Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з профеайрою або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності,—
карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
1. Об’єкт злочину аналогічний об’єкту злочину, передбаченого ст. 231.
Про поняття комерційної таємниці див. коментар до ст. 231.
2. Об’єктивна сторона злочину полягає у діях, якими комерційна таємниця піддається розголошенню, тобто доводиться до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи), та наслідках у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.
Розголошення може бути, здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, через друковані чи інші засоби масової інформації, через комп’ютерні мережі тощо). Про поняття розголошення таємниці див. також коментар до ст, ст. 132 145, 168, 328.
Розголошення зазначеної інформації утворює склад даного злочину за умови, якщо воно вчинене без згоди власника таємниці.
Під згодою на розголошення комерційної таємниці слід розуміти чітко виражену згоду на це громадянина-підприємця, керівника (іншої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи — власника таємниці.
Не визнається розголошенням передача (ознайомлення) службовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суддею тощо) іншим особам відомостей, що є комерційною таємницею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання вимог закону наприклад, направлення слідчим матеріалів кримінальної справи, в якій містяться отримані ним відомості, що є комерційною таємницею, для ознайомлення прокурору чи направлення такої кримінальної справи прокурором до суду, що призводить до ознайомлення з цими відомостями судді). Водночас повідомлення цими особами комерційної таємниці іншим особам, що не обумовлювалось виконанням ними своїх службових обов’язків, кваліфікується за ст. 232.
Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди. Істотна шкода є оціночним поняттям.
3. Суб’єктом злочину може бути особа: 1) якій комерційна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, службова особа господарського товариства, член спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб’єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголо-шення; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов’язків.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом. Іншим особистим, мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємства чи організації, які чимось образили винного тощо.
1. Приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання підроблених приватизаційних документів, а також сама приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або приватизація неправомочною особою, —
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, якщо воно призвело до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах, або вчинене групою осіб за попередньою змовою, —
карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Примітка. Великим розміром, передбаченим у цій статті, визнається незаконна приватизація майна на суму, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Об’єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного і комунального майна.
2. Предмет злочину — державне і комунальне майно.
Під державним майном слід розуміти майно, що перебуває у державній власності, а також майно, яке належить Автономній Республіці Крим.
До об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: 1) майно’підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються; 2) об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти; 3) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об’єднань.
З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації її об’єкти залежно від низки ознак (чисельність працюючих, вартість основних фондів, наявність стратегічного значення для економіки та безпеки держави тощо) у Державній програмі приватизації класифікуються за групами — А, В, Г, Д, Е та Ж.
Комунальним визнається майно, яке перебуває у комунальній власності. Правом комунальної власності визнається право територіальної громади села, селища або міста володіти, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування.
Відчуження комунального майна регулюється загальними положеннями законодавчих актів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Останні вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Предметом цього злочину не виступають об’єкти державного земельного та житлового фондів.
3. З об’єктивної сторони злочин може проявлятися у формі приватизації державного чи комунального майна: 1) шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом; 2) шляхом використання підроблених приватизаційних документів; 3) яке згідно з законом не підлягає приватизації; 4) неправомочною особою.
Під приватизацією слід розуміти один із способів зміни форми власності, а саме відчуження державного або комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства про приватизацію можуть бути покупцями. В сучасних умовах роздержавлення власності відбувається у формі оплатної індивідуальної приватизації майна, яка полягає у вивченні попиту на конкретний об’єкт приватизації, врахуванні кон’юнктури ринку, на основі цього — визначенні способу продажу, який максимально враховує особливості становища кожного об’єкта, з метою концентрації капіталу та забезпечення ефективного функціонування підприємства у післяприватизаційний період.
Суб’єктами приватизації є: 1) органи приватизації; 2) покупці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім випадків, передбачених законодавством; юридичні особи інших держав); 3) посередники (довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії тощо).
Приватизація державного майна здійснюється шляхом: а) продажу об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; б) продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; в) продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем відповідних документів; г) викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.
Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об’єктів, не проданих на аукціоні чи за конкурсом.
Приватизація законсервованих об’єктів та об’єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: а) продажу на аукціоні або за конкурсом; б) викупу. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, крім випадків, встановлених законодавством.
Ціна продажу об’єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається експертним шляхом або способами, що враховують потенційну прибутковість, відповідно до методики, затвердженої КМ.
Продаж об’єктів приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцеві, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об’єктів приватизації за конкурсом — це передача права власності покупцеві, який запропонував найкращі умови експлуатації об’єкта або за рівних умов — найвищу ціну.
Підприємства АПК можуть приватизуватись тільки шляхом перетворення їх на КСП або ВАТ у порядку, передбаченому законодавством.
Продаж державного або комунального майна неналежним для даного об’єкта способом, непроведення експертної оцінки, у тому разі, коли її проведення було обов’язковим, що мало своїм наслідком заниження вартості приватизованого майна, а також безоплатну передачу майна у власність фізичних або юридичних осіб, крім випадків, передбачених чинним законодавством, потрібно кваліфікувати за ст. 233.