Смекни!
smekni.com

Динаміка біохімічних показників крові розподіл хворих за віком і статтю в залежності від форми (стр. 1 из 9)

Міністерство Освіти і Науки України

Чернівецький національний університет

імені Ю.Федьковича

Біологічний факультет

Кафедра біохімії і експериментальної екології

АДЛЕР ВІКТОРІЯ ФРАНКІВНА

ДИПЛОМНА РОБОТА

Динаміка біохімічних показників крові,

розподіл хворих за віком і статтю в

залежності від форми гемобластозу

Науковий керівник,Соколова В.М.

к.б.н., доцент

Допущено до захисту “____” грудня 2000 р.

Завідувач кафедри біохімії і Костишин С.С.

експериментальної екології,

д.б.н., професор

Чернівці 2000


АНОТАЦІЯ

Дана дипломна робота виконана в лабораторних умовах клінічної лабораторії Коломийського онкодиспансеру.

Проведені дослідження мали на меті вивчення особливостей патологічного впливу гострого і хронічного лейкозів на систему кровотворення організму людини і на динаміку показників стану гемопоезу.

В результаті досліджень встановлено характер зміни основних біохімічних показників периферійної крові хворих гемобластозами, особливості їх розподілу за віком і статтю.

Виявлено прогностичні фактори в перебігу і розвитку різних варіантів лейкозу, динаміку клініко-морфологічних проявів і смертності в залежності від форми захворювання.


ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................ 4

І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.

1.1. Аналіз теорій походження, етіології і патогенезу

лейкозів, як злоякісних захворювань кровотворних органів....... 6

1.2. Специфіка клініко-гематологічної картини

гострого лейкозу, прогностичні фактори в його розвитку

і перебігу...........................................................................................12

1.3. Динаміка клінічних і гематологічних

показників при лімфобластному і мієлобластному

варіантах гострого лейкозу........................................................... 19

1.4. Патогенетичні, клінічні і морфологічні

характеристики хронічного лімфолейкозу…....................... 24

1.5. Особливості проявів хронічного мієлолейкозу в

клітинах кісткового мозку і периферійній крові.…........... 30

ІІ. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ.

2.1. Умови, об’єкти і методика експерименту.............................. 34

ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ.

3.1. Визначення характеру розподілу хворих за віком і

статтю в залежності від форми лейкозу......................................... 38

3.2. Зміна основних біохімічних показників крові в

залежності від форми і ступеня важкості захворювання............. 40

3.3. Зміна біохімічних показників крові хворих

хронічним мієлолейкозом в залежності від статі.......................... 43

3.4. Розподіл померлих по характеру захворювання

і віку................................................................................................... 46

3.5. Визначення середнього арифметичного показника

виживання груп хворих гострим лімфобластним і

гострим мієлобластним варіантами лейкозу................................ 48

ВИСНОВКИ ............................................................................................... 51

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................ 52


ВСТУП

Гемобластози – новоутворення, які розвиваються з клітин кровотворної тканини. До гемобластозів відносять лейкози. Лейкози займають перше місце серед інших захворювань системи крові [38]. Ця група захворювань має велике соціальне значення, бо смертність від них складає близько 6-10% дорослих, що гинуть від злоякісних новоутворень і близько 50% дітей. В останньому випадку це пов’язано з піком захворюваності в ранньому дитячому віці, обумовленому в основному гострими лейкозами. Смертність від лейкозів складає біля 1% загальної смертності по всім країнам світу [7].

Лейкози – важлива проблема сучасної біології і медицини. Серед злоякісних новоутворень їм належить особлива і першочергова роль. Це пов’язано з тим, що лейкози залишаються фатальним захворюванням, яке поражує в усе зростаючому масштабі людину і тварин. Лейкоз виявився “точкою росту” всієї проблеми раку в цілому, і успіхи в вивченні лейкозів і боротьби з ними можуть бути поширені на інші форми злоякісних пухлин. Не випадково тому в міжнародній співпраці вчених лейкози вибрані одним з центральних об’єктів досліджень [28].

Проблема лейкозів є однією з невирішених проблем сучасної медичної науки. За останні роки спостерігається збільшення розповсюдження гемобластозів, що обумовлено як тенденцією до росту захворюваності, так і збільшенням тривалості життя ряду категорій лейкозних хворих в результаті терапії [23].

Також в даний час проблема лейкозів набула актуального значення в зв’язку з постійним ростом захворюваності, недостатністю відомостей про етіологію, патогенез і малою ефективністю існуючих методів лікування. Аналіз захворюваності лейкозами виявляє ряд цікавих даних: безсумнівне і повсемісне підвищення загальної захворюваності лейкозами за останні десятиріччя. особливо різке підвищення захворюваності людей старших вікових груп, більш висока захворюваність чоловіків, зв’язок захворюваності лейкозами з расовою приналежністю. Вплив іонізуючої радіації на частоту виникнення лейкозів був встановлений при аналізі наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наслідків атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі, а також у хворих, лікованих опроміненням. Іонізуюча радіація викликає в основному гострі лейкози і хронічний мієлолейкоз [29]. Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС показали, що частота виникнення лейкозів прямо пропорційна дозі опромінення. Малі дози опромінення, які використовуються в медицині з діагностичною метою, не впливають на частоту розвитку лейкозів [27].

За даними деяких авторів, в останні роки після аварії на Чорнобильській АЕС спостерігається підвищення смертності від онкологічних захворювань крові [27], а також збільшення відсотка смертності внаслідок хвороб кровотворних органів серед дітей [37].

Серед населення Північної і Північно-Східної Європи (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія), в Канаді, США, Ізраїлі стандартизовані показники захворюваності гемобластозами чоловічого населення складають 7-10,7 випадків, а жіночого – 5-7 випадків на 100 000 населення. Серед гемобластозів перше місце займають гострі лейкози (29,1%). Хронічний лімфолейкоз часто зустрічається серед населення європейських країн, Канади, США (від 15 до 40% всіх випадків лейкозів). Високі показники захворюваності цією формою лейкозу відмічені в Прибалтиці, а в Середній Азії вони значно нижчі [24].

Після тривалого періоду повної безпорадності, коли для лікування лейкозних хворих використовувалися симптоматичні і неефективні лікарські засоби, в даний час зусиллями багатьох вчених створені препарати і методи лікування, що дозволяють отримувати об’єктивний клінічний і гематологічний ефект, в ряді випадків повні ремісії і реальне збільшення тривалості життя хворих гемобластозами [41].

І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Аналіз теорій походження, етіології і патогенезу лейкозів, як злоякісних захворювань кровотворних органів.

До злоякісних новоутворень відносять гемобластози – група пухлин, що виникає із кровотворних клітин [2].

Терміном “гемобластози” об’єднують групу захворювань різноманітного характеру. Одні з них (ретикулосаркоми, лімфосаркоми) близько нагадують справжні пухлини, інші (лейкози), здавалось би, мають з ними мало спільного. Така своєрідність гемобластозів пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями тієї тканини, з якої виникають ці новоутворення. Кровотворна тканина практично не утворює анатомічно обособлених органів, а розміщується в організмі дифузно. Але в фізіологічному відношенні вона являє собою істинний орган, який єдино образно реагує на різні зовнішні впливи (еритробластична реакція кісткового мозку при крововтраті) [14].

Всі гемобластози поділяються на дві основні групи. Процеси першої групи – лейкози відрізняються переважним ураженням основного компонента кровотворної тканини – кісткового мозку і тому, як правило, супроводжуються характерними змінами крові. Для процесів другої групи – гематосарком – характерна наявність на початковому етапі розвитку, утворення вогнищевих пухлинних розростань елементів кровотворної тканини без ураження кісткового мозку і типових змін картини крові.

Відмінність між лейкозами і гематосаркомами не є абсолютною. Більш того, процеси обидвох груп пов’язані різними перехідними станами і можливістю взаємних переходів. Так, відомо, що при лейкозах можуть розвиватися пухлинні розростання, наприклад, в лімфатичних вузлах, плеврі і інших тканинах. Часто зустрічаються лейкози, при яких кісткове кровотворення може під впливом лікування нормалізуватися і основним проявом залишаються позакістковомозкові пухлинні розростання (наприклад, ураження мозкових оболонок при гострому лейкозі – нейролейкемія). В той же час гематосаркоми, які звичайно починаються з появи одного чи кількох пухлинних вузлів, можуть піддаватися генералізації (гематосаркоматоз) чи, при втягненні в патологічний процес кісткового мозку, лейкемізації, що характеризується змінами крові, типовими для звичайних лейкозів [10].

Гематобластози мають ряд загальних рис: перш за все, своєрідна “системність” ураження, яка зумовлена раннім метастазуванням пухлинних клітин в органи кровотворення. Наступна загальна риса – пригнічення нормального кровотворення і, в першу чергу, ростка, що послужив джерелом пухлинного росту [29].

Лейкози – це пухлини кровотворних клітин, які характеризуються глибоким порушенням ровотворення, що виражається в неправильній патологічній регенерації клітин крові. Вони відносяться до злоякісних захворювань кровотворних органів [40].

Етіологія лейкозів остаточно не вияснена. Самими першими були визначені три теорії походження лейкозів:

1. Інфекційна теорія.