерел, оскільки в Україні навіть традиційно об"єктивні науковці іноді можуть поступитися принципами. "Ми нібито будуємо демократичне суспільство, але фактично задушили свободу тим, що вчені вже опосередковано виявилися під владою грошей – думку вченого сьогодні можна купити! Бо тепер не в теоретичному спорі, а на практиці можна отримати від двох різних професорів дві протилежні рекомендації, скажімо, з вирубки на тій чи іншій території, та й з інших питань, – справа тільки в ціні", – вважає академік Національної академії наук України К.Ситник у матеріалі "Кактус на лужайке", надрукованому у № 10 за 2001 рік у газеті "Кіевській телеграфъ".
Проаналізуйте наведений нижче матеріал. Наскільки зрозумілим є розгляд проблеми для читача? Що вдало або невдало опрацювали журналісти, готуючи цю статтю до друку? Чи можна скоротити обсяг, не викрививши змісту? Запропонуйте власну редакцію тексту.