Костянтин СИТНИК,
народний депутат України, академік НАНУ;
Валентин БАГНЮК,
член Нью-Йоркської академії наук, кандидат біологічних наук
Чи увійдемо в ноосферу?
Нещодавно завдяки складному електронному пристрою у Білому домі прозвучала лекція тяжко хворого, безмовного, але незламного духом англійського фізика-теоретика Стівена Хокінга. У цій знаменитій лекції, що стала відразу ж відома світовому загалу, він глибоко проаналізував теоретичні й соціальні проблеми сучасності й наголосив, що подальша доля нашої цивілізації залежатиме від поступу науки і збереження довкілля. Без радикального розв"язання глобальних соціально-екологічних проблем, на думку вченого, існування людства в наступному тисячолітті стане неможливим.
Перший президент Національної академії наук України Володимир Вернадський висловив основоположну думку про те, що сучасне людство стало рушійною силою еволюції і що лише шляхом трансформації біосфери у сферу розуму – "ноосферу" можливе розв"язання протиріч між цивілізацією і біосферою. А протиріччя ці очевидні й грандіозні. Як показують розрахунки академіка В.А.Ковди, людство в 2 тис. разів активніше впливає на біосферу, ніж решта живого світу. І чи варто цьому дивуватися, коли у світі щорічно спалюється 10 млрд т умовного палива (всього цивілізація спожила 120 млрд. т, дві третини яких – після 1945 р.), що створює величезний техногенний тиск на біосферу. Найтяжчим наслідком цього впливу є глобальне потепління, що спричиняє збільшення в тропосфері вуглекислоти, метану, озону, водяної пари, пилу, які поглинають теплове випромінювання земної поверхні.
Серед джерел емісії вуглекислоти перше місце посідає кам"яне вугілля, якого щорічно видобувається близько 3,5 млрд т. На цьому паливі працюють понад 1300 крупних і безліч дрібних електростанцій, у переважній більшості яких використовуються старі технології, за яких втрачається дві третини енергії. Добування вугілля відкритим способом спотворює ландшафт, піднімає в атмосферу велику кількість пилу, а підземне, що характерне для України, – це брудна й небезпечна праця, яка супроводжується викидами метану або вибухами його в шахтах. Метан же, крім сприяння "парниковому ефекту", виступає і неабияким руйнівником неоціненної для земного життя озонової оболонки у стратосфері. Вважають, що згубно впливають на неї також хлоро- та фторовмісні сполуки.
Який же вихід? Адже ніхто не припинить видобуток вугілля, навпаки – з кожним роком він зростає, особливо в Китаї, Індії, Бразилії. Очевидно, співтовариству економічно розвинених країн слід допомогти цим державам перейти на прогресивніші технології спалювання вугілля та зменшення обсягів його споживання.
Нафта і нафтопродукти, яких людство щоденно витрачає близько 10,5 млн т, забруднюють довкілля не менш інтенсивно, ніж кам"яне вугілля. При їх спалюванні в повітряний басейн викидається вуглекислий і чадний газ, оксиди сірки і азоту, сажа, бензпірен, свинець, інші токсичні продукти. До значних екологічних збитків призводить забруднення довкілля при добуванні, переробці й транспортуванні нафти та її продуктів. До того ж зростання обсягів виробництва нафти матиме й серйозні політичні наслідки, породжуватиме міжнародні конфлікти.
Природний газ ми вважаємо екологічно найбезпечнішим паливом, але насправді це не так. Він майже повністю складається з метану, котрий, як уже згадувалось, є значно сильнішим чинником "парникового ефекту", ніж СО2. А втрати природного газу лише при його видобуванні та транспортуванні перевищують 10-15 відсотків. Отже перехід енергетики на спалювання газу не розв"язує екологічної проблеми.
Та найпотужнішим джерелом емісії вуглекислоти в атмосферу є спалювання деревини. До того ж вирубка лісів призводить до погіршення клімату, пилових бур, ерозії ґрунтів та багатьох інших негараздів.
Погляньмо, нарешті, на джерело енергії, яким свого часу вчені-атомники і політичні діячі збирались врятувати людство, розв"язати екологічні проблеми. Сьогодні у світі збудовано понад 400 АЕС, які дають лише 5 відсотків енергії, але соціальні й екологічні проблеми, які вони породжують, неадекватно тяжкі й мають глобальний характер. У світі вже відбулося 150 аварій на атомних установках, що супроводжувались забрудненням довкілля радіонуклідами. Та не забуваймо й про накопичення величезної кількості твердих, рідких і газоподібних викидів, знешкодити які повністю неможливо. АЕС і без аварії наносять довкіллю, його біоті й людям непоправної шкоди, а при аваріях економічні й екологічні втрати сягають астрономічних величин. І в цьому українців, на жаль, переконувати не доводиться: аварія на ЧАЕС оцінюється у 250 млрд дол. США, а людські втрати найближчим часом перевищать 0,5 млн чоловік. Отже, атомна промисловість не тільки економічно, соціально й екологічно небезпечна, вона аморальна за своєю суттю і її потрібно якнайшвидше замінити на екологічно чисті джерела енергії. Будуючи ж нові атомні блоки, Україна ускладнює своє становище.
Тут ми доходимо висновку: якщо людство хоче мати майбутнє, воно повинне перейти на екологічно безпечні відновлювані джерела енергії. Але це проблема не стільки технічна, як політична. Енергетичні велети, які "роблять гроші" на традиційному паливі й "мирному атомі", не бажають їх втрачати. Всіма доступними їм засобами вони блокують спроби освоєння інших джерел енергії, і зламати їхній опір поки що не вдається.
Не маючи змоги детальніше зупинитись на відновлюваних, екологічно безпечних джерелах енергії, ми лише перечислимо їх. Це, насамперед, сонячна енергія, енергія морських хвиль, припливів і відпливів (використання лише останньої могло б задовольнити майже 3/4 сьогоднішніх потреб країн ЄС у електроенергії), геотермальна і вітрова. Мало використовується і енергія рік. Хоча ми загалом не вітаємо ідею зарегулювання стоку рік, але величезна кількість гребель уже збудована, і енергія води, що скидається з водосховищ, пропадає марно. За даними Агентства охорони навколишнього природного середовища США, згадані джерела уже в найближчі 20 років спроможні задовольнити 30 відсотків світової потреби в електроенергії.
Однак це можливо лише за наявності політичної волі. У розв"язанні енергетичної проблеми мусять сказати своє слово наука й техніка, давши нові технології замість тих надто марнотратних, що діють нині в промисловості, сільському господарстві, транспорті. Експертиза показує, що коефіцієнт ефективності використання енергії в цих технологіях можна підвищити на 75-90 відсотків. Поки що людство з його енергетичним і промисловим потенціалом лише прискорює процес руйнування біосфери, знижує ступінь її організованості та підвищує ентропію. Отож, одне з головних завдань науки майбутнього – навчити економно розпоряджатися якістю енергії, спрямовуючи нашу цивілізацію на шлях зниження рівня виробництва ентропії. Збереження якості енергії – наш обов"язок перед нащадками. Перед наукою постає завдання: як своєчасно оцінити зміни в біосфері, незалежно від чинника, що їх викликав? Очевидно, для цього потрібно ввести якийсь інтегральний універсальний критерій – "коефіцієнт ентропії" чи щось подібне.
Прикро усвідомлювати, що до погіршення стану біосфери причетні наука і техніка. Мабуть, недаремно лауреат Нобелівської премії Ілля Пригожин якось з гіркотою сказав: "Усе, до чого торкається наука, дегуманізується". Технічно розвинуті США, наприклад, споживають на душу населення в 200 разів більше енергії, ніж у 120 країнах світу, що відносяться до економічно мало розвинених. Вони ж продукують четверту частину сміття, що з"являється на планеті, і споживають значно більше кисню, ніж його утворюється на їхній території. Такий споживацький підхід і егоцентричний світогляд властивий багатьом державним діячам, господарникам і науковцям. Екологічні проблеми нині носять глобальний характер і розв"язуватись повинні на благо всіх народів шляхом постійних консультацій між державами та погоджених дій на міжнародному рівні. Це тим більш необхідно, що часу на роздуми вже немає. А проблеми не зникають, а множаться. Менш як за півтори сотні років вміст СО2 в атмосфері зріс на 25 відсотків. І, мабуть, не випадково останнє десятиліття виявилося найжаркішим за весь час спостережень. Чітко простежується тенденція до зростання кількості природних і техногенних аварій і катастроф. І ось що показово: якщо з 1965 по 1992 рік від аварій загинуло 3,6 млн. чоловік, а економічні збитки склали 340 млрд. дол. США, то лише в 1995 р. з цієї причини загинуло 18 000 чоловік, а збитки сягнули 180 млрд. доларів. Учені прогнозують, що до 2050 року площі посушливих земель і пустель збільшаться на 50 відсотків.
Нехай у читача не складеться враження, що все це якщо й торкнеться нас, то опосередковано, і, може, воно якось перемелеться та перетреться. Ні, екологічну загрозу потрібно сприймати як особисту. Ось, наприклад, як відгукуються наслідки глобальних кліматичних змін в Україні. За останні десятиліття підвищився рівень Азовського і Чорного морів, температура повітря у Вилково, Одесі, Очакові, Керчі, Маріуполі збільшилась на 0,1-0,4 С. Забруднення верхнього шару Чорного моря знизило випаровування води з 470-485 км3/рік до 320-340 км3/рік, що сприяє наступу моря на суходіл. На думку деяких фахівців, рівень Чорного моря зростатиме в геометричній прогресії і вже в 2000 році може досягнути 24-115 мм/рік, що рівнозначно катастрофі. У що це виллється в Україні? Причорноморські лимани відділені від моря піщаними пересипами шириною 50-250 м і висотою 0,8-2,2 м. Згаданого підвищення рівня моря досить, щоб при штормі знищити ці пересипи. Порушиться гідрохімічний і гідробіологічний режим вод лиманів, загинуть цінні породи риб. Звичайно, будуть підтоплені землі, міста й села, зруйновані господарчі й промислові споруди, забрудняться підземні води. Підняття рівня ґрунтових вод стимулюватиме обводнення і підтоплення всього низинного Півдня України. І не тільки Півдня, адже почастішали повені на Закарпатті, Волині, Рівненщині.