При об’єктивному обстеженні хворого звертає увагу блідість шкіри і видимих слизових оболонок. Геморагічні прояви в більшості носять характер обширних крововиливів в шкіру і підшкірну клітковину, чи профузних кровотеч з слизових оболонок. Можливі також субкон’юнктивальні крововиливи в сітківку ока і головний мозок. Рідше спостерігаються точкові геморагії на шкрі і слизових оболонках. В виникненні геморагічного діатезу основна роль належить тромбоцитопенії. Разом з цим має значення ураження судинної стінки, обумовлене лейкемічною інфільтрацією останньої, а також порушення коагуляційних властивостей крові, що в сукупності визначає важкість геморагічних проявів при гострому лейкозі [18].
Частими (особливо у дітей) є різноманітні ознаки ураження нервової системи – головні болі, головокружіння, симптоми подраження мозкових оболонок, ураження окремих черепно-мозкових нервів [10].
Внаслідок глибоких дистрофічних змін в міокарді серце збільшене в розмірах, пульс частий і малий, артеріальний тиск різко понижений. На електрокардіограмі спостерігаються ознаки вогнищевого ураження міокарду [7]. Іноді розвивається сухий чи ексудативний плеврит, виникає пневмонія, на фоні якої можливе грибкове ураження – кандідомікоз, вогнища некрозу чи лейкемічної інфільтрації в легеневій паренхімі. На фоні лейкозного процесу може розвинутись туберкульоз [22].
Розміри лімфатичних вузлів, печінки і селезінки можуть залишатися нормальними чи нерізко збільшуються. Гіпертрофія цих органів частіше спостерігається у дітей.
Збільшення цих органів обумовлено лейкемічною метаплазією, в початкових стадіях гострого лейкозу незначне і непостійне, так як ступінь розвитку метаплазії в органах залежить в основному від тривалості протікання патологічного процесу. Тільки в більш пізніх стадіях, особливо при затяжному перебігу лейкемічного процесу всі ці органи щільні і неболючі [24].
Однак спостерігаються пухлино подібні форми гострого лейкозу (приблизно до 10% всіх випадків), які з самих ранніх стадій захворювання характеризуються розростанням лейкемічних вогнищ в різних органах: лімфатичних вузлах, селезінці, сітківці ока, наприклад, при хлорлейкозі (орбітальні пухлини – хлорома), що іноді служить приводом до помилкової діагностики злоякісного новоутворення [39].
В залежності від переваги в клінічній картині окремих симптомів захворювання виділяють декілька клінічних варіантів гострого лейкозу – анемічний, виразково-некротичний, геморагічний, септичний, пухлино подібний і змішаний. Однак такий поділ є умовним, бо в більшості випадків рано чи пізно клінічні прояви стають різноманітними і хворі гинуть при розгорнутій картині лейкозу [34].
По клінічному перебігу гострого лейкозу виділяють 3 варіанти хвороби: блискавичну форму (з тривалістю перебігу не більше 1 міс.); з гострим перебігом – до 6 міс. і з затяжним перебігом – від півроку до 2 років і більше [16, 42].
Термінальна стадія хвороби характеризується прогресуванням основних симптомів захворювання, пов’язаних з різким пригніченням нормальних ростків кровотворення. На місцях крововиливів, в зв’язку з глибоким порушенням трофіки виникають некрози, які ускладнюються вторинною інфекцією. Прогресує септицемія і загальна інтоксикація організму. В цьому періоді захворювання температура різко підвищується до 39-40оС, випереджаючи нерідко появу інших симптомів. характерних для кінцевого періоду – різкої слабості, адинамії, порушень діяльності шлунково-кишкового тракту, упадку серцево-судинної діяльності. Також в термінальній стадії виникають вогнища саркомного росту в шкірі, міокарді, нирках [39].
В основі паталогоаналітичної картини лейкозів лежить надлишкове розростання патологічної лейкемічної тканини. Воно відмічається в основному в кровотворних органах – кістковому мозку, печінці, селезінці, лімфатичних вузлах і практично не існує ні одного органа, в якому не могли б локалізуватися лімфатичні інфільтрати. Крім лейкеміних інфільтратів в формуванні патологоанатомічної картини лейкозів приймають участь і вторинні зміни у вигляді анемій, геморагій, інфекційно-некротичних вогнищ [3].
Розростання лейкемічної тканини займає як кровотворний, так і жировий кістковий мозок. Колір кісткового мозку змінюється, - він стає сіруватим, сіро-зеленим (“піоїдним”) при хронічному лейкозі і сіро-червоним – при гострому лейкозі. Кістковий каркас піддається помірному розсмоктуванню [2].
Картина крові при гострих лейкозах має певні особливості:
1. Поява в лейкограмі недиференційованих клітинних елементів – бластних клітин (гемоцитобластів, мієлобластів, ретикулярних клітин), що складають основну масу клітин. Число їх може коливатися від поодиноких елементів в формулі до тотального бластного складу.
2. Наявність лейкемічного провалу, який виражається в відсутності проміжних форм між недиференційованими клітинами (гемоцитобластами) і зрілими нейтрофілами в зв’язку з припиненням дозрівання кров’яних елементів на стадії материнської кров’яної клітини.
3. Відсутність в лейкоцитарній формулі еозинофілів і базофілів, що при наявності лейкемічного провалу дає можливість диференціювати гострий лейкоз від хронічного мієлолейкозу, якому властива еозинофільно-базофільна асоціація і збереження переходу від “бластних” елементів до зрілих нейтрофілів, тобто наявність мієлоцитів, метомієлоцитів і інших.
4. Різко виражена анемія, яка є барометром важкості перебігу лейкемчного процесу, і тромбоцитопенія (часто нижче критичного рівня), розвиток яких пов’язаний з проліферацією недиференційованих елементів, які втратили здатність до дозрівання. Анемія сягає переважно крайніх ступенів – вміст гемоглобіну падає до 20-30% [15].
Часто при гострих лейкозах в крові зустрічаються поодинокі еритрокаріоцити. вони мають суттєве діагностичне значення, бо характерні саме для гострого лейкозу і пов’язані з бластною інфільтрацією кісткового мозку.
ШОЕ при гострих лейкозах переважно збільшена [3].
Загальна кількість лейкоцитів коливається в великих межах – від низьких (лейкопенічна форма) до значно підвищених цифр. Лейкопенія спостерігається при поєднанні гострого лейкозу з туберкульозом, який пригнічує лейкопоез [6].
Спостерігається значне погіршення перебігу гострого лейкозу при вагітності. Негативним є вплив не стільки самої вагітності, скільки родів, після яких завжди спостерігається значне погіршення перебігу гострого лейкозу і смерть на протязі 1-го тижня після родів у 25% жінок [42].
Гострий лейкоз у дітей раннього віку має несприятливий прогноз. Це пояснюється рядом таких факторів, як гіперлейкоцитоз за рахунок бластних клітин, що складають значну пухлинну масу, багаточисельних порушень в хромосомах бластних клітин за рахунок перебудови ділянок хромосом, що спостерігається у 75% дітей в віці до 1 року [6].
Середня тривалість життя хворих гострим лейкозом при сучасній терапії складає 15-18 міс., хоча окремі хворі залишаються в ремісії декілька років, особливо низька тривалість життя у хворих похилого віку [31].
Незважаючи на успіхи досягнуті в лікуванні гострих лейкозів, смертність хворих залишається високою [32]. Прогноз в усіх випадках залишається несприятливим. Смерть обумовлена загостренням і прогресування лейкозного процесу [10].
20 % хворих гинуть від профузної кровотечі чи обширного крововиливу в мозок. Виникає аутоінтоксикація, пов’язана з масовою загибеллю лейкоцитів і наводненням організму продуктами розпаду нуклеїнових сполук, що на ряду з анемією приводить до розвитку незворотніх дистрофічних змін в різних органах і тканинах. Іншими причинами смерті є пневмонії і прогресуюча серцево-судинна недостатність [13].
При всіх варіантах гострого лейкозу прогностично несприятливими рахують слідуючі симптоми: ранню тромбоцитопенію, високий лейкоцитоз (більше 2х107 ), велике число бластних клітин (більше 75%) в кістковому мозку; похилий вік хворого.
При гострому лейкозі число лейкоцитів збільшене ніж у половини хворих, однак у 15% хворих воно незмінене, а у 33% спостерігається нейтропенія. Наявність бластів в периферійній крові характерна для 85% хворих. Більше 80% мають також анемію чи тромбоцитопенію. Тромбоцитопенія присутня практично завжди, а значна (<50x109/л) більше 50% випадків [38].
Більшість вітчизняних і зарубіжних гематологів класифікують гострі лейкози відповідно до сучасних уявлень про кровотворення на дві великі групи: мієлоїдну і лімфоїдну.
До першої групи відносять гострий мієлобластний лейкоз з його субваріантами: мієломонобластним, промієлоцитарним, монобластним і еритробластним.
До другої групи включені гострий лімфобластний лейкоз і гострий недиференційований лейкоз.
Дана класифікація створена на основі цитологічних і цитохімічних особливостей бластних клітин [29].
Найбільш характерна особливість, властива типовим формам гострого лейкозу – це поява в крові родоначальних клітин: гемоцитобластів, мієлобластів, лімфобластів. Але бластоз кісткового мозку не завжди супроводжується виходом бластів в кров. Клітинний склад кісткового мозку і периферійної крові повної аналогії не має. На початку хвороби кількість бластів в пункт аті кісткового мозку може складати 10-20%, а по мірі розвитку тотальної бластної інфільтрації – до 98-100% [13].
1.3. Динаміка клінічних і гематологічних показників при лімфобластному і мієлобластному варіантах гострого лейкозу.
В 1964 році в Кембриджі була визначена цитохімічна характеристика кожної з форм гострого лейкозу [Hayhocet. al., 1964], яка дала можливість їх класифікувати [22].
Гострий мієлобластний лейкоз (ГМЛ) – найбільш частий серед дорослих варіант гострого лейкозу, який дебютує чи симптомами недостатності кровотворення (тромбоцитопенічний синдром, явища гранулоцитопенії), чи виявляється при випадковому дослідженні крові [38].
В даний час ГМЛ розглядається як злоякісна проліферація кровотворних клітин, що виникає внаслідок соматичної мутації в одній стовбуровій клітині, нащадки якої формують лейкемічний клон. Необхідною умовою розвитку лейкемічного клону є порушення процесів клітинної диференціації і проліферації з накопиченням недозрілих форм кровотворних клітин [5].