В периферійній крові в хронічній фазі лейкозного процесу розподіл числа еритроцитів по підгрупам показав, що у жінок, в основному, вміст еритроцитів коливався в межах 3,5-4,0 · 1012 /л, в той час як у чоловіків цей показник знаходився в межах 4,0-4,5 · 1012 /л.
Для цієї фази лейкозного процесу для найбільшого числа чоловіків і жінок був характерний лейкоцитоз (20-50 · 1012 /л), а у другої частини хворих число лейкоцитів відрізнялось в досліджуваних групах. знаходячись для жінок в межах 100-250 · 109 /л, а для чоловіків – 70-100 · 109 /л.
Наряду з цим видно різницю при підрахунку кількості тромбоцитів периферійної крові в хронічній фазі ХМЛ. Середнє їх число суттєво відрізнялось у хворих досліджуваних груп, складаючи для чоловіків 390 · 109 /л, а для жінок – 553 · 109 /л. Розподіл даного показника в підгрупах хворих виявив, що у більшості чоловіків кількість тромбоцитів периферійної крові знаходилась в межах 200-400 · 109 /л, а у більшої частини жінок число тромбоцитів (400-600 · 109 /л) перевищувало ці величини.
В прогресуючій фазі і фазі бластного кризу середні розміри селезінки у чоловіків були в 1,3 рази більші, ніж у жінок.
Середня кількість еритроцитів серед цих хворих у жінок виявилась більша, ніж у чоловіків (3,5±1,5 і 3,1±1,6 · 1012 /л). В той же час число лейкоцитів у жінок було більше, ніж у чоловіків і складало 59,0 · 109 /л і 48,9 · 109 /л. При цьому середнє число тромбоцитів периферійної крові у особин обох статей було сходним в прогресуючій і бластній фазах лейкозного процесу (328 · 109 /л і 348 · 109 /л) відповідно.
Аналіз середньої тривалості життя також виявив різницю, пов’язану із статтю. Так, виявилось, що жінки, хворі на ХМЛ гинуть на 2 місяці раніше, ніж чоловіки. Середня тривалість життя в нашому дослідженні у жінок дорівнювала 3 р. і 6 міс., у чоловіків 3 р. і 8 міс.
Результатом проведених досліджень свідчать про те, що між сформованими по статевій ознаці групами хворих ХМЛ є помітні відмінності по цілому ряду основних клініко-гематологічних показників.
У жінок хронічна фаза ХМЛ протікає з більш вираженим лейкоцитозом, тромбоцитозом і спленомегалією, ніж у чоловіків. Крім того, для жінок, на відміну від чоловіків, характерна наявність схильності до анемії за рахунок вираженого витіснення ерітроїдного ростка кісткового мозку лейкозним клоном. ХМЛ у жінок в цілому протікає з більшим об’ємом пухлинної маси, ніж у чоловіків.
Лейкоцитоз, тромбоцитоз, спелномегалія, анемія відносяться до несприятливих прогностичних ознак, які пов’язані з низьким виживанням. Це означає, що ХМЛ в цілому у жінок перебігає менш сприятливо, ніж у чоловіків.
Таблиця 4.
3.4. Розподіл померлих по характеру захворювання і віку.
Форма захворювання | Загальне число померлих | Число померлих (абсолютне і відсот. | Вік померлих (в роках) | |||||
до 20 | від 21 до 30 | від 31 до 40 | від 41 до 50 | від 51 до 60 | старше 60 | |||
Гострий лейкоз | 26 | абс. | 4 | 10 | 7 | 1 | 3 | 1 |
% | 16 | 38,5 | 24 | 3,9 | 11 | 3,9 | ||
Хронічний лімфоїдний лейкоз | 4 | абс. | - | - | - | 1 | 2 | 1 |
% | - | - | - | 25 | 50 | 25 | ||
Хронічний мієлоїдний лейкоз | 12 | абс. | - | 2 | 4 | 1 | 2 | 3 |
% | - | 166 | 33,2 | 8 | 16,6 | 25 |
При детальному аналізі 42 історій хвороби померлих хворих, які числилися на диспансерному обліку з діагнозами гострого лейкозу, хронічного лімфоїдного лейкозу і хронічного мієлоїдного лейкозу виявлено слідуючи особливості їх розподілу, в залежності від характеру захворювання і віку.
За отриманими даними при гострому лейкозі проноз найбільш несприятливий. Кількість померлих з даною формою гемобластози 26 майже вдвічі перевищує сумарну кількість померлих з хронічною мієлоїдної і хронічною лімфоїдною формами лейкозу (12 і 4). Смерть при гострому лейкозі обумовлена загостренням і прогресування лейкозного процесу. При цьому віковий розподіл свідчить, що переважна більшість хворих гине в молодому віці, до 40 років (21 з 26, що разом складає 78,5%). Середня тривалість життя хворих гострим лейкозом при сучасні терапії складає 15-18 місяців, хоча окремі хворі залишаються в ремісії декілька років, а особливо низька тривалість життя у хворих похилого віку.
В результаті дослідження виявлено, що хронічний лімфоїдний лейкоз характеризується тривалим латентним перебігом і ремісіями в середньому до 75 місяців. Дані таблиці свідчать про те, що хронічний лімфоїдний лейкоз переважно зустрічається серед людей похилого віку: вік 75% померлих (3 з 4) перевищує 50 років і відсутність померлих в віці до 40 років. Для хронічного лімфоїдного лейкозу характерна відсутність ознак пухлинної прогресії, тому його відносять до доброякісних лейкозів.
Також в процесі досліджень виявили, що при хронічному мієлоїдному лейкозі смертність починаючи з 20-річного віку зростає (7 з 12), що складає 57,8%. Також висока смертність зафіксована в віці від 50 до 70 років, про що свідчать дані таблиці (5 з 12), що складає 42,2%. Медіана виживання при хронічному мієлоїдному лейкозі складає 3 роки і тільки 20% хворих живуть на протязі 5 років. В загальному середня тривалість захворювання складає близько 7 років.
3.5. Визначення середнього арифметичного показника виживання груп хворих гострим лімфобластним і гострим мієлобластним варіантами лейкозу.
Для визначення тривалості життя певної групи хворих гострим лімфобластним і гострим мієлобластним варіантами лейкозу використовували простий спосіб оцінки виживання – вираховування середнього арифметичного показника М. Ці дані використали для статистичного порівняння двої груп по одній з клінічних ознак, відображаючи значимість цього моменту для тривалості життя однієї групи хворих в порівнянні з іншою.
Використовували графічний метод побудови кривих виживання. При побудові кривої на горизонтальній осі відкладали час в місяцях, на вертикальній – відсоткове чи абсолютне число хворих, що прожили 1, 2, 3 місяці і більше. По цій кривій визначили показник 10, 25, 50% виживання – медіану виживання.
Характер отриманої кривої дає додаткові відомості про інтенсивність летальних випадків в різні періоди часу, в залежності від певних клінічних ознак. При порівняні кривих виживання отримали значну інформацію про групи хворих гострим лімфобластним і гострим мієлобластним лейкозами.
Так, спадаючий характер кривої виживання при гострому мієлобластному лейкозі (пунктирна лінія) відображує високу смертність в перші 3 місяці захворювання: 1/3 (36%) хворих гострим мієлобластним лейкозом і 16% хворих не переживають 2 місяць хвороби. Показник 50% виживання при гострому мієлобластному лейкозі складає всього 4 з половиною місці, тобто половина хворих помирає за такий малий строк. Тільки 8% хворих живуть 12 місяців, менше 4% - 2 роки.
При гострому лімфобластному лейкозі характер кривої, що майже наближається до горизонтальної осі на першому відрізку, відображає порівняно невисоку смертність в перші місяці захворювання: за 3 місяці помирає 5% хворих, тобто в 7 разів менше, ніж за той самий час при гострому мієлобластному лейкозі. В подальшому крива нерізко знижується, вказуючи на порівняно довготривалі строки перебігу процесу у більшості хворих. Медіана виживання складає 12 місяців; у 10% хворих тривалість захворювання – 3 роки.
Велике значення має горизонтальна частина кривої виживання, яка встановлюється на рівні поверх 4 років у 8% хворих, що пережили строк захворювання, який дозволяє припустити можливість одужання. На користь цього свідчить велике число хворих гострим лімфобластним лейкозом з тривалістю захворювання більше 2 років (20%).
Порівняння характеру кривих виживання хворих гострим лімфобластним лейкозом і гострим мієлобластним лейкозом свідчить не тільки про достовірне збільшення тривалості життя хворих лімфобластним варіантом гострого лейкозу, але і про більш тривале виживання хворих, і головне, про можливість отримання тривалих ремісій, які дозволяють сподіватися на одужання 8-10% хворих, що неможливо при гострому мієлобластному лейкозі.
1. Встановлено, що при хронічному лімфоїдному лейкозі максимум захворюваності відмічається у людей похилого віку і чоловічої статі.
2. Відмічено, що в дитячому віці переважає гострий лімфобластний лейкоз, у дорослих більш поширений варіант гострого мієлобластного лейкозу.
3. Встановлено, що в периферійній крові хронічний лімфїдний лейкоз проявляється прискоренням ШОЕ, анемією і значним лейкоцитозом, а гострий мієлобластний лейкоз – особливо високими цифрами ШОЕ, значною і постійною анемією і незначним лейкоцитозом.
4. Виявлено, що хронічний мієлоїдний лейкоз у жінок в цілому перебігає менш сприятливо, ніж у чоловіків, з особливо вираженим лейкоцитозом, тромбоцитозом, анемією і спленомегалією.
5. Встановлено, що при гострому лейкозі прогноз найбільш несприятливий, найвища смертність в молодому віці.
6. Зафіксовано, що при гострому лімфобластному лейкозі на відміну від гострого мієлобластного, порівняно не висока смертність в перші місяці захворювання і більш тривале виживання хворих.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абдулкадыров К.М., Руковицын О.А., Бессмельцев С.С., Руголь В.И. Лейкозы – болезни стромы кроветворных органов // Гематология и трансфузиология. – 1996.- Т.41, № 1. – с.13-16.
2. Абрамов М.Г. Гематологический атлас. – М.: Медицина, 1985. – с.48-56.
3. Базарнова М.А., Морозова В.Т. Руководство к практическим занятиям по клинической лабораторной диагностике. – Київ: Вища школа, 1988. – с.38-50.