Смекни!
smekni.com

Динаміка біохімічних показників крові розподіл хворих за віком і статтю в залежності від форми (стр. 7 из 9)

Таблиця 1.

3.1. Визначення характеру розподілу хворих за віком і статтю в залежності від форми лейкозу.

Діагноз

Стать

Кількість хворих

Вік в роках
до 20 20-30 30-40 40-50 50-60 60-70 70 і ст.

Хронічний

лімфоїдний

лейкоз

чол. 14 - - 1 - 2 8 3
жін. 4 - - - 1 1 3 4

Хронічний

мієлоїдний

лейкоз

чол. 5 - - 1 1 2 1 -
жін. 4 - - - 1 - 2 1
Гострий лімфобласт­ний лейкоз чол. 5 2 2 - 1 - - -
жін. 6 3 2 - - 1 - -
Гострий мієлобласт­ний лейкоз чол. 8 - 2 - 3 2 1 -
жін. 7 - - 1 3 2 1 -

Нами спостерігалася група з 58 хворих, які числяться на диспансерному обліку з діагнозами: хронічний лімфоїдний лейкоз, хронічний мієлоїдний лейкоз, гострий лімфобластний лейкоз і гострий мієлобластний лейкоз. Можна відзначити характерний розподіл хворих по статі і віку, в залежності від виставленого і підтвердженого діагнозу.

По виявлених даних різниця в кількості 14 і 9 випадків між чоловіками і жінками при хронічному лімфоїдному лейкозі свідчить про те, що серед пацієнтів з типовим варіантом хвороби переважають чоловіки. У хворих в віці 30-40 років хронічний лімфоїдний лейкоз виявляється в 1 випадку, що складає 8,5 %. Звертає увагу повна відсутність хворих в віці до 30 років. Це свідчить про те, що в молодому віці від 20 до 30 років хронічний лімфоїдний лейкоз зустрічається як виняток, а в дитячому віці взагалі не спостерігається. Результати наших досліджень показали, що максимум захворюваності відмічається у людей похилого віку. В 14 хворих, що складає 65-70% даний діагноз вперше був встановлений між 50 і 70 роками.

За отриманими даними, з 9 хворих – 5 чоловіків і 4 жінки – хронічний мієлоїдний лейкоз з однаковою частотою зустрічається серед чоловіків і жінок, практично не діагностується в дитячому і юнацькому віці. На хронічний мієлоїдний лейкоз хворіють переважно люди в віці від 30 до 70 років – за нашими даними 9 випадків.

В результаті дослідження виявлено особливості гострого лімфобластного лейкозу. Чоловіки і жінки хворіють з однаковою частотою, за нашими даними 5 чоловіків і 6 жінок; зустрічається найчастіше серед дітей – 4 випадки, і переважає в юнацькому віці – 5 випадків з 9. У дорослих зустрічається рідше – 2 випадки з 11, що складає 25%.

Також в процесі досліджень виявили такі особливості: у дорослих переважає гострий мієлобластний лейкоз – до 86% (13 випадків з 15), а у дітей – гострий лімфобластний лейкоз – до 82 % (9 випадків з 11). Серед гострого лімфобластного лейкозу і гострого мієлобластного лейкозу більш поширений варіант гострого мієлобластного лейкозу, за нашими даними 15 хворих, що складає 57%. Вік більшої половини хворих (12 випадків з 15) перевищує 40 років, чоловіки і жінки хворіють з однаковою частотою. Для гострого мієлобластного лейкозу характерний більш важкий перебіг, ніж для гострого лімфобластного лейкозу.

Таблиця 2.

3.2. Зміна основних біохімічних показників крові в залежності від форми і ступеня важкості захворювання.

Діагноз Загальна кількість хворих

ШОЕ,

мм/год

Гемоглобін, г/л Еритроцити, х 1012 Лейкоцити, х 109

Хронічний лімфоїдний лейкоз

10

15 60 2,0 13,4
7 70 2,4 23,5
22 60 1,9 20,3
10 60 2,2 25,7
18 60 2,0 61
12 70 2,2 27,9
10 60 2,0 16,7
7 54 2,0 58
40 52 1,9 46,2
23 80 3,0 23,3

Гострий мієлобластний лейкоз

10

46 50 1,7 18,3
58 52 1,8 4,2
50 48 1,6 8,5
76 50 2,0 3,8
80 60 2,1 3,4
65 54 2,0 23,4
40 50 1,8 11,1
32 60 2,2 5,2
45 60 2,0 9
34 55 1,8 10,8

Нами спостерігалася група з 20 хворих з діанозами хронічного лімфоїдного і гострого мієлобластного лейкозів. Відповідно стану хворих виявлялися зміни основних біохімічних показників периферійної крові в загальному клінічному аналізі.

З отриманих нами даних встановлено, що для хворих хронічним лімфоїдним лейкозом характерні різні цифри ШОЕ. У окремих хворих, 4 випадки з 10, ШОЕ нормальна, в межах 7-10 мм/год. При загостренні процесу відмічається підвищення ШОЕ в межах 12-23 мм/год – 5 випадків з 10, а значно прискорена ШОЕ – 40 мм/год (1 випадок) є прогностично поганою ознакою.

В ході експерименту виявили, що при хронічному лімфоїдному лейкозі повільно розвивається малокрів’я, яке явно виявляється на 3-6 рік хвороби. Гемоглобін в 8 випадках з 10 складає 60-80 г/л, а в 2 хворих – біля 50 г/л, що обумовлено редукцією еритропоезу, внаслідок лейкемічної інфільтрації кісткового мозку. Кількість еритроцитів також відповідно зменшується в межах 1,9-2,4 х 1012 /л; поступово наростає функціональна неповноцінність еритроцитів.

Лейкоцитоз при хронічному лімфоїдному лейкозі з’являється, в основному, за рахунок зрілих лімфоцитів. В 2 випадках з 10, лейкоцитоз 13,4-16,7 х 109 /л відповідає повільно прогресуючій, доброякісній формі хронічного лімфолейкозу. Значний лейкоцитоз 20,4-46 х 109/л спостерігаємо у 6 хворих в розгорнутій стадії хвороби. У цих же 6 хворих в крові виявляються тіні Гумпрехта-Боткіна, в кількості 1-2 в полі зору. При лейкоцитозі до 58 х 109 /л, в 1 випадку – кров набуває зеленуватий (піоїдний) відтінок.

За отриманими даними при гострому мієлобластному лейкозі спостерігаються особливо високі цифри ШОЕ. Значні цифри осідання до 50-80 мм/год констатуємо вже через 20-30 хв. від моменту постановки реакції – у 5 вхорих з 10. ШОЕ прискорюється в ранніх стадіях захворювання, поступово наростає по мірі розвитку хвороби і прогресування анемії – 3 випадки з 10. У 2 хворих спостерігалося прискорення ШОЕ до 30-40 мм/год внаслідок приєднання вторинної інфекції, що є прямим показом для призначення антибіотиків.

З виявлених нами даних видно, що гострий мієлобластний лейкоз супроводжується значною і постійною анемією. Анемія відмічається в 9 випадках з 10 (90%) в межах 48-60 г/л і при цьому значна 48-54 г/л в більшої половини (у 7 хворих з 10). Число еритроцитів менше 1,9-2,0 х 1012 /л спостерігається у 20% хворих – 2 випадки з 10, з гемоглобіном нижче 60 г/л, у останніх хворих коливається від 2,0 до 3,0 1012 /л. У 4-х хворих ведучими клінічними симптомами відмічалися невеликі геморагічні прояви у вигляді спонтанних синців на шкірі, непостійних ясенних і носових кровотеч. У 3-х хворих вдалося виявити можливі мієлотоксичні впливи: рентгенівське опромінення, струми зверхвисокої частоти, анілінові барвники.

Зміни числа лейкоцитів характерні в широких межах. В 4 випадках спостерігається лейкоцитоз 11,1-23,4 х 109/л, а в більшої половини хворих загальна кількість лейкоцитів або в межах норми 4,2-9 х 109 /л – у 4-х хворих. або дещо понижена 3,4-3,8 х 109 /л – у 2 хворих – лейкопенія.


Таблиця 3.

3.3. Зміна біохімічних показників крові хворих хронічним мієлолейкозом в залежності від статі.

Група хворих

(чол. і жін.)

Фаза захворювання

Еритроцити,

1012

Лейкоцити,

109

Тромбоцити,

109

Селезінка ниж­че реберної дуги, см
М1

хронічна

4,0±1,3 101,6 390,9 4,1
М1 3,5 33,0 230 0
М1 4,2 72,0 280 1,5
М1 4,6 130,5 440 4,8
М2

прогресуюча, бластна

3,1±1,6 48,9 328,1 11,7
М2 2,4 13,6 70 2
М2 3,1 37,2 140 14
М2 3,6 71,0 482 20
Ж1

хронічна

3,7±1,8 103,2 553 6,7
Ж1 3,3 39,3 340 1
Ж1 3,8 87,5 430 4
Ж1 4,2 139,5 520 10
Ж2

прогресуюча, бластна

3,5±1,5 59 348 9,2
Ж2 3,2 12,3 90 1
Ж2 3,5 37 300 7
Ж2 4,0 103 525 15,8

Дослідження проводили у 16 хворих хронічним мієлолейкозом в віці від 15 до 78 років. При цьому з пацієнтів були сформовані дві групи хворих: в першу увійшли 4 чоловіка і 4 жінки з хронічною фазою захворювання, в другу – 4 чоловіка і 4 жінки з прогресуючою і бластною фазами лейкозного процесу.

У всіх хворих визначали розміри селезінки, шляхом УЗД і досліджували вміст еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів в периферійній крові.

Результати дослідження занесені до таблиці, з якої видно, що при вимірюванні розмірів селезінки у чоловіків її край визначався нижче реберної дуги на 4,1 см, в той час як у жінок – 6,7 см.